Історичний центр Одеси відтепер знаходиться під захистом спеціальної установи ООН з питань освіти, науки та культури, більш відомої як ЮНЕСКО. Рішення про це було ухвалено на позачерговій сесії Комітету Всесвітньої спадщини 25 січня, і тепер шматочок приморського міста внесено до списку культурної спадщини, яка перебуває під загрозою.
Чимало зусиль доклала Україна, щоби звернути увагу всього світу на злочини Росії, і зокрема в Одесі. Але, як дізналася KP.UA, загроза історичній спадщині міста йде не лише ззовні, а й зсередини.
Татари, козаки та найсвітліший князь
Історичний центр Одеси – предмет бажання як істориків, так і забудовників. Перші - із захопленням і постійно знаходять тут якісь нові факти про появу та розвиток міста (щоправда, щодо походження назви «Одеса» досі тривають мляві суперечки).
Другі - хочуть забудувати центр висотками і при цьому, знищивши унікальний 200-річний архітектурний ансамбль, все одно називатимуть їх «новобудови в історичному центрі міста».
Про забудовників трохи згодом, зараз трохи історії.
Якщо трішки копнути аннали, то будь-який одесит поважно розповість, що Одеса не на порожньому місці будувалася. До указів російської імператриці (на щастя, нарешті знесеної зі свого кам'яного п'єдесталу в центрі Південної Пальміри) тут тихо-мирно співіснували турецько-татарська фортеця-поселення Хаджибей і поряд з ним – козацьке село Куяльник. Козаки прийшли сюди після руйнування Запорізької Січі, нові сусіди миролюбно прийняли їх, і жили всы в любові та злагоді… Куяльник потім став частиною Одеси, а козацький цвинтар – Сотниківська січ – один із найбільших і найстаріших в Україні.
Козаки зводили порт під керівництвом градоначальника - Хосе де Рибаса, вихідця з Італії, якого просто називали Йосипом (Осипом) Михайловичем Дерибасом. Потім місто очолив Дюк де Рішельє - родич того самого кардинала Рішельє (дюк - це не ім'я, а герцог французькою мовою). За паспортом він був Арман Еммануель дю Плессі Рішельє, а в Одесі – Еммануїл Йосипович де Рішельє. Саме він перетворив невелике припортове поселення на велике торгове місто.
Потім Одеса перейшла до рук найсвітлішого князя Михайла Воронцова, і той настільки активно почав будувати місто біля самого синього моря, що невдовзі всі ахнули. Воронцов був пристрасним шанувальником класичного стилю в архітектурі, і забудова Одеси йшла за цими суворими та красивими канонами. Трохи суворість ліній і шаблонів розбавляли євреї, які приїхали до Одеси зі своїм баченням архітектури та побуту, яким князь Воронцов благоволив настільки, що юдеї стікалися до міста з усієї Європи, особливо з Австро-Угорщини. Торгівля кипіла, будинки будувалися, порт шумів, на одеських вулицях звучали всі мови світу, даючи цим вулицям назви – то Грецька, то Молдаванка, то Велика та Мала Арнаутська (арнаутами на той час називали албанців). А серцем Одеси став і залишається порт разом із Приморським бульваром та 192-ступінчастими Потьомкінськими сходами.
Автентичність + унікальність
Звичайно, зараз сказати з точністю до метра, що саме входить у поняття «історичний центр» Одеси, важко – юридично затвердженого терміна знайти не вдалося. Одесити кажуть, що це квадрат, обмежений вулицями Приморської, Преображенської, Буніна та Польським узвозом. Деякі додають до історичного центру ще кілька сотень метрів – до вулиць Старопортофранківської, Малої Арнаутської та Маразлієвської. На площі, яка більше 5 кв. кілометрів, налічується понад 300 пам'яток архітектури та історії різного статусу. І для того щоб ЮНЕСКО взяло Одесу під своє крило, потрібно, щоб історичний центр відповідав наступним вимогам (а він і відповідає):
- Тут збережено автентичний прибережний природний ландшафт, що гармонує з великою кількістю історичних споруд, які добре збереглися, зведених відомими архітекторами та інженерами.
- Історичний центр Одеси підкреслює унікальний синтез європейських архітектурних стилів макроурбанізації (вулиці та площі) з традиційними формами забудови та організації побуту на мікроурбаністичному рівні. Простіше кажучи: традиційні одеські внутрішні дворики не сплутаєш ні з якими іншими, тут тобі і європейський класицизм, і простирадла на перилах поверхових веранд.
- Тут має демонструватися рідкісний поліетнічний синтез, оскільки значна кількість національностей створили єдине соціокультурне середовище, відобразивши своє існування у місцевих топонімах. На одному тільки Привозі демонструється такий поліетнічний синтез, що звідти через годину можна вийти не тільки з баклажанами, але і поліглотом.
- Одеса – приклад культурного ландшафту, в основі якого лежить чудовий класицистичний ансамбль монументальних будов, що є соціокультурним феноменом. Тобто десятки відокремлених етнічних колоній непомітно зникли, ставши єдиним міським ансамблем.
- Етнокультурні особливості історичного центру відображені у архітектурних рисах житлових кварталів. У поєднанні з головними фасадами, які входять до ряду найкращих європейських класицистичних та модерністських традицій, вони становлять дуже цікаве явище. Дивись пункт 2 про внутрішні одеські дворики, додати нічого.
Взагалі, критеріїв сім, але відповідати їм усім не може жодна спадщина ЮНЕСКО. Узагальнено можна сказати так: Одеса підходить під спадщину за критеріями мультикультурності та унікального містобудівного рішення.
А театр ваш не унікальний
За всіма цими критеріями під охорону ЮНЕСКО потрапила лише частина центру міста, зокрема порт. Номінована зона обмежена Приморською, Торговою, Садовою вулицями, Соборною площею, Преображенською, Жуковським, Польським та Карантинним узвозами, провулком Нахімова та Суворовською алеєю парку Шевченка. У цих межах знаходяться 42 об'єкти – пам'ятки культурної спадщини національного та місцевого значення. Плюс буферна зона – Французький бульвар, Пантелеймонівська, Старопортофранківська вулиці.
Ця вибірка викликає подив у одеситів. Наприклад, якому з наведених вище критеріїв відповідає Одеський порт? Тут збережено автентичний ландшафт чи демонструється поліетнічний синтез? І чому в зону, що охороняється, не увійшов Французький бульвар? Так, його віднесли до буферної зони, що охороняється, але не так уважно, як центральна. І до речі, Одеський театр опери і балету, незважаючи на всю його красу і пишність, до списку об'єктів, що охороняються, не потрапив. Грубо кажучи, в ньому немає унікальності, він якраз побудований за лекалами класицизму, які багато разів використовувалися у світі. Що не применшує його розкішності, безперечно…
Як свідчить номінаційне досьє «Історичний центр міста-порту Одеси», надане в ЮНЕСКО, межі майбутньої спадщини були визначені лініями оригінального плану заснування міста. «Найбільше будівель та об'єктів, збудованих у першій половині XIX століття з автентичного матеріалу (черепашника), зосереджені в цих межах», - йдеться у досьє.
Над історією нависнуть багатоповерхівки?
Одесити і раді, і не раді. За Одесу-маму, частина якої тепер буде під захистом авторитетної міжнародної організації, таки дуже раді. Але за об'єкти, що не ввійшли до зони охоронюваності ЮНЕСКО, – хвилюються.
- Ось цей історичний центр, який у плані для ЮНЕСКО, – можливо, одна п'ята частина всієї історичної забудови. Тобто все, що не в плані ЮНЕСКО, можна буде забудовувати, бо воно не потрапить під охорону, чи що? – дивується мешканець Одеси, викладач Євген Кречман. – Епопея із внесенням Одеси до охоронних списків ЮНЕСКО розпочалася ще років десять тому, якщо не більше. І ми, мешканці міста, як могли стежили за цим, брали участь у обговореннях. Але вийшло, що частина справді важливих для міста вулиць – Маразлієвської, Рішельєвської – у план не потрапили. Французький бульвар – це взагалі окрема тема, чому його не взяли під охорону? І найнеприємніше, що в цих районах почнеться ще активніша забудова, тобто над «старою Одесою» нависатимуть 25-поверхівки одна одної «краща». На що перетвориться наше місто?
Звичайно, в період активних бойових дій забудовники навряд чи підуть на конфронтацію з владою і зменшать свій запал із забудовою будь-якого клаптика землі. Тим більше, що у Одеси з'явиться багато нових обов'язків після включення до спадщини ЮНЕСКО. Наприклад, забороняється поява дисгармонійних об'єктів у центрі міста, а територія має підтримуватись у належному стані, причому за кошти місцевого і державного бюджетів.
Також необхідно зберегти зовнішній вигляд вулиць максимально наближеним до подій революції 1917 року. Ось тут місто має шанс відбитися від хаотичної забудови: не повинен зовнішній вигляд вулиць, максимально наближений до 1917 року, порушуватися силуетами багатоповерхівок на горизонті! Щоправда, що таке «дисгармонічні об'єкти» - ще треба розібратися та внести до законодавства.
Найвизначніші пам'ятки центру Одеси жителі приморського міста назвуть вам без запинки і будуть дивуватися, чому одні об'єкти увійшли під охорону ЮНЕСКО, а інші – ні. Будинок Русова на Садовій, будинок-стіна у Воронцовському провулку, палац Потоцьких, Пасаж на Преображенській, філармонія, Шахський палац… Потьомкінські сходи, до яких ЮНЕСКО не має питань, а ось до оперного театру має. Невже справа тільки в географії чи організація «не потягне» захист трохи більшої території, ніж виділена під спадщину?
Хто порушить – до суду піде
А що це взагалі - ЮНЕСКО? Як кажуть у Одесі, яка нам радість від них?
По-перше, включення історичного центру Одеси до списку Світової спадщини означає визнання виняткової цінності об'єкта. І обов'язком людства стає його захист. За Конвенцією, ратифікованою як Україною, так і Росією, всі 194 країни, які її підписали, зобов'язуються сприяти в охороні об'єктів, включених до списку. І зобов'язані утримуватися від будь-яких дій, які можуть прямо чи опосередковано завдати шкоди Світовій спадщині.
- Включення до списку Світової спадщини, що перебуває під загрозою, відкриває доступ до механізмів надзвичайної міжнародної допомоги, як технічної, так і фінансової, для посилення захисту об'єкта та сприяння його відновленню, - йдеться у прес-релізі ЮНЕСКО, присвяченому саме українській Одесі. - Сьогодні жоден з українських культурних об'єктів, які перебувають під захистом ЮНЕСКО і включені до списку Світової спадщини, не зазнав бомбардування.
В Одесі ЮНЕСКО вже профінансувало відновлення збитків, завданих з початку війни Одеському художньому музею та Одеському музею сучасного мистецтва. Також за допомогою організації оцифровано близько 1000 творів мистецтва та документальну колекцію Одеського держархіву. Ну і плюс захисні панелі, мішки з піском, вогнегасники, вогнетривкі тканини та протигази для міського Управління культури, релігії та охорони архітектурної спадщини. Вони дозволять продовжити відновлення пам'яток та скульптур у громадських місцях.
«А якщо таки стрільнуть по об'єкту культурної спадщини всього людства?» - запитують одесити. У ЮНЕСКО «заспокоюють»: тоді можна буде звернутися до суду, який стягне з обвинуваченого боку компенсацію за заподіяну шкоду, і за ці гроші реліквію відновлять… Тут у одеситів на обличчі з'являється скептична усмішка, але якщо не НАТО заспокоїть сусіда, що втратив розум, то, може бути, ЮНЕСКО змусить його зачехлити гармати?
На тему
У списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Україні є кілька ще найменувань, в основному включених до списку за культурними критеріями. Один об'єкт ("Дуга Струве)" визнаний шедевром людського генія та ще один об'єкт («Букові ліси») включений за природними критеріями.
Софійський собор та пов'язані з ним монастирські будівлі
Храм збудований у першій половині XI століття у центрі Києва, згідно з літописом, князем Ярославом Мудрим на місці перемоги над печенігами 1036 року.
У XVII—XVIII століттях був зовні перебудований у стилі українського бароко.
1990 року Софійський собор, як і Києво-Печерська лавра, першим внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як пам'ятка архітектури на території України. До ансамблю Софійського собору відносяться включені разом з ним до списку монастирські споруди XVIII століття: дзвіниця, південна в'їзна вежа, трапезна, хлібня, бурса, будинок митрополита та ворота Заборовського.
Свято-Успенська Києво-Печерська лавра
Один із перших за часом заснування монастирів Київської Русі. Одна із найважливіших православних святинь. Печерський монастир був заснований у 1051 році за Ярослава Мудрого ченцем Антонієм. З монастирем пов'язані імена літописця Нестора (автора «Повісті времєнних літ») та художника Аліпія. У Ближніх та Далеких печерах Лаври спочивають мощі православних святих, у Лаврі є й поховання мирян (наприклад, могила Петра Столипіна).
У 1990 році Лавру було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Церква Спаса на Берестові
Православний храм у Києві, що примикає з півночі до Києво-Печерської лаври. Незважаючи на те, що церква знаходиться поза стінами Лаври, вона вважається частиною всього історичного комплексу, що відноситься до Світової спадщини. 2019 року під час реконструкції церкви археологи виявили залишки поселення IX століття до нашої ери.
Ансамбль історичного центру Львова, або Старе місто
Територія у центральній частині Львова внесена до Світової спадщини ЮНЕСКО у 1998 році за такими критеріями: за своєю міською забудовою та архітектурою Львів є визначним прикладом синтезу архітектурних та мистецьких традицій Східної Європи з такими ж традиціями Італії та Німеччини.
Крім того, одним із критеріїв стало і те, що політична та торговельна роль Львова завжди приваблювали певну кількість етнічних груп з різними культурними та релігійними традиціями, які складали різноманітні, але взаємопов'язані спільноти міста, доказом чого завжди був і є міський архітектурний ландшафт.
Територія ансамблю історичного центру складається із 120 га давньоруської та середньовічної частини міста Львова, а також території собору Святого Юра на Святоюрській горі.