Чоботи в Парижі та вибагливий суддя: чому нас так дратують такі історії

Демонстрація розкоші та примх під час війни неприпустима.

facebook.com/iva.ivanna.98

Не встигли вщухнути пристрасті навколо призначення послом гештальт-терапевта та знавця діамантів Олесі Іващук, як суспільство отримало новий об'єкт для обговорення. Точніше навіть два об'єкти. Вони ніяк не пов'язані один з одним, але однаково зачіпають наші почуття, особливо під час війни.

Мова про співробітницю прес-центру Південного регіонального управління Держприкордонслужби Іванну Плантовську та суддю Донецького окружного адмінсуду Івана Голошівця. Обидва не вчинили нічого протизаконного, але потрапили під приціл критики та під град звинувачень.

Не викликати вульгарних асоціацій

Високі чоботи, міні-спідниця, дорога шубка, кокетливо скинута з оголених плечей, декольте – і все на тлі Ейфелевої вежі. Бути гарною не заборониш, але ці кадри новорічного відпочинку Іванни Плантовської у Парижі котрий день тиражуються у соцмережах не для милування.

– Є певний кодекс поведінки. Якщо ти військовослужбовець, працюєш у поліції чи в іншій силовій структурі, ти маєш право проводити дозвілля, як хочеш. Але в публічній площині  повинна як мінімум не викликати вульгарних асоціацій і не давати приводу для припущень, хто забезпечив тобі життя не по зарплаті, - ділиться з KP.UA на правах анонімності одна з колег Іванни. - Таке засуджувалося б і у мирний час. А зараз тим більше, бо війна, бо твої ровесники та ровесниці мерзнуть в окопах та гинуть під обстрілами.

Боязкі захисники Іванни намагаються списати її легковажність на молодість, мовляв, дурненька хотіла похвалитися перед подружками. Однак вони теж потрапляють під град обурення.

- Це зрозуміло. Дівчина на державній службі, а раз так, то має частково розділяти проблеми держави та її народу, - вважає політолог Микола Спірідов. – Нині соціальні проблеми посилилися. Багато людей, якщо і не голодують, але живуть не сито. Звичайно, суспільство дратує, коли молода чиновниця хвалиться Парижем та дорогими морськими курортами. Я й раніше, коли не було повномасштабної війни, рекомендував чиновникам висвітлювати свої закордонні поїздки виключно у плані роботи.

Від пресофіцера до генерала

Водночас політолог зазначає, що скандал явно підігріли. І справді, на його тлі спливла і заново заграла історія командувача Південного управління ДПСУ Сергія Мула, якого народний поголос охрестив «покровителем» Іванни. Згадали все – і обшуки восени 2021 року, і незадекларований будинок вартістю 600 тисяч доларів, і паспорт на ім'я громадянина Колумбії, приховані під матрацом мільйони гривень, доларів, євро і нібито навіть білоруські рублі. Скандал із пресофіцеркою вийшов на генеральський рівень: як людина з таким бекграундом залишається на такій великій посади. І знову ж таки – під час війни!

– Все це фейки, які свого часу запустили люди, які бажають нашкодити шановній людині та зняти її з посади, а тепер продовжують розганяти, – стверджує адвокат Сергій Осика, який представляє інтереси Сергія Мула. - Обшук був, але ні колумбійського паспорта, ні грошей не знаходили. Про незаконне збагачення, як стверджують деякі особи, не йдеться. Обшук стосувався виключно перевірки декларації. На думку НАЗК, Сергій Мул не вніс до неї недобудований будинок у Бориспільському районі Київської області, де у 2000 році проживала його дружина.

Щодо Іванни Плантковської, то Сергій Осика рішуче відкидає версію, ніби між нею та генералом може бути якийсь зв'язок.

- Вона не його особиста речниця і не його протеже. Вона просто співробітник прикордонної служби. Я розумію, що суспільство розлючене, ятеж не виправдовую цю дівчинку, під час війни треба бути стриманішим. Але пов'язувати ці дві історії неприпустимо.

Тим часом адвокат визнає, що кримінальна справа за фактом недостовірного декларування не закрита, і це відкладеться в пам'яті. Своєму начальнику любителька шикарного відпочинку таки зіпсувала життя. Собі, схоже, також.

У коментарі "Укрінформу" прес-секретар ДПСУ Андрій Демченко повідомив, що «…буде прийнято рішення, які стосуватимуться подальшого проходження нею служби та виконання обов'язків за посадою».

Так, але до вчорашнього дня всіх, виходить, все влаштовувало. А ми не можемо цього не розуміти.

Для бідного судді замовте пайок

Суддю Донецького окружного адміністративного суду Івана Голошивця прославили не особисті фото, а знімки продуктового набору, який він, як внутрішньо переміщена особа, отримав у Броварах у благодійному фонді «Посох». 13 кілограмів якісних продуктів, які були б за щастя для багатьох українців, не задовольнили сім'ю служителя Феміди.

Суддя з дружиною не посоромилися принести все назад, вчинити скандал через «зіпсовану» довідку ВПО (на зворотному боці папірця фонд перерахував подаровані продукти) і навіть відволікти від роботи служителів порядку. У прес-службі поліції Київської області цей факт підтвердили.

- Такий виклик зареєстровано, на місце виїжджав наряд, інцидент урегульовано.

Інцидент, може, так, але не наслідки. Після того як в. о. керівника «Кубка» Марина П'янкова розповіла про те, що трапилося, у фейсбуці, з'явився величезний інтерес до судді, який потребує пайок особливої якості. Так з'ясувалося, що за безкоштовними продуктами прийшла людина, яка за рік заробляє більше мільйона гривень, а дружина судді бере за сеанс ворожіння на картах таро 4 тисячі гривень.

А головне, що Іван Голошивець паралельно з полюванням на пайок проходить етичну комісію як претендент на місце у Вищій раді правосуддя. У його мотиваційному листі, розміщеному на сайті президента, є такі рядки: «Головний принцип, якому я навчився по життю: Живи чесно, відповідай за свої вчинки, пам'ятай про розумність, не роби того, про що пошкодуєш”.

Декілька адвокатів вже написали скарги до комісії з етики Вищої ради правосуддя.

Питання руба

А чи потрібно про це говорити?

Костянтин Бондаренко, керівник фонду “Українська політика”:

- Говорити потрібно – це однозначно, бо такі приклади є ілюстрацією того вивороту суспільства, який намагаються приховати. Звичайно, не тільки у нас у країні, але й у нас також існують певні соціальні ліфти для жінок, які розглядають кар'єрне просування через стосунки з покровителями. Відсутність такту, відсутність етики деякі люди розцінюють як свою перевагу над іншими.

Історія з суддею вкотре показує, що висока місія та банальне жлобство можуть чудово уживатися. Формально він нічого не порушив, пайки видаються незалежно від статусу. Але чи може людина справедливо судити когось, якщо в житті вона готова взяти те, що готувалося для тих, хто реально потребує.

Закон та справедливість - це не тотожні поняття. Але між ними все ж таки має бути знак рівності. За законом суддя має рацію, за справедливістю – ні, тому говорити треба. Інше питання, чи зможемо ми це змінити?