Білоруський боєць із позивним "Лахвіч" воює у батальйоні «Волат» полку Кастуся Калиновського.
"Лахвіч" брав активну участь у мітингах проти сфабрикованих виборів у Білорусі. 2021 року поїхав до України. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну вступив до лав добровольців полку імені Кастуся Калиновського. Зараз "Лахвіч" разом із побратимами захищає Бахмутський напрямок, одну з найжорсткіших і найнебезпечніших гарячих точок сьогодні.
Боєць із Білорусі вважає, що перемога можлива лише в тому випадку, якщо Росія буде зруйнована: перемир'я лише відстрочить чергову війну. "Лахвіч" розповів KP.UA, чому він вирішив воювати в Україні, де хотів би залишитися після закінчення війни і чому РФ - спільний ворог для українців і білорусів.
«Україна - форпост, який ми робимо сильнішим»
- Що стало для вас мотивом захищати Україну та воювати за неї?
- Розумієте, Білорусь окупована Росією. Це було й раніше, але не всі на це звертали увагу. Те, що Росія - ворог, сьогодні зрозуміло всім. Вірю, що разом із визволенням України ми звільнимо і свою батьківщину теж – це головне, що мною рухає.
Крім того, сьогодні з території моєї країни, яка окупована Росією, летять ракети. Через них гинуть українці. Відчуваю провину та сором за те, що ми раніше не змогли відстояти свою країну. Воюючи за Україну, я позбавляюся почуття провини і сорому.
Але головне, я повторюся, у визволенні України я бачу визволення і своєї батьківщини також.
- Чи доводилося вам зустрічатися з добровольцями з інших країн та підрозділів, як складаються ваші стосунки?
- Наш підрозділ працює з людьми різних національностей із різних частин світу. Багато друзів з'явилось у мене на фронті. Це бійці з усієї Європи, з Північної та Південної Америки, Азії, Грузії тощо.
Грузини добре пам'ятають 2008-й, коли Росія притягла свої війська, як було у нас, у Білорусі, у 2020-2021 роки. З наших розмов стає ясно, що люди приїхали в Україну не за заробітком чи адреналіном – ми намагаємось знищити всесвітнє зло.
Раніше всесвітнім злом вважалися нацистська Німеччина та Радянський Союз. Червона армія перемогла, розпочався червоний терор. Ніхто нічого не робив з цим: переможців не судять. В результаті Німеччина зробила висновки і змінилася, а в РФ з'явився рашизм - хвороба XXI століття.
Усі нормальні люди розуміють, що ми ведемо боротьбу зі всесвітнім злом. Україна - це форпост, який ми робимо сильнішим.
- А якщо не дай боже трапиться прямий конфлікт із Білоруссю, чи зможете ви воювати проти своїх земляків?
- З великим задоволенням! Це не земляки, а лукашисти, вони нічим не відрізняються від рашистів. Сподіваюся, що мене почують українці. У нас немає армії, ми не маємо міліції. Наш протест 2020 року не зміг призвести до перемоги. Чому? Бо нас просто перестріляли б. Можете подивитися, що було з 2021-го по 2022 рік у Казахстані – протестувальників тупо розстрілювали, і у нас у 2020 році армія стріляла по людях.
Першого загиблого застрелив боєць «Алмаза» - це спецформування, еліта білоруських військ. Потім десантники 5-ї окремої бригади спеціального призначення застрелили ще одну людину. Коли армія стріляє у своїх громадян, не залишається шансів перемогти. Ми не могли ніяк протистояти добре озброєним падлюкам.
Тому, хоч як блюзнірськи це б не звучало, я дуже хочу, щоб вони пішли в Україну. Знищити їх при обороні буде простіше.
Поки Білорусь нібито дотримується «нейтралітету», ми не можемо вести наступ. Але тільки-но вони прийдуть сюди, будуть тут знищені. Поки не знаю, чи станемо ми брати їх у полон, це діло десяте, але лукашизму точно не буде.
Люди в Білорусі тільки й чекають на момент, коли можна буде повстати. Щойно лукашистську армію буде розбито, я впевнений, почнеться потужна партизанська війна в Білорусі.
Хочу звернути увагу на те, що Лукашенко дуже хитрий – свою маріонеткову армію він нікуди не пустить. Він, як флюгер, крутиться у Путіна: дає йому обіцянки, каже, я допоможу і ракетами, і аеродромом, і всім іншим. Але він не може дати свою армію: якщо її знищити, повстання в Білорусі буде потужнішим, ніж у 2020 році. Люди у Білорусі затюкані і більше не можуть так жити.
«На захисті Бахмута знаходяться найкращі люди, які роблять все, що в їхніх силах»
- А ви брали участь у протестах 2020 року в Білорусі?
- Так, все чекав, коли ми даватимемо відсіч. На той момент я ще не знав, що протест не втримається. Ми виходили на майдани, багатьох втратили, але не розходилися. Сподівався, що ми швидко почнемо звільняти "мусорські" дільниці. Чекав на це більше року - не дочекався. Виїхав з Білорусі у жовтні 2021 року. Так вийшло, що ми робили мирні протести, які просто задушили.
- Ви воюєте на одному з найскладніших напрямків, Бахмутському. Яка там ситуація зараз?
– Зараз там пекло. Але Бахмут стоїть, Бахмут тримається. На захисті цього міста знаходяться найкращі люди, які роблять все, що в їхніх силах. Полк Калиновського має поранених, зараз хлопці проходять лікування.
- Чи доводилося працювати з технікою, яку передали Україні західні партнери?
- Я нещодавно перейшов із ПЗРК на мінометку. На нашому озброєнні були "Стріли", "Ігли" та "Стінгери" (йдеться про ПЗРК. – Ред). "Стріла", вважаю, це ні про що. "Ігла" та "Стінгер" дуже схожі. Але "Стінгер" все ж таки краще: у нього більш високий відсоток знищення цілей.
У "Ігли" - 60-80% захоплення цілей (без нього не буде запуску), у "Стінгера" - 80-90%. І коли працюєш двома, а краще трьома "Стінгерами", 90% цілей буде вражено.
Також ми маємо трофейні радянські "Ігли", не всі в хорошому стані. Тому краще, звичайно, з лендлізом та європейськими "Стінгерами".
- А як ви вважаєте, чого найбільше не вистачає українській армії?
- Як на мене, не вистачає тих же HIMARS та іншої зброї дальньої дії, яка зможе бити вже по території Росії.
- По території Росії?
- Так, тому що цю війну настав час переносити з наших територій. Поки росіяни не відчують те, що відчуваємо ми, ховаючи своїх дітей, рідних та побратимів, – нічого не зміниться. Сидячи там, вони не розуміють, що тут відбувається. Ми зараз тримаємо рубежі, тому нам потрібна найпотужніша зброя – ось цього не вистачає.
- Коли закінчиться війна, яким ви бачите своє майбутнє? Ви хотіли б повернутися на батьківщину чи залишитися в Україні?
- У майбутньому я хотів би жити або у вільній Білорусі, або в Україні: мені подобається тут і природа, і менталітет, і мова, і культура. Коли мені потрібна була допомога, я приїхав сюди – Україна прийняла мене, як матір. Тому поки не знаю, подивимося, як розгортатимуться події.
Наші пращури, що жили у Великому князівстві Литовському, воювали з Московським князівством. Їхню справу продовжили нащадки у складі Речі Посполитої, воюючи вже проти Російської імперії. Що ми маємо сьогодні? Росія змінилася, але продовжує вести війну. Тому я не заглядаю далеко в майбутнє: доки РФ існує у сьогоднішньому вигляді, щастя не буде.
Наші предки не знищили Росію – тепер воюємо ми. Якщо цього не зробимо ми – воюватимуть наші діти. Я не хочу такої долі. Як її знищити, щоб її як країни не існувало? Це велике питання.
- А ви отримаєте статус учасника бойових дій і що він дає?
- Я не задумувався над цим питанням, але я його отримаю: брав участь у різних операціях. Що він дає? З його допомогою можна перейти до іншого підрозділу, наприклад, до українського, можна пройти навчання за кордоном. Мені як добровольцю не можна їхати за кордон, щоб навчатися на танк, РСЗВ та ін.
Поки що хочу перейти з мінометки на гаубицю - навчання проходитиме тут. А якщо взяти той же HIMARS, треба виїжджати за межі України та навчатись за кордоном. Поки що це можуть зробити лише українці. А статус дозволяє перейти до іншого підрозділу та пройти підвищення кваліфікації. Я сильно не морочуся щодо статусу: він не дає великих переваг, але з ним буде простіше.
- У вас залишились друзі на батьківщині? Що вони кажуть?
- Усі мої друзі чекають відповідного моменту, щоб вийти на вулиці та відстоювати свої права.
- Під час війни в українців з'явилися свої еталони та авторитети, чи є вони у білорусів?
– Багато кого можна згадати з діячів Білорусі. Далеко ходити не треба: я входжу до полку імені Кастуся Калиновського – ця людина організувала повстання проти російської окупації. Історія циклічна. Те, що ми зараз робимо, вже колись було.
Мій батальйон називається "Волат". Так його назвали на честь Волата – першого командира нашого полку, який загинув. Ця людина була в Україні з 2014 року і вже тоді розуміла, що Росію треба ставити на місце.
ДО РЕЧІ
Про події з фронту, своє життя і думки "Лахвіч" розповідає на своєму youtube-каналі.