Роботи художниці Вікторії Процюк вражають своєю відвертістю. Розглядаючи її картини, раз у раз хочеться сором'язливо озирнутися: чи не дивиться хто, що я це дивлюся? Однак на виставці в Берліні художницю, несподівано для неї самої, попросили зробити «ще розпусніше»...
Вікторія Процюк приїхала до Берліна з Києва після початку війни. Сьогодні її відверті картини можна побачити на виставках у Берліні та у бліндажах на фронті. Частину доходів від своїх робіт дівчина відправляє ЗСУ. ЗМІ Німеччини, яку складно здивувати відвертим мистецтвом, називають Вікторію «провокаційною українською художницею». Чим її картини зачепили німців?
Кореспондент KP.UA поговорила з Вікторією, щоб дізнатися, навіщо людям еротика під час війни, як її картини допомагають військовим та чим відрізняється німецька публіка від української.
«Від хтивих фруктів перейшла до еротичних сюжетів»
- Вікторіє, як ви прийшли до еротичних картин, з чого все починалося?
- До війни я розписувала стіни, малювала картини та шукала свій стиль. Потім розпочала малювати еротичні фрукти і поступово перейшла до еротичних сюжетів.
У мене був момент, коли я брала багато комерційних замовлень – мене вони втомили, і я знову повернулася до фруктів. Я почала «грати» з цитрусами, хурмою, яблуками. Оскільки в розрізі вони виглядали досить хтиво, друзі запитували: коли ти малюватимеш людей? Я подумала - дійсно, чому б і ні. І потроху почала переходити на еротику.
Спочатку працювала "в стіл", потім виставляла свої картини в Інстаграм - багатьом це сподобалося. Без жодної реклами почали додаватися передплатники. Це мене приємно здивувало і додало впевненості: еротика – це не тільки те, що я хочу малювати, вона цікава людям.
Також мене надихнули еротичні танці. Я почала займатися ними ще в Україні і тепер ходжу до наших викладачів у Берліні. Танці пробуджують жіночність та сексуальність, яка плавно перетікає у картини.
- Як ви вважаєте, чим ваші картини відрізняються від робіт інших художників такого жанру?
- Еротику малюють багато хто, а я намагаюся не просто показати красиві картинки сексуального змісту, а передати якісь емоції, почуття, дозволити глядачеві прожити момент. Хочу донести, наскільки унікальним є кожне наше бажання, і це не соромно.
Я робила виставки у Києві, Будапешті, Берліні. На одну картину людина дивиться – і їй спокійно, а інша може спричинити особливі почуття. Мені хочеться, щоб, дивлячись на мої роботи, люди дізнавалися більше про себе та свої бажання.
– У різних країнах світу глядачі по-різному реагують на ваші картини?
- По-різному. Німеччина більше відкрита до такого виду мистецтва. Коли я робила першу виставку у Берліні, познайомилася із власником магазину фетиш-одягу. Вони мають окрему кімнату для картин, і мене попросили виставити свої роботи. Десь за місяць до виставки власник магазину сказав: якщо ти матимеш час, намалюй, будь ласка, щось ще відвертіше. Я так здивувалася: у мене повоєнний шок, а тут просять намалювати щось «розпущеніше».
На виставці в Києві, яка пройшла влітку 2021 року, було інакше – мої менш відверті картини поставили разом з усіма, а решту «сховали» по кутках галереї, щоб не бентежити людей.
Звісно, Берлін важко здивувати еротикою. Я ходила на виставки і зазначала, що подобається людям. Найбільше вражають картини, що підкріплені емоцією. Можна роздрукувати або перемалювати будь-яку картинку. Але дивишся, а воно не «торкає».
- Як ви вибираєте сюжети для своїх робіт?
- Я намагаюся малювати те, що я відчуваю чи пережила. Якщо якась історія друзів, моя власна фантазія чи досвід викликає емоції, тоді я малюю. І тут ти знаєш, що показуєш людям. Коли глядач дивиться на таку картину, він ніби потрапляє до цієї історії. Тому це класно і бере за живе.
Насамперед намагаюся, щоб картини подобалися мені, а потім уже вони відгукуються глядачеві, - і це приємно.
"Еротику збиралася поставити на паузу..."
- Коли почалася війна, чи була думка малювати щось інше?
– Коли я виїжджала з України, взяла із собою мольберт. Думала: незрозуміло, що буде. Можливо, малюватиму пейзажі чи портрети на замовлення. Еротику збиралася поставити на паузу: «не на часі». Тоді мені здавалося, що в Україні є така установка. А еротика не потрібна людям: люди мають інші проблеми.
- А тепер вам так не здається?
- Що довше йде війна, то більше приходить усвідомлення, що треба жити зараз: завтра може й не настати. У Німеччині зрозуміла, що незважаючи на події, людям потрібне задоволення. А у стресовій ситуації особливо.
– Що змінилося для вас як художника після переїзду?
- Свободи побільшало. Зараз розумію, що в Україні я трохи стримувала себе: ти не знаєш, як відреагують на твої роботи. А тут, коли стикаєшся з такими відкритими людьми, можеш дозволити собі більше. Хочеться надихати людей та виражати свободу на своїх картинах. І, загалом, це те, за що борються українці – бути вільними, за свої бажання.
- Чи правда, що ваші картини подобаються військовим? Розкажіть про це.
- Так. Спершу мені написав хлопець, який сказав, що хоче подарувати мої малюнки друзям на фронті. Мене це так надихнуло! Я безкоштовно скинула йому пдф-ки своїх робіт у високій якості. Кажу - "роздрукуй їх сам і відправляй".
Потім мені написали ще кілька людей із подібним проханням. Тоді я зробила посилання з доступом до 10 картин, щоб люди могли собі роздрукувати їх у потрібному розмірі. Залишила посилання на донати, перераховувала кошти для ЗСУ.
Думаю, якщо мої картини комусь можуть допомогти емоційно чи фінансово, це найкраще, що я можу зараз зробити. Я не військовий і не можу йти на фронт, зате можу допомагати в такий спосіб. Чому б і ні?
– А за скільки ви продавали свої картини?
- Все залежить від розміру роботи та того, чим намальована картина. Картини в акварельній техніці коштують дешевше. Роботи, написані фарбами, дорожче, і такі картини малювати довше. Також ціна залежить від кількості годин, витрачених на роботу. У середньому картина формату А3 для європейських жителів коштує 400 євро.
Іноді люди надсилають свої фотки та просять, щоб я їх намалювала – там інші ціни. Але такі роботи лишаються між нами.
- І чи багато охочих побачити себе на вашій картині?
– У Європі більше, ніж в Україні. Хоча мої роботи були із самого початку орієнтовані на ЄС. Українці теж роблять замовлення, але, як правило, у більш стриманому виконанні.
– З яких країн у вас замовляють картини?
- З Німеччини, Франції, Італії, Австралії. Ці клієнти в мене з'явилися ще в Україні, а тепер стали замовляти більше. У Європі живуть більш відкриті та забезпечені люди – можуть дозволити собі «погратися».
- Де простіше жити та працювати творчій людині? В Україні чи за кордоном?
- Мені, як еротичній художниці, зараз найкраще в Європі. Я розумію, що до Києва з виставкою своїх робіт зараз не поїду. Після війни – із задоволенням.
Мої знайомі українці, які залишилися на батьківщині, малюють на патріотичну тематику. Їм зараз ідеально: у нашій країні це має попит. А я не можу займатися лише цим.
Також і мої подруги, у яких роботи на тему війни. Якщо вони поїдуть до Європи, що їм робити? В Україні їхню творчість зрозуміють краще. Мою творчість краще зустрінуть у Європі.
Сподіваюся, після війни я зможу повернутись в Україну з новим досвідом, яким поділюся з усіма.
«На військову тематику намалювала «бавовну»
- А у вас було бажання зробити щось на військову тематику?
- Коли воно з'явилося, я намалювала «бавовну», виставила в Інстаграм – зрештою, з моїх передплатників мене зрозуміли лише українці. Але коли я показувала роботу своїм замовникам з уряду – вони були у захваті. Бажання намалювати «хлопок» було миттєвим. Чи воно з'явиться ще, не знаю.
- Як ви вважаєте, чи змінюється життя залежно від того, що малюєш?
- Так… Змінюється те, як я почуваюся і як мене бачать оточуючі. Коли перейшла на еротику, люди почали сприймати мене по-іншому. Звісно, у цьому допомогли й танці. Завдяки заняттям почуваєшся жіночнішою, привабливішою, «смачнішою». І люди дивляться на мене інакше. Чим більше тебе бачать сексуальною, тим більше такою стаєш. І мені приємне це відчуття. Хоча не обійшлося без дикпіків у директі. Куди ж без цього? Друзі сміялися та пропонували зробити колекцію з цих фотографій. Ну як до цього ставитися? Хтось не вміє спокушати, тільки так.
Коли малюєш еротику, з'являється толерантність до будь-яких сексуальних проявів. У 18-19 років я так не думала. Якщо виникали бажання, які не вписувалися у стандартні, думала, що потрібна допомога психотерапевта. Тепер я так не вважаю.
- Берлінська преса називала вас найпровокаційнішим художником України. Що ви про це думаєте?
- Не знаю, чи я така. Не намагаюсь своїми картинами викликати провокацію. Мені не подобається саме це слово. Хочеться надихати, робити світ приємнішим, наповнювати його насолодою, підсвітити бажання людей, які про щось могли мріяти, але не дозволяли собі цього робити. А провокувати неприємні почуття не хочеться.
На тему
Як бути українкою у Берліні?
- А з якими труднощами ви стикаєтесь за кордоном? Як вам Берлін?
– У Німеччині багато паперової роботи. Потрібно вчитися збирати документи, вивчати німецьку мову.
Взагалі, Берлін мені дуже нагадує Київ. Подекуди він віддає совком, що неприємно, але ми в цьому росли. Чим довше перебуваєш у Берліні, тим більше знаходиш відмінностей від Києва.
Я намагаюся концентруватись на приємних речах, знаходити в новій країні цікаве. Тут такого багато. Однак і ми в чомусь кращі. Німеччина досить консервативна щодо цифрових технологій, а Україна куди більш діджиталізована. Так розумієш, що європейське не завжди краще і прогресивніше, ніж українське.
Зараз між українцями та німцями відбувається своєрідний культурний обмін. Найкраще, що може зробити українець у Німеччині – вчитися новому та бути українцем у кращому значенні цього слова.
Хочу, щоб мою націю сприймали з повагою. Моє завдання як українки - не хамити, сортувати сміття, бути уважною до інших... Тоді українців сприйматимуть як інтелігентних людей.