Минулого року Україна у прискореному режимі отримала статус кандидата у члени ЄС. Це дало надію, що наша країна незабаром може стати повноправним членом Євросоюзу. Насправді ситуація складається не так оптимістично. 3 лютого у Києві розпочинає свою роботу саміт «Україна – ЄС», і українська влада хотіла б отримати від європейських столиць конкретні обіцянки щодо вступу. Але європейці через різні причини не поспішають обнадіювати офіційний Київ. Що це за причини та які перспективи реального вступу до Євросоюзу, KP.UA розповів відомий український політолог Володимир Фесенко.
Поки не закінчиться війна, жодних конкретних обіцянок не даватимуть
- Чого нам чекати, власне, від саміту «Україна – ЄС», якщо приймати нас найближчими роками ніхто так і не збирається?
- Головне, що так чи інакше обговорюватиметься - то це подальший алгоритм руху на шляху євроінтеграції та вступу до ЄС. Обговорюватиметься оцінка виконання «домашнього завдання», яке Київ отримав разом зі статусом кандидата в члени ЄС. І тут навіть наші експерти з числа громадянського суспільства оцінюють виконання цього завдання критичніше, ніж самі європейці, які налаштовані оптимістичніше. Це феномен, але це так.
І, можливо, на цьому саміті пройде якесь коригування подальших дій України на шляху до ЄС – що і як нам для цього потрібно буде зробити. Це буду дуже непросте обговорення, коли розпочинати переговори про вступ до Євросоюзу. І це буде найскладніше. Київ хоче значно прискорити цей процес, а низка країн ЄС до цього поки що не готова. Це найголовніша проблема. Можливо, шукатимуть якийсь компроміс.
- Київ чекає на запрошення на вступ, а європейці завзято не хочуть прискорити цей процес. Чому?
- Ну, нам і так пішли назустріч, коли в прискореному режимі надали статус кандидата в члени ЄС. І цим вони пішли набагато далі, ніж були готові. Європейці не хочуть поспішати у цьому процесі з кількох причин. Головна – це війна. Поки вона не закінчиться, жодних конкретних обіцянок Україні ніхто не даватиме. Друге – це невизначеність. Вже зараз очевидно, що буде багато проблем із відновленням України після війни. Адже основне фінансове навантаження нестимуть саме європейці. А у Євросоюзі зараз далеко не всі готові до цього.
Крім цього, ніхто зараз не може сказати, якими стануть відносини між Україною та Росією після війни. Якщо збережеться ризик збройного зіткнення між країнами, то це й надалі стримуватиме наших європейських партнерів від підтримки вступу України до ЄС.
Ну і нарешті, існує побоювання цілої низки європейських держав щодо подальшого розширення ЄС. Причому це стосується не лише України, а й Західних Балкан та Грузії.
У Європі деякі країни бояться розширення ЄС
– А чого вони бояться?
- Вони побоюються, що у разі розширення Євросоюз втратить свою цінність та монолітність. Вступ нових членів принесе багато нових проблем - від засилля переселенців до безробіття та фінансових проблем. Тому ці країни хочуть закрити Європейський Союз від нових членів і більше не розширюватися.
Крім цього, тут ще даються взнаки тактичні розбіжності всередині Євросоюзу. Наприклад, низка країн Південної та Центральної Європи схиляються до того, щоб прискорити вступ до ЄС країн Західних Балкан, а Україну – відкласти.
– І хто нам у ЄС друг, а хто – не дуже, хто нас просуває, а хто гальмує? Це правда, що Польща та країни Балтії «за», Франція та Німеччина – «проти»?
- Французи опікуються всім романським світом. Вони свого часу були лобістами включення до Євросоюзу Румунії. І зараз Франція та Італія схиляються до того, що більше уваги слід приділити Балканам, а не Україні.
Німці – це консервативна обережність. Загалом вони не проти вступу України до ЄС, але мають якісь побоювання щодо цього. Німеччина завжди сумнівалася щодо розширення ЄС, оскільки ця країна є лідером і фінансовим локомотивом усього Євросоюзу. Окрім неї, у тих же Нідерландів, Іспанії, Франції склалося стійке переконання, що Євросоюз уже вийшов на межі свого розширення. Далі вже не потрібно. Тому краще законсервувати ситуацію як вона є.
Авансом Україні членство в Євросоюзі не даватимуть
- А чого тут все-таки більше – небажання європейців чи нашої неготовності до вступу до ЄС?
- Зараз обидві сторони – ЄС та Київ – не готові до розширення. Нам треба ще багато зробити. Тому не треба говорити про вступ за два роки – це спричиняє негативну реакцію європейців. Авансом членство в Євросоюзі нам не даватимуть. І якщо ми без реальної готовності (реформи, боротьба з корупцією) вимагатимемо цього, то нам відмовлять. Тобто зараз ми самі реально не відповідаємо критеріям вступу до ЄС.
- Чи означає небажання приймати нас, що Євросоюз відвертається від України, що він втомився від нашої країни?
– Це далеко не так. Є втома від війни, але не від України. Тому що в Європі є стійке розуміння того, що припинення допомоги нашій країні – це не вирішення проблеми війни, це лише її посилення. Чому, наприклад, нам дали танки? Тому що це дає надію на завершення війни. Бо якщо все залишати як є, то війна затягнеться нескінченно. А це для Європи набагато гірше. Раціональна позиція європейців полягає в тому, що хоч би як вони втомилися від війни, у них іншого виходу – просто немає. Там багато хто розуміє, що якщо не допомагати Україні, то росіяни просто перейдуть до Європи.
Ефект перемоги може прискорити вступ до Євросоюзу
- Чи можемо ми якось прискорити процес вступу, від нас щось залежить?
- Від нас багато залежить. Наприклад, від нашої перемоги у війні. Це головне, що може вплинути на подальший перебіг євроінтеграції України. Ефект перемоги може мати емоційний вплив на європейців та допомогти прискоренню вступу до Євросоюзу. І друге – це успішні внутрішні перетворення та реформи, боротьба з корупцією та інше. І демонстрація успіхів.
– Що можуть зробити європейці для прискорення цього процесу?
- Вони і так зробили важливий крок, надавши статус кандидата в члени ЄС. І зараз прихильників вступу України до Євросоюзу побільшало, ніж було раніше. Наприклад, Чехія, яка раніше такого інтересу до нашої країни не виявляла. І ціла низка інших країн тепер готова підтримати наш вступ до ЄС.
- Коли ми можемо розраховувати на вступ до ЄС, про які реальні терміни йдеться?
- Це щонайменше 7-10 років. Оптимальний варіант – це те, що мали поляки та країни Балтії, які йшли в ЄС 10 років. Зазвичай переговори про вступ розпочинаються через кілька років після набуття статусу кандидата. Самі переговори тривають кілька років. І тут також треба бути готовими до проблем, наприклад, від тієї ж Угорщини. Якщо проросійський прем'єр Орбан залишиться там при владі, то він усіляко ставитиме палиці в колеса Україні на шляху вступу до ЄС. Ну і поки йтиме війна, ніхто нам жодних конкретних обіцянок не даватиме.