Говорити про екологію в Україні, коли щодня рвуться снаряди та гинуть люди? Так, і не лише говорити, а й робити. Інакше попереду на нас чекає катастрофа гірша за цю війну.
Через брак інформації важко зараз сказати, наскільки війна впливає на українців та природу нашої країни. Зрозуміло, що дуже сильно, але наскільки? І чи етично озвучувати ще одні сумні цифри на додачу до жахливої статистики смертей і руйнувань? Єдине, що здається правильним, це спробувати спрогнозувати наслідки російської агресії для українців і почати підбирати найбільш оптимальні шляхи їхнього вирішення. Тому KP.UA звернулася до еколога – голови громадської організації «Зелена генерація», провізора Олександра Коваля.
Тяжкий дим у наших легенях
Що відразу спадає на думку, коли ми чуємо слова «війна», «людина», «екологія»? Хтось бачить в уяві вирви від розривів снарядів на полях, де ще недавно росла пшениця. Для когось страшніше снаряди і міни, що не розірвалися, в лісах і на тих же полях. А є ще забруднені й пересохлі через вибухові зрушення ґрунту річечки та озера, згорілі ліси, ґрунт, що став безплідним через хімічні речовини, що вирвалися з нутра ракет.
- Про найстрашніше - радіаційну небезпеку - ми, дякувати Богу, поки не говоримо - немає приводу. У нас поки що не було серйозних проблем чи сигналів із Запорізької АЕС. Якщо там щось трапиться, то це стане катастрофою не лише для України, а й для всього світу, її можна буде порівняти з Чорнобилем чи Фукусімою. Тому міжнародне співтовариство і намагається якось контролювати ситуацію на ЗАЕС, – каже Олександр Коваль. – Не забуваймо, що взагалі вся тема екології – це одна з найголовніших світових тем. Тому до неї особлива увага.
Але основна небезпека у нас зараз під носом – у прямому та переносному значенні. Генератори, що дають нам світло та тепло, забирають у нас свіже повітря. На жаль, війна поставила нас перед таким вибором – або електрика, або дим від відпрацьованого палива у генераторах.
- Велика кількість генераторів, багаття - все це впливає на забрудненість повітря, яким ми дихаємо. Звичайно, збільшується і кількість легеневих захворювань. Так, ми звикли вважати, що саме брудне повітря впливає на наші легені, але воно ще й впливає на серцево-судинну систему людини, – пояснює Коваль.
Загрозу несуть невидимі оку частинки, які називаються РМ2,5-5. Цифри – це їхній розмір у нанометрах та мікронах. Ця завись у повітрі – справжній бич мегаполісів, оскільки крихітні частинки легко проникають крізь біологічні бар'єри, зокрема й тіло людини, поступово руйнуючи його кровоносну систему.
– Є дослідження, які доводять, що частина інсультів безпосередньо пов'язана із забрудненням повітря цими частинками, – зазначає експерт. – Цей дрібний пил забиває судини, що призводить до крововиливів та інсультів. Також нам доводиться визнати, що і серцево-судинні захворювання все частіше спричинені забрудненим повітрям. Якщо не інсульти та інфаркти, то суттєве скорочення життя – ось результат такого «дотику» людини до війни.
Чи варто говорити, що відпрацьоване паливо генераторів, дим від вогнищ, пожеж та вибухів снарядів викидають у повітря міріади таких частинок, які можуть перетворити наше життя на остаточне пекло? Екологи радять: просто тримайтеся подалі від джерел викидів, надягайте маски хоча б… Зараз йдеться про виживання в екоциді, і це не той коронавірус, про який ми зараз згадуємо з якоюсь сумною ностальгією, а війна.
Гептил, сірка і не тільки
Майже щодня в нас летять снаряди, які не лише вибухають, а й розлітаються на дрібні та великі уламки, що засмічують наші землі. Відпрацьоване паливо ллється всюди.
- Ракети, які росіяни запускають Україною, заправляються паливом, що містить гептил (C2H8N2). Це отруйна речовина. До речі, коли ракети вилетіли, але одразу впали у Каспійське море, то через появу у воді гептилу там загинули сотні тюленів, - розповів Олександр Коваль.
Що ж до впливу на людину, то гептил має сильну токсичну та мутагенну дію. Він роздразнює слизові оболонки очей, дихальні шляхи та легені, викликає сильне збудження центральної нервової системи та розлад шлунково-кишкового тракту. Велика концентрація гептилу призводить до втрати свідомості.
А тепер уявімо, що ця високотоксична речовина потрапила до українського грунту. Як швидко вона з'явиться у нашій воді? Так вона вже є! Не хочеться нікого лякати, але екологи кажуть: гептил відомий ще з часів СРСР. У ракетних шахтах гептил підтікав і просочувався в ґрунт, тож висновки можна робити самостійно. А вихід один: місця попадання та вибухів ракет треба одразу ж знезаражувати, залишки ракет та палива утилізувати. Інакше отримаємо екологічну катастрофу вже найближчим часом.
І це ми ще не розповіли про той «коктейль» із токсичних компонентів, який викидається у повітря після детонації снарядів. Ось список частини інгредієнтів, що утворюються після обстрілів: СО - чадний газ, СО2 – вуглекислий газ, NO – оксид азоту, N2O – закис азоту, NO2 – двоокис азоту, CH2O – формальдегід, HCN – синильна кислота, N2 – динітроген, SO2 – сірчистий газ плюс величезна кількість токсичної органіки. А це пряма причина окислення ґрунту, деревини, будівельних конструкцій і, на жаль, тяжке ураження людського організму. Оксиди сірки та азоту з атмосфери повертаються в ґрунт через кислотні дощі, змінюють рівень рН та викликають опіки рослин.
Змінити цю ситуацію ми не в змозі, поки що вся надія на наших рятувальників із ЗСУ…
Без води життя коротше
Хвилювання екологів викликають і уламки снарядів, які розлітаються в місцях влучення і лежать довгий час, насичуючи ґрунт зовсім не корисними речовинами. Вже підраховано, що уламки боєприпасу, що розірвався, забруднюють землю в радіусі 300 метрів, а реагенти – до 35 метрів. Зазвичай оболонки боєприпасів виготовлені з чавунного сплаву, куди, крім заліза та вуглецю, додані сірка та мідь. Артилерійські снаряди калібру 120 та 152 мм, як підрахували екологи з Української природоохоронної групи, дають від 1600 до 3500 уламків масою від 1 грама. І все це лежить і окислюється в нашій землі (а мідь взагалі виробляє надтоксичні сполуки), потрапляє в кругообіг речовин і рано чи пізно виявляється або у нас в руках, або в шлунку або на поверхні шкіри. І сімейний лікар б'є на сполох, вимагаючи негайно обстежитися і починати лікування або профілактику.
Навіть якщо комусь пощастило жити в регіоні, куди не долітали смертоносні снаряди, то треба радіти дуже обережно. Зараз Україна має велику проблему як із водопостачанням взагалі, так і із забезпеченням питною водою зокрема.
- Взяти схід України. Там практично немає доступу до нормальної питної води через затоплені шахти. Ґрунтові води забруднені шахтними – і про цю проблему ми знали ще до війни, – стверджує Олександр Коваль. – Значну частину шахт кинуто, затоплено, з них не відкачується вода. Якщо так продовжуватиметься – ця територія стане непридатною для життя через техногенну катастрофу. А бурінням свердловин проблему з водою не вирішити. У світовій практиці вже називаються цифри, скільки щороку людей гине через відсутність доступу до чистої води. І тривалість життя значно скорочується. Забруднення річок призводить до поширення бактеріальних інфекцій та збільшення кількості онкологічних захворювань у населення.
Знадобиться багато психологів
«Що робити?» – хочеться запитати всіх медиків після всього вищесказаного. Швидше за все, українські ескулапи знижуть плечима: до таких викликів війни наша медицина не надто готова.
- Зрозуміло тільки, що треба змінювати систему, прибирати перекоси, коли за браком терапевтів спостерігається надлишок гінекологів. Актуальним буде перепрофілювання медиків. Наприклад, нам знадобиться для початку величезна кількість психологів, яких не вистачає українцям, котрі отримали психологічні травми від війни. Готові допомогти нам іноземні фахівці, які зможуть навчити наших лікарів розрізняти проблеми зі здоров'ям та з чим вони пов'язані у контексті війни. Наприклад, причини інфекційних, психологічних, психосоматичних захворювань...- розмірковує глава «Зеленої генерації». – В Україні є центри громадського здоров'я, які відповідають за збереження та зміцнення здоров'я населення, проводять профілактику захворювань, наприклад, серцево-судинних, гепатитів, грипу тощо. Можна додати в їхню специфіку екологічний, психологічний компоненти. Тому що екологічні фактори можна і треба враховувати! Особливо під тиском війни.
Поки що найпростішим профілактичним засобом зберегти своє здоров'я від впливу несприятливих екологічних факторів є… відпочинок.
– Ми зараз отримуємо додатковий стрес. І треба постаратися знайти тихий куточок без звуків сирен та вибухів (наприклад, в умовному селі на заході України), де провести якийсь час у тиші та спокої, у більш-менш сприятливому екологічному оточенні. Заспокоїтися, перестати нервувати і переживати хоча б на якийсь час. Попередити хворобу легше, ніж лікувати, і дешевше, – каже Олександр Коваль.
Азбест заборонили – і це чудово
Трохи позитиву наприкінці нам не завадить. Військові дії та зусилля екологів зрушили з місця розгляд закону про заборону азбесту, який лежав у Верховній Раді з 2017 року. Так, 6 вересня 2022-го нарешті цей закон – «Про систему громадського здоров'я» – було ухвалено. Серед іншого він забороняє використання азбесту в будівництві. Якщо хтось здивовано підняв брови, то пояснюємо: а) закон ухвалено відповідно до угоди про асоціацію з ЄС, тобто ще один крок у бік європеїзації України; б) азбест вважається досить небезпечною для здоров'я речовиною. Для всіх. Шиферна покрівля на наших дахах – це він і є.
- Багато людей зараз задіяні на розборі завалів після вибухів, і, природно, вони взаємодіють з азбестом. Він давно визнаний канцерогеном, його кристали потрапляють у легені людини, повністю звідти не виводяться – і так з'являється онкологічне захворювання. Тепер ризиків, пов'язаних з азбестом, буде менше, - вважає Коваль.
Оскільки азбест винесли в окрему статтю небезпечних речовин, всі, хто працює на розборі завалів, зруйнованих будівель, проходять суворий інструктаж з техніки безпеки. Наприклад, ніхто не має права прийти додому в тому самому одязі, в якому він працював, – азбест шкідливий і для носія, і для оточуючих. Що ж, однією проблемою та причиною для онкології в майбутньому в українців поменшає.
Також про те, які тварини та рослини щезнуть через війну в Україні - розповідає еколог Олексій Василюк.