Офіційно процес декомунізації розпочався в Україні у 2016 році після підписання відповідного закону, а після початку повномасштабного військового вторгнення РФ переріс у процес дерусифікації. До цього мляво і неспішно на території нашої держави прибирали пам'ятники Леніну та іншим революціонерам, які стали неактуальними і навіть шкідливими для незалежної України. Але особливого розмаху процес «скасування» російських пам'яток набув після 24 лютого 2022 року. Зрозуміло – чому. Наразі йдеться про те, щоб повністю позбутися монументів, пов'язаних з історією Росії та СРСР, які не мають до України жодного відношення.
Пушкін у лідерах
Важко сказати, яке відношення Олександр Сергійович мав до цього міста на заході України. У біографії поета немає жодного рядка, що вказує, що він хоча б проїжджав повз Тернопіль. Пояснити туристам, що тут робить бронзове "сонце російської поезії", тернопільським екскурсоводам було не під силу. А питань, особливо після 2014 року, ставало дедалі більше, і не лише у Тернополі.
У березні 2022-го жителі Тернополя пофарбували пам'ятник Пушкіну в червоний колір і написали на ньому «Стоп війна». Більшого натяку на демонтаж пам'ятника важко уявити, тому вже 7 та 9 квітня у Тернополі і заодно в Ужгороді та Мукачеві монументи вирушили на звалище історії.
– Ця ініціатива обговорювалася багато років. Пушкін, як і більшість російських письменників, композиторів та інших, не мав жодного відношення до Тернополя, – написав тоді у своєму Telegram-каналі мер Ужгорода Сергій Надаль. – Побачивши всі звірства Росії, у Тернополі вирішили – немає більше місця російським та радянським пам'ятникам.
Квітень 2022-го став багатим на знесення пам'ятників Пушкіну. Погруддя поета 11-го числа знесли у селі Заболотівці Львівської області, а 19 квітня вирішили прибрати пам'ятник біля педагогічного університету у Кропивницькому. Через тиждень село Пушкіно в Закарпатській області виступило з ініціативою про перейменування, і як вагомий аргумент - у селі пам'ятник Пушкіну повалили. В останніх числах квітня було демонтовано пам'ятник поетові в Конотопі, при цьому під час демонтажу від пам'ятника відвалилася голова. У ті ж дні бронзового Пушкіна вигнали і з Чернігова.
У травні пам'ятники Олександру Сергійовичу зникли з Чернігова, Делятина (Івано-Франківська область) та Миколаєва, а у Вінниці демонтували меморіальну дошку на честь поета та бюст біля вхідних воріт до парку «Олександрія» у Білій Церкві. У Нікополі пам'ятник Пушкіну злегка пошкодили, а у Запоріжжі мідний бюст автора «Мідного вершника» демонтували у липні 2022-го з дозволу мерії.
Поступово з'ясовувалося, що пам'яток Пушкіну в Україні більше, ніж будь-кому іншому. У листопаді на карті «пушкінопада» відзначилися Чернігів, Жмеринка, Кременчук, Нікополь, Харків та Житомир, у грудні – ще раз Чернівці, Миколаїв, Дніпро та Краматорськ, який зносив пам'ятник під невтихаючими обстрілами росіян 30 грудня. І все це не рахуючи десятків бюстів та меморіальних дощок, які також зникали за лічені години з вулиць українських міст.
У Міністерстві культури України підрахували, що з лютого 2022 року 28 пам'ятників Пушкіну знесли у 14 областях країни. Значну частину бюстів Пушкіна прибрали у Києві – з гімназій, університетів та з площ.
Ломоносов - на вихід, Гоголь чекає на свою долю
Наступними у списку «під знесення» виявилися пам'ятники російсько-радянському письменнику Максиму Горькому (який неодноразово заявляв різко і категорично, що він вважає українську мову лише «говіркою», ставився негативно до українського «самостійництва»). Його демонтували в Одесі, де він стояв у центрі однойменного парку (який, до речі, теж перейменували), у Часовому Яру (Донецька область) та в Олександрії Кіровоградської області - тут Горький був на території школи № 2, а також у Харкові – там Горький влаштувався на території одного із санаторіїв. Загалом «горьких» в Україні було 9, більше не буде.
Ще один письменник, який стійко асоціювався з культурою Радянського Союзу, – Микола Островський. Пам'ятників йому були лічені одиниці, їх прибрали тихо і без зайвого галасу. Нагадаємо, письменник брав участь у Громадянській війні на боці Червоної армії. Ще раніше у Брянці (Луганська область) було демонтовано монумент на честь літературного героя Островського – Павки Корчагіна, який десятки років був символом комсомольського фанатизму.
Вже у перші дні 2023 року у Дніпрі під знесення потрапив пам'ятник російському вченому Михайлу Ломоносову. Його прибрали з постаменту за допомогою спецтехніки та відвезли на територію одного з комунальних підприємств.
Наразі вирішується доля ще кількох пам'яток – у тому числі Михайлу Булгакову та Миколі Гоголю. Втім, схоже, їм дадуть спокій, бо довести, що Гоголь і Булгаков є «колоніальною спадщиною СРСР» або безпосередньо пов'язані з «тоталітаризмом», боротьба з яким і проходить у вигляді зносу пам'яток, буде важко.
Ідуть з постаментів вчені, танки та піонери
Дерусифікація не могла не торкнутися й інших «героїв минулих часів». Пам'ятники радянським воєначальникам, піонерам-героям, численні «фігурки вуду» тоталітарного режиму посипалися з постаментів по всій країні.
Позбулися імперської величі – 29 грудня в Одесі нарешті знесли пам'ятник імператриці Катерині II (скільки ж копій було зламано у битві «за» і «проти»!) і російському полководцю Олександру Суворову. Ансамбль пам'ятника Катерині відправлять поки що до музею, а там, дивись, відкриють заради них «парк імперського минулого».
І хоча тема Катерини II звучала дуже голосно, все ж таки найчастіше в стрічку новин останніми днями 2022 року і в перші 2023-го на тему демонтовано-скинутих символів потрапляє Дніпро. Лише 4 січня тут знесли два пам'ятники. Монумент Олександру Матросову (за офіційною версією радянської історіографії, він народився в Дніпрі, хоча більшість дослідників сходяться на думці про народження солдата в селі Кунакбаєво Башкирської АРСР). Найімовірніше, до українського міста він не мав жодного відношення.
Пам'ятник генерал-лейтенанту Юхиму Пушкіну був зведений на постаменті у вигляді танка Т-34 (і не в тему - він ніколи не воював на такій бронемашині, командував з броні легшого і менш солідного Т-70). Посмертні почесті командиру (до речі, що не мав у Дніпрі жодних родинних зв'язків, та й сам він вперше опинився в місті вже в ході бойових дій) дісталися не як було прийнято в ті роки – «за визволення», а «за оборону» в 1941 року. Фактично за відступ. Зазвичай такі поразки закінчувалися трибуналом, але цьому Пушкіну «пощастило» - його звели в ранг героя війни.
Ще раніше знесено пам'ятник піонеру-героєві Володі Дубініну, що розташований був в однойменному парку. І якщо з багатьма іншими образами, канонізованими за радянської влади, існував хоч і натягнутий, але все ж таки зв'язок з Дніпром, то Володя Дубінін не мав до міста жодного відношення. Від слова – взагалі. «Партизанив» у Криму. Де й загинув. І скільки подібних бовванів розкидано містами та селами України, що доведеться розбиратися та виносити вердикт – а чи має право монумент на честь тієї чи іншої людини стояти на нашій землі.
ДО РЕЧІ
Де знайдуть останній спокій бронзові та мідні «пушкіни» та їхні побратими з русифікації України? Поки що частина демонтованих монументів зберігаються на територіях комунальних підприємств – ДРСУ, «Зеленобудів» тощо. Частина вибула у невідомому напрямку, можливо, в колекції до шанувальників історії. Є й несподівані рішення та заяви.
"А я вже пропонував обміняти голову піонера Дубініна на викраденого російськими окупантами єнота з Херсона», – зазначив заступник міського голови Дніпра Михайло Лисенко. Реакції з боку ворога на цю пропозицію поки що не було.
В ТЕМУ
До Верховної Ради України направлено законопроєкт, покликаний прискорити та впорядкувати ліквідацію наслідків русифікації.
- Уряд схвалив закон, який зараз перебуває на розгляді Верховної Ради, щодо подолання наслідків русифікації. Він дозволить продовжити під захистом закону процес боротьби із сотнями назв вулиць Пушкіна, який уже відбувався минулого року, – розповів в ефірі телемарафону "Єдині новини" міністр культури України Олександр Ткаченко.
На думку чиновника, цей закон також допоможе знизити вплив російських наративів.