До початку війни харківська художниця Марія Капуста займалася з дітьми образотворчим мистецтвом. Після початку бойових дій довелося переїхати з дочками до Вроцлава. Але й там Марія знайшла, як прищеплювати маленьким українцям любов до творчості – і організувала хор «Капуста-бенд».
Тепер Марія та її підопічні мріють поїхати в тур Європою, зібрати допомогу для дітей, які постраждали від війни, а після перемоги повернутися додому та виконати народні пісні в рідному місті. Ми поспілкувалися з Марією, щоб дізнатися, хто співає у її хорі і навіщо їй знадобилося писати листа Полу Маккартні.
«Діти виявилися такими зацікавленими»
- Маріє, як вам, художниці, прийшла ідея створити дитячий музичний колектив у Вроцлаві?
- Я приїхала до Польщі з Харкова. У рідному місті у нас був творчий колектив, працювала у мистецькій студії. Мені було цікаво доповнювати роботу з дітьми художнім та артистичним напрямком – так з'явився хаб «Кольорова капуста».
А коли розпочалася війна, я поїхала за кордон. Дуже не хотілося залишати Україну, але заради трьох доньок наважилася на цей крок.
У Вроцлаві залишилася випадково: їхала до Мюнхена, зупинилася відпочити та зрозуміла, що далі їхати не хочу. Відповідь на запитання - що робити на новому місці? - прийшла сама собою: я раніше працювала з дітьми і хотіла цим займатися далі. До того ж Польща прийняла велику кількість українців, і у Вроцлаві дуже багато українських дітей.
Я завжди мріяла рухатися у музичному напрямі: дуже любила українську пісню. Спочатку ми влаштовували концерти зі знайомою, а потім вирішили зібрати дитячий хор. До того ж був запит у суспільстві - на концертах у Польщі хотіли бачити українських дітей.
Для початку провела пробний набір дітей, а потім з'ясувалося, що у нас все виходить. Я була налаштована на українську народну пісню: коли опиняєшся в іншій країні, хочеться зберегти зв'язок із рідною культурою через музику, а в народних піснях багато відгукувалося у серці.
– Скільки зараз дітей у вашому колективі? Їм подобається співати українських народних пісень?
- Так, і це було приємною несподіванкою. Діти виявились такими зацікавленими, зарядженими, патріотичними! Бачу, з яким задоволенням вони співають. Діти різного віку з різних міст України приходили і із задоволенням приєднувалися до нашого колективу. Нині у нашому хорі-ансамблі 20 дітей. Є кістяк постійних учасників, хтось повертається до України, але й новенькі приходять.
- Як діти виявляють свою любов до пісні?
- Вони постійно співають! Йдемо дорогою – співаємо, їдемо у транспорті – співаємо. Пісня їх об'єднує та підтримує, як і нас, дорослих. Я дуже рада, що у нас усе склалося з хором. Зненацька для себе відчула таку силу! Це наш спосіб наблизити перемогу. Також за допомогою пісні ми показуємо близьким, які залишилися в Україні та переживають складний період, що залишаємось із ними.
Вроцлавські виступи виявилися успішними, і захотілося також зробити тур країнами Європи, які нас підтримують. Це, звичайно ж, Польща, країни Балтії та Великобританія. Хочеться всім подякувати піснею. Поки що це мрія, але я вірю, що все можливо.
- Бачила у вас у фейсбуці, що ви написали листа Полу Маккартні, щоб заспівати разом. Що вас до цього спонукало?
- Я з дитинства люблю творчість The Beatles, а Пол Маккартні – один із улюблених співаків та героїв мультфільму Yellow Submarine. Він, як і багато хто у Британії, підтримує Україну.
У лютому, коли було передчуття війни, у мене з'явилися асоціації із цим мультфільмом. Бо жовтий кораблик пливе на синьому тлі. Переглянула мультфільм, і він мене так надихнув!
А після початку війни, коли пісня стала для нас способом боротьби, я знову згадала цей мультик і знову його переглянула. Його сюжет нагадує мені те, як я бачила наше життя та наше місто – ми намагалися його зробити красивим, а на нас раптово посипалися бомби. І мені захотілося зробити власну історію та організувати цей тур.
Хочеться приїхати до Великобританії та заспівати разом із Полом Маккартні. А потім буде інший тур, присвячений поверненню додому. Плануємо заїхати до кожного міста, з якого приїхала дитина з нашого хору, з концертом. Фінішною точкою буде концерт у моєму рідному Харкові.
«Діти приходять за покликом серця»
- Що б ви хотіли встигнути під час вашого туру?
– Ми хочемо не лише співати, а й знайти близьких друзів в інших країнах: те, що відбувається зараз в Україні – не лише українська історія. Це боротьба добра зі злом, світла із пітьмою. Те, як нас підтримує світ, показує, що боротьба за свободу – наша спільна справа. Ми віримо, що разом переможемо, і хочеться говорити про це та співати. Коли навколо стільки ненависті та страшних речей, як ми можемо зберегти людяність, любов та як зберегти серце? А пісня – це завжди творчо.
Також сподіваємося, що під час нашого туру, про який ми поки що лише мріємо, зможемо зібрати кошти для харківської організації «Доброта», яка займається паліативною підтримкою та евакуацією людей із окупованих територій. Захоплююсь героїзмом цих людей.
- Ви лише народні пісні співаєте? Чи маєте й сучасні в репертуарі?
– Зараз у нас 12 пісень. Здебільшого це українські народні пісні. Але є й сучасні, наприклад, «Воїни світла» у перекладі Сергія Жадана. Також у нашому репертуарі зустрічаються польські пісні, народні та сучасні, які з'явилися під час польського протистояння проти радянського режиму у 80-х роках. Це і пісня «Вільність», і «Гей, соколи», яка виявилася улюбленою піснею поляків. Нещодавно дізналася, що то й польська, й українська народна пісня. Тому ми співаємо куплет польською мовою, куплет - українською.
Дуже ми любимо «Є на світі воля» на слова Тараса Шевченка. Співаємо «Купалочку», пісню «Гриць», сумну «Пливе човен», веселу «Їхав козак» та польську «Сову», яка подобається дітям.
У нашому колективі є хлопчик-гітарист, дівчинка, яка грає на клавішах, скрипалька. Співаємо, як співається. Дітям таке цікаво.
- Де відбуваються ваші виступи?
– Влітку постійно виступали на площі Ринок у центрі Вроцлава. Влаштовували концерт на День незалежності, День українського козацтва та ін. А останнім часом виступали у церкві – у Вроцлаві є отець Анатолій, який хоче організувати тут українську православну церкву. Поки що він орендує приміщення у музеї – ми виступали там кілька разів.
- Із яких міст приїхали до вас діти?
- Київ, Дніпро, Житомир, Полтава, Ірпінь, Бровари, Вінниця, Одеса, Хмельницький та інші.
- Усі діти різного віку?
- Так, у нас є діти від 6 до 17 років. Усі мають різний рівень музичної підготовки. Діти приходять за покликом серця. Я беру всіх. Звісно, у нас багато роботи. Але всі дуже стараються, навіть малеча: витримують двогодинні репетиції, які відбуваються 3 рази на тиждень. Не всім вдається відвідувати всі зустрічі, але наш кістяк нічого не пропускає.
Тому навчаємось разом. У дитинстві я закінчила музичну школу, а тепер згадую сольфеджіо та дивлюся уроки на YouTube.
- Як відбуваються ваші заняття?
- Кожне заняття починається зі співувань, робимо ритмічні вправи, навчаю дітей чути один одного, розповідаю про гармонію. Цікаво, коли хор починає звучати. Кожне заняття приносить радість: видно результат. Дітям це також важливо: вони вже почуваються артистами. Надихаюся результатом, хочеться рухатись далі. Думаю, що вийде щось цікаве.
- Де відбуваються ваші репетиції?
– Є польська фундація на вулиці Руська, 46а. З вересня ми займаємось там. Влітку проводили репетиції на площі Ринок. Восени треба було шукати дах над головою. Після моїх постів на Facebook мене знайшла жінка та познайомила з фундацією, яка працює за підтримки ЮНІСЕФ. Завдяки їхній допомозі можемо безкоштовно займатися у приміщенні.
– Ваші концерти благодійні?
- Ми брали участь у благодійних концертах, але самі поки що благодійних концертів не влаштовували. Хочемо до цього прийти.
Поки що наші концерти – просто концерти. До того ж, щоб виступити, потрібно чимало коштів - взяти в оренду музичне обладнання, колонки, мікшери, мікрофони. Виходить дорого, тим більше, коли робиш це за власний кошт.
Тому ми написали листа Полу Маккартні: хочемо, щоб про наш хор почули організації, які зможуть нам допомогти влаштовувати благодійні збори. Дуже хочеться підтримати тих, хто цього потребує - наших близьких, які займаються волонтерством, дітей, які залишилися без батьків, які зараз перебувають у лікарнях України без світла.