Засновник Музею історії музичних інструментів та етномузичного клубу «БарабанЗА» Денис Васильєв із Запоріжжя, який живе близько від фронту, не просто знає, як звучить війна, а й може дати почути іншим.
З весни 2022 року рідне місто музиканта перебуває під ракетним обстрілом. Весь цей час Денис збирає аудіосвідчення того, що відбувається. Навіщо він це робить, музикант розповів KP.UA.
«Обережно: від цих звуків стає моторошно»
- Денисе, як прийшла ідея записувати такі страшні звуки?
- Я, як директор Музею історії музичних інструментів, у мирний час займався оцифруванням колекції музичних інструментів. З початком війни ми сховали наш музей в укритті – апаратура залишилася. Після повномасштабного вторгнення у суспільстві виникла потреба документувати свідчення війни – відео, фотографії, історії.
Я сприймаю світ через звуки, тому почав документувати війну так, як я вмію: записувати за допомогою професійних мікрофонів та апаратури ті з них, які є довкола нас. Для запису звуків війни використовую професійну музичну апаратуру.
Така думка виникла після того, як на початку березня я з сім'єю пережив перший “приліт” ракети в нашому місті – вона приземлилася за 50 метрів від нас. Звукова хвиля оглушила, пройшла крізь нас і ніби застрягла.
- Які звуки вам уже вдалося записати? І, крім документального свідоцтва, як ви ще використовуєте записи?
- Це і сирени, і вибухи, і прольоти «шахедів» – дуже багато різних акустичних історій. Навіщо я це роблю? Тому що це справжні реальні записи, які можуть зацікавити людей. З їхньою допомогою можна робити документальні та художні фільми вже після перемоги.
Звуками можна ілюструвати виставки, присвячені війні в Україні. Так люди, які не чули цього жаху, зможуть уявити, що таке війна. Звуки можуть відтворювати дійсність.
Є вже багато годин запису. Зустрічаються години повної тиші: робиш запис кілька годин, а тут бац - "приліт", що триває від 3-4 секунд до хвилини. Почав упорядковувати записане – творчі люди стали ними цікавитись. Мої звуки вже використовувалися в інсталяціях, присвячених війні в Україні.
У Німеччині вийшла виставка з моїми звуками, вони також потрапили до джазового альбому «Музика в облозі» Володимира Балаби із Чернігова. Фоном йде запис із мого проєкту «Звуки війни».
Частину звуків я використовую у власних музичних проєктах. Є запит на різні крос-секторальні продукти. Деякі з них уже працюють. Їх запитують для кіно та музейних інсталяцій. Я виклав звуки у відкритий доступ - дехто скачує, використовують їх у своїх творах.
Я зробив плейлист, вибрав більш-менш адекватні звуки. Люди, які раніше нічого подібного не чули, можуть слухати їх у навушниках. Але обережно: від цих звуків стає моторошно.
- А ви були на виставці у Німеччині, бачили, як люди реагують на ці звуки?
- Ні, я військовозобов'язаний, мій фронт – культурний захист. Займаюся охороною культурної спадщини, музеїв, місцевих пам'яток архітектури – маю свій культурний фронт у рідному місті. З початку повномасштабного вторгнення не виїжджав за межі міста. Лише раз за приймачем на дачу.
«Не хочу звикати до таких звуків»
- Яка ситуація у вас вдома зараз?
- За декілька десятків кілометрів від нас уже фронт. Територія Запорізької області як була окупована з березня на 70%, так і залишилося. Ми знаходимося під постійним ракетним обстрілом.
Я працюю з музейним кластером міста. Два крафтових музея міста знаходяться у приміщеннях, які в минулому були бомбосховищами. У бомбосховищах ми зробили музеї ще до активної фази війни. Після повномасштабного вторгнення музеї знову стали використовуватися як бомбосховища, працюють 24 на 7. Це одночасно наші міські укриття та «пункти незламності».
- В Україні звуки повітряної тривоги звучать, на жаль, на регулярній основі. Ми чуємо "прильоти", як працює ППО. Як думаєте, ми вже звикли до цих звуків?
- Краще б не звикали. Поки працюєш для телебачення чи аудіотреків, доводиться багато разів переслуховувати записи - щоразу здригаєшся. Я не хочу звикати до таких звуків: це означатиме, що вже все... Що є травма, і травма важка. Тому намагаюся обережно працювати із записаним аудіоматеріалом, але виходить так, як виходить.
- Ви виклали матеріали у відкритий доступ. Чи можете за статистикою визначити, хто найчастіше слухає ці записи?
- Люди діляться ними переважно за кордоном: бачу статистику прослуховувань на сервісах. Як правило, українці дають послухати, як звучить війна, своїм знайомим та друзям за кордоном. Почути ці вибухи, "прильоти" - отже, частково відчути, як це - жити серед такого жаху. Але є нюанс: трек має час, і він закінчується, а в житті все це триває - досі "прилітає" і вибухає.
Іноземцям цікаво: у житті вони навряд чи чули таке.
Багато хто викладає записи, зроблені на телефон, але якого розміру мікрофон у телефоні? Інша річ - професійний запис на спеціальній апаратурі. Вона інакше передає звуки. Її можна використовувати у театральному мистецтві, вона музейно атрибутована. Ми працюємо із записаним матеріалом як музей – підписуємо звуки, після чого я викладаю їх на Soundcloud. Щось залишається у нас до найкращих часів.
- Які звуки особисто вас лякають найбільше?
- Звичайно, це важкі ракети, які «прилітали» до нас у серпні та жовтні, руйнуючи сусідні будинки. Рокіт вибуху змінюється звуком падаючого каміння - це моторошно. Або мертва тиша, з якої виривається сирена чи безліч сирен. Теж не надто приємний досвід.
- І ви встигаєте записувати всі ці звуки?
- Ну, як встигаю... Час від часу. Якщо можна більш-менш залишатися поряд із рекордером, вмикаю його. Але якщо треба бігти, то зрозуміло, що про рекордер я вже не згадую: біжимо із сім'єю у бомбосховище.
До речі, я також записував звуки бомбосховища. Ми брали із собою музичні інструменти, грали для людей, які були з нами. Влаштовували міні-концерти або давали дорослим та дітям, які ховалися з нами, пограти на музичних інструментах. Свого роду засіб заспокоєння.
- А приємні звуки ви записуєте?
- Є в моєму репертуарі приємні звуки. Наприклад, мурчання Матільди - кішки моєї дружини - дуже заспокійливий ASMR звук. Я використав його у своїй музичній композиції, яку написав під час війни.
Є запис співу та криків птахів. Вони вільно літають в небі, їм все одно, що йде війна.
Звуки міста записую, як воно гуде та шумить – це теж приємно. Нещодавно вийшов проєкт The Maneken "Як звучить Україна". Я робив щось подібне, але більше на аматорському рівні, і саме про Запоріжжя. До війни я мав проєкт Soundscapes Zaporizhzhia.
«Їздимо до військових у лікарні, проводимо концерти»
- Ви плануєте поповнювати свою колекцію звуків?
- Так, але працювати з нею можна вже зараз. Потрібно тільки ретельніше її впорядкувати, а для цього потрібен час та електроенергія. У нас вимикають світло – не завжди є можливість все доробити. До того ж запис звуків війни роблю на волонтерських засадах: важливо встигнути між роботою та відключеннями світла. Часу небагато, але потихеньку записи впорядковуються.
- А що ви ще робите як музикант під час війни?
- Їздимо до військових у лікарні, проводимо концерти. Хоча концертами це назвати складно. У палатах лежать поранені хлопці. Ми приїжджаємо до них – і просто граємо. Це навіть не концерт, а музична підтримка.
- Вас запрошують до лікарні чи ви це робите з власної ініціативи?
- Буває і так, і так. Починали ми разом із Юрієм Федінським, кобзарювали для хлопців. Іноді запросять, іноді самі дзвонимо, пропонуємо зіграти: люди можуть не знати, що є така можливість.
Якщо хтось може підвестися, даємо пограти на наших музичних інструментах. Це допомагає відвернути розум від важких думок. Лікар сказав: музика не допоможе, якщо переламано кінцівку. Так, але музика може підняти настрій та підбадьорити. За допомогою мистецтва можна змінювати сприйняття реальності на краще. Хтось малює, хтось ще щось робить, а я допомагаю людям звуками та музикою.
В тему
- Розкажіть трохи про Музей історії музичних інструментів. Їх у вас понад 500. Ви на всіх вмієте грати?
- Так, на всіх своїх інструментах можу зіграти.
Наш музей було створено у 2016 році на базі сімейної колекції музичних інструментів. Ми – члени міжнародної музейної спільноти ICOM, представляємо різні етнічні та футуристичні інструменти, співпрацюємо з іншими музеями та фестивалями, представляємо українську традицію гри на бубнах, барабанах, у нас у колекції є унікальні інструменти, зокрема запорізькі тулумбаси, з яких змальовували герб Запорізької області, або футуристична металева віола.
Я лауреат першої премії в жанрі "український автентичний фольклор" фестивалю «Червона Рута», який 2017 року проходив у місті Маріуполь. Тоді в перший день конкурсної програми я був першим лауреатом того фестивалю. Дуже сумно, що театр та частина нашої української історії постраждали внаслідок військової агресії Росії. Я сподіваюсь, що після вдалого контрнаступу ЗСУ звільнять всі захоплені зараз міста та території, і українська музика та мирні звуки знов зазвучать в усіх куточках нашої незламної України.