Минулий тиждень поповнив скарбничку нагород президента України Володимира Зеленського трьома новими званнями. Він став «Людиною року», за версією видань Time та Financial Times, а також очолив рейтинг найвпливовіших політиків Європи, за версією Politico.
«КП в Україні» вивчила, що написали про Зеленського іноземні журналісти, пояснюючи його впливовість та роль у сучасній світовій історії (ну дуже компліментарно написано. – Ред.). Крім того, із цих текстів можна почерпнути чимало цікавих деталей про військовий побут українського глави держави.
Politico: Найвпливовіший у Європі
цитата з тексту
Видання Politico опублікувало рейтинг 28 найвпливовіших людей у Європі. Перше місце у ньому посів наш президент – Володимир Зеленський. Ось як у публікації пояснюють, у чому виявилася впливовість українського глави держави:
«Європа змінюється. Континент переглядає стратегічні відносини, серйозно ставиться до оборони, переосмислює політику у сфері торгівлі, приєднання та енергетичної безпеки. У широкому сенсі це переосмислення того, що означає бути європейцем, і багато в чому завдяки українському коміку, який став президентом.
Це не перший випадок за останні роки, коли Україна зазнає нападу з боку Росії. У країні були нівельовані вибори, припинено постачання газу, порушено територію. Але до останнього нападу російського президента Володимира Путіна решта Європи мало що робила. Були хибні світанки 2004 року, коли Помаранчева революція обіцяла проєвропейський уряд, а потім знову протести Євромайдану 2014, які ще раз сигналізували про тісніші зв'язки між Україною та Європою, але вони значною мірою зійшли нанівець.
Причина, з якої цього разу все інакше, полягає у Володимирі Зеленському, фігурі, якій Європа не тільки довіряє, а й захоплюється нею і за якою слідує - на відміну від попередніх президентів України. Тільки подивіться, як європейські лідери, які зазнали поразки в опитуваннях, біжать до Києва, щоб сфотографуватися з серйозним 44-річним чоловіком у його оливково-зеленій футболці. Стоячи поруч із ним, політики прагнуть бути поміченими.
Що зробив Зеленський? Переконав решту Європи у тому, що її майбутнє пов'язане з Україною – у це мало хто вірив під час лютневого вторгнення Росії. Його комунікативні навички були ключовими. Його риторика різко визначає недоброзичливість російського режиму, проти якого він бореться, розсіюючи більшу частину віри Європи, особливо у Берліні та Парижі, у те, що Москва може бути партнером.
Обережне використання соціальних мереж, традиційних засобів масової інформації та західних культурних інститутів (таких як виступи на премії «Греммі» чи Каннському кінофестивалі) інтуїтивним чином перенесло війну на Захід, переконавши лідерів та громадськість у тому, що його битва – це та їхня боротьба.
Це дає йому право змушувати Європу робити те, що хоче. Якщо йому потрібна зброя, він її отримає, навіть якщо це означає, що Німеччині доведеться відмовитись від давньої політики не продавати зброю. Якщо він хоче санкцій, він їх отримує, навіть якщо це означає, що Європа переживає енергетичну кризу та сувору зиму із захмарними цінами на газ. Будь то насіння, вантажівки для перевезення української зернової продукції чи нульові тарифи – запити виконуються швидко. Йому навіть вдалося вийти з глухого кута щодо вступу країни до Євросоюзу, що було заморожено з 2013 року. У червні лідери Блоку поставили Україну на шлях членства.
Лідерство Зеленського також означає, що будь-які внутрішні проблеми України – повсюдна корупція, слабка економіка, соціальні розбіжності між україномовними та російськомовними – ігноруються. Його репутація прямолінійного військового президента, який веде добрий бій, - це все, що бачить Захід зараз. Йому довіряють зброю, гранти та розвідувальну підтримку, яка, ймовірно, лише розшириться, оскільки Захід розглядає можливість передачі систем протиповітряної оборони.
Поки Зеленський живий, він продовжуватиме рухати Європу у потрібному напрямку».
TIME: Зеленський та український дух – «Людина року»
цитата з тексту
Авторитетний британський журнал Time визнав «Людиною року-2022» президента України Володимира Зеленського та український дух. Ось що про українського президента написав журналіст видання Саймон Шустер:
«Дзвінок з Офісу президента надійшов у суботу ввечері: «Готуйся до виходу наступного дня, – сказав помічник, – візьми зубну щітку». Не було подробиць про пункт призначення або про те, як ми туди дістанемося, але здогадатися було неважко. Всього на два дні раніше, на 260-й день вторгнення в Україну, росіяни відступили від міста Херсон. Це була єдина регіональна столиця, яку їм удалося захопити з початку тотальної війни у лютому, і Кремль пообіцяв, що вона назавжди залишиться частиною Росії. Тепер Херсон був вільний, і Володимир Зеленський хотів потрапити туди якнайшвидше.
Його охоронці вмовляли його зачекати. Росіяни зруйнували інфраструктуру міста, залишивши без води, електрики та тепла. Його околиці були усіяні мінами. Урядові будівлі були напхані розтяжками. На трасі до Херсона вибух зруйнував міст, зробивши його непрохідним. При втечі росіян також підозрювали, що вони залишили агентів і диверсантів, які могли спробувати влаштувати засідку на президентський конвой, убити Зеленського або взяти його в заручники. На центральній площі, де святкували звільнення міста, у межах досяжності російської артилерії забезпечити його безпеку було неможливо.
«Моя безпека була на 100% проти цього, - сказав президент під час поїздки. - Вони тяжко сприйняли це. Вони практично нічого не можуть контролювати у щойно деокупованому регіоні. Тож це великий ризик і, з мого боку, трохи безрозсудний».
Тоді навіщо це робити? Метою Росії на початку вторгнення було вбити чи захопити Зеленського та обезголовити його уряд. Навіщо давати їм шанс завдати удару? Очевидна причина пов'язана з інформаційною війною, яка стала спеціальністю Зеленського. В'їхавши до міста, яке Володимир Путін все ще вважав за своє, лідер України зробив би пролом у розповідях про завоювання та імперську славу, які російські пропагандисти місяцями використовували для виправдання війни. Візит Зеленського посилить збентеження через відступ Росії і зміцнить волю українців пережити зиму.
Але не це було причиною його подорожі. «Справа в людях, – сказав він мені у двогодинному інтерв'ю, поки його приватний поїзд їхав країною. – Дев'ять місяців вони в окупації, без світла, без усього. Так, вони мали два дні ейфорії з приводу повернення в Україну. Але ці два дні позаду». Незабаром стане видно довгий шлях до одужання, і багато його громадян захочуть повернутися до нормального життя набагато швидше, ніж держава зможе це зробити. «Вони зараз у депресію впадуть, і це буде дуже важко, - пояснив Зеленський. - Я вважаю за свій обов'язок поїхати туди і показати їм, що Україна повернулася, що вона їх підтримує. Можливо, це дасть їм достатньо імпульсу, щоби протриматися ще кілька днів. Але я не впевнений. Я не тішу себе такими ілюзіями».
Наше місце зустрічі для поїздки було біля пожежної частини, у тій частині центру Києва, яка була без електрики, коли ми з фотографом прибули наступного вечора. З початку жовтня російські ракети пошкодили або знищили більшу частину української енергосистеми, щоб зробити зиму якомога болючішою для цивільного населення. Люди, які вигулюють своїх собак, використовували телефони, щоб освітлювати тротуари. Навіть на центральному базарі було темно, хоча продавці всередині все ще продавали свіжі фрукти та сир, соління та свинячу грудинку при світлі електричних ліхтарів. Проїжджаючи повз них, у бронежилетах та касках, ми, звичайно ж, захопили їжі в дорогу. «Принесіть закуски, – попередив один із помічників Зеленського у текстовому повідомленні. – Ці поїздки, як правило, дуже неорганізовані».
Ви б не здогадалися, що це за чорний фургон, який прибув за нами, рівно і о 19.30, і провіз нас через контрольно-пропускні пункти, що оточують урядовий район. Цей район став мені знайомий із самого початку вторгнення. Протягом майже дев'яти місяців команда Зеленського дозволяла мені проводити тут більшу частину часу, працюючи в резиденції президента та розповідаючи про те, як вони пережили війну і як вона змінила їх – та його самого. Затемнення надавали цьому місцю зачарований вигляд. Солдати виглядали з захованих серед дерев дотів, а у вікнах кабінету Зеленського на четвертому поверсі з'являлися промені ліхтариків. “У вас є документи? - Запитав один з охоронців. - Добре, тоді ми знатимемо, як відзначити твою могилу, якщо ти відстанеш від конвою». Цей жарт змусив його товаришів зігнутися навпіл від сміху.
Тієї ночі президентському поїзду знадобилося близько дев'ятої години, щоб проїхати всю Україну з півночі на південь. Більшість відсіків зайняли охоронці, які поклали свої автомати на багажні полиці, задерли ноги та дивилися фільми на своїх телефонах. Вони ніколи раніше не бачили журналістів у цьому поїзді, і їхнє єдине прохання полягало в тому, щоб ми не фотографували особистий вагон Зеленського. "Якщо росіяни знайдуть його, це попадання в яблучко", - пояснив один із них.
З початку вторгнення повітряний рух над Україною був обмежений винищувачами, безпілотниками, бомбардувальниками та крилатими ракетами. Потяг став основним засобом пересування президента на далекі відстані. Звичайний вагон. Всередині мої очікування від високотехнологічного командного центру на колесах або принаймні від добре укомплектованого бару не справдилися. Інтернету на борту не було, а зручності були скромними. Квиток першого класу Amtrak дасть більше місця, щоб розтягнутися.
Але Зеленський каже, що йому подобається поїзд. Це дає йому час для читання і цей досвід нагадує йому про його дитинство. Коли він ріс, його батько працював системним адміністратором на мідних рудниках Монголії, і поїздка до нього займала вісім днів залізницею з їхнього рідного Кривого Рогу в центральній Україні, через Росію та Сибір. Він з теплотою згадує подорожі - безкраї простори радянської імперії, що проносяться, склянки з чаєм, що подаються в металевих підсклянниках з тисненням у вигляді серпа і молота. Одна з багатьох іроній його скрутного становища полягає в тому, що Зеленський виріс в імперії, за невідродження якої він зараз бореться.
Більшість свого життя він відчував ностальгію з культури та історії України, спільних з Росією. «Були чудові радянські комедії», - сказав мені Зеленський. Серед героїв його дитинства були такі режисери, як Леонід Гайдай, чиї роботи піддавалися жорсткій цензурі, але все ж таки були чарівні і часто веселі; один із них – про Івана Грозного, який помінявся місцями з комендантом радянського багатоквартирного будинку. «Це класика мого покоління, але я не можу зараз їх дивитися, - каже Президент. – Вони обурюють мене». Спогади про його юність тепер забарвлені звірствами, скоєними російськими військами цього року заради імперських амбіцій Москви.
У квітні, через два місяці після вторгнення, Зеленський сказав мені, що постарів і змінився «через цю мудрість, якої я ніколи не хотів». Тепер, через півроку, трансформація стала помітнішою. Помічники, які колись вважали його легковагою, тепер хвалять його витривалість. Дрібниці, які колись могли засмутити його, тепер викликають не більше ніж знизування плечима. Деякі з його союзників сумують за старим Зеленським, жартівником з хлопчачою посмішкою. Але вони розуміють, що зараз йому потрібно бути іншим, більш жорстким і глухим до факторів, що відволікають, інакше його країна може не вижити.
Рано-вранці поїзд зупинився на проммайданчику в Миколаївській області, де на нас чекала колона мікроавтобусів та позашляховиків, щоб довезти нас до Херсона. Незабаром по обидва боки шосе стала видна розруха війни: поцятковані осколками автобусні зупинки, понівечені кістяки розбомблених будівель, сімейний ресторан у вигляді замку, наче обстріляного з ланцюгової гармати. Пошкодження навколо Миколаєва були більшими, ніж здебільшого країною, бо саме тут українцям у березні вдалося зупинити наступ росіян з півдня.
Коли ми прибули, на центральній площі Херсона на нас чекала дюжина губернаторів, міністрів та генералів. Вони позували та робили селфі на тлі графіті, написаного на фасаді обласного парламенту: «Слава Збройним Силам України! Слава героям!". Одна з помічниць Зеленського, Даша Зарівна, виросла в Херсоні і мало не розплакалася, дивлячись на українські прапори, що майоріли над площею. «Я боялася, що більше ніколи не побачу це місце, – сказала вона мені. – І ось ми тут».
За кілька хвилин пролунав перший вибух. Всі завмерли, дивлячись у небо, чекаючи, що снаряд упаде дугою. Потім був ще один бум, який звучав ближче, ніж перший. Хтось припустив, що це був вихідний артилерійський вогонь, хоча це більше скидалося на оптимістичне припущення. Росіяни відступили на лівий берег Дніпра приблизно на милю. Вибухи продовжували гриміти, але Зеленського вони, схоже, не турбували. Він, як завжди, відмовився надягати каску або бронежилет.
На краю площі солдати встановили інтернет-термінал Starlink, підключивши його супутникову антену до дизель-генератора. Президент дістав свій телефон та запитав пароль від wi-fi. Більшість людей навколо нього були озброєні автоматами, але це була його зброя - iPhone останньої моделі, яку Зеленський використав для ведення найбільшої наземної війни інформаційного століття. Його вміння звертатися до світу цим телефоном - в його нічних промовах у соціальних мережах, в його нескінченних дзвінках іноземним лідерам і прихильникам - було настільки ж важливим, як і кількість танків у його армії.
Зеленський підключився до Всесвітнього економічного форуму в Давосі та саміту НАТО в Мадриді. Він давав інтерв'ю провідним ток-шоу та журналістам та проводив живі чати зі студентами Стенфорда, Гарварда та Єльського університету. Він використав популярність суперзірок індустрії розваг, щоб посилити свої заклики до міжнародної підтримки. Джессіка Честейн та Бен Стіллер відвідали його укріплений комплекс. Лів Шрайбер погодився стати послом офіційної української платформи зі збирання коштів. Шон Пенн привіз до Києва статуетку «Оскар» та залишив її Зеленському. Одного разу президент дозволив команді техніків створити тривимірну голограму свого зображення, яку пізніше було спроектовано на конференціях по всій Європі. «Наш принцип простий, – каже керівник Офісу Президента Андрій Єрмак. - Якщо ми випадемо з фокусу, ми у небезпеці».
В результаті вийшла своєрідна віртуальна всюдисутність, яка часом втомлювала деяких українців. «Ми завжди шукаємо нові формати, - каже Кирило Тимошенко, радник президента, який займається телемарафоном, який транслює послання Зеленського в українські будинки. – Але рано чи пізно люди втомлюються від потоку новин». І вони почали вимикатися.
Визволення Херсона дало нації рідкісний шанс відсвяткувати. У центрі площі зібрався натовп, хтось кричав: Слава Україні! Відповіддю був хор, переважно жіночих голосів: «Героям слава!» На розчарування своєї служби безпеки, Зеленський підійшов, щоб привітати людей, і натовп кинувся вперед, коли він наблизився. Репортери підбігли ззаду, затиснувши президента у тисняві, яку його охорона не могла контролювати. Один солдат, що стояв спиною до президента, з жахом дивився на обличчя в натовпі, шукаючи погроз. Зеленський усміхнувся і помахав рукою. "Як справи? - він сказав. - Ти гаразд?».
Financial Times: Зеленський – «Людина року»
цитата з тексту
Президент України Володимир Зеленський був обраний «Людиною 2022 року», за версією Financial Times. На думку видання, український президент Зеленський став «втіленням мужності та стійкості українського народу у його боротьбі проти російської агресії». А тепер дослівно, що написано у номінаційній статті про Зеленського:
«За дев'ять місяців жорстокої боротьби за національне виживання проти російських загарбників Володимир Зеленський виглядає втомленим, з темними колами під очима. Замість того, щоб протистояти безжальному загарбникові, він хотів би поїхати на рибалку зі своїм сином. «Я просто хочу зловити коропа у Дніпрі», – каже він.
Щоб відчути смак нормального життя, йому, можливо, доведеться довго чекати, незважаючи на дивовижну смугу бойових успіхів українських сил. Але народне послання характерне для лідера, який, як і раніше, зображує з себе звичайну людину зі скромними смаками та глибоким почуттям людяності, якостями, які здобули йому захоплення українців та їхніх прихильників за кордоном.
Це дзеркальне відображення вигаданого звичайного хлопця, який став президентом, якого він зіграв у популярному сатиричному телесеріалі, який зробив його знаменитим. Це також антитеза російському президенту Володимиру Путіну, який сховався в Кремлі, чия одержимість відновленням імперії коштувала десятки, а можливо, й сотні тисяч життів.
Списаний багатьма українцями перед лютневим вторгненням як щось на зразок жарту, 44-річний Зеленський-аматор, який щосили намагається піднятися на високу посаду, заслужив місце в історії завдяки своєму видатному прояву лідерських якостей і сили духу.
Україна здивувала світ, відбивши напад Росії на Київ та своїми контрнаступами у Харківській та Херсонській областях. Вона відвоювала половину території, захопленої московськими військами цього року. Сили Зеленського зараз просуваються вперед на півдні та сході, навіть коли настає зима, з метою звільнення всієї території України, включаючи Донбас та Крим.
Так само, як Вінстон Черчілль виступав по радіо, щоб згуртувати свою країну під час Бліца, Зеленський використав соціальні мережі для невпинної кампанії за військову та фінансову підтримку Заходу, перетворюючи тяжке становище свого народу на моральний важіль впливу на лідерів Європи та США. Він переконав європейців нести величезні витрати, щоб протистояти Путіну та запропонувати Києву шлях до членства в ЄС.
Принагідно він став прапороносцем ліберальної демократії у ширшій глобальній боротьбі з авторитаризмом, яка може визначити хід XXI століття.
Зеленський також став втіленням мужності та стійкості українського народу у його боротьбі проти російської агресії. Саме з цих причин Financial Times обрала Зеленського «Людиною року».
В інтерв'ю FT Зеленський згадує перші дні вторгнення і каже, що він не дуже сміливий: «Я відповідальніший, ніж сміливий... Я просто ненавиджу підводити людей».
Впливовий голова адміністрації Зеленського Андрій Єрмак згадує, як три роки тому він сказав групі західних журналістів, що «наш президент буде найвідомішим і найсильнішим лідером свого часу». Він додає: «Я не скажу, що говорив вам про це, але я мав рацію».
Близький виклик
Рішення Зеленського залишитися в Києві на початку вторгнення замість того, щоб прийняти пропозицію США про евакуацію, стало одним із найважливіших моментів у війні, спонукавши українську армію та її народ до опору. Це стало несподіванкою для українців та західних союзників, які мали низькі очікування від політичного керівництва країни.
За кілька днів до вторгнення Зеленський, здавалося, заперечував перспективу повномасштабного нападу Росії з його країну. «Я президент України, і я живу тут, і я думаю, що тут краще знаю подробиці», - сказав він журналістам після розмови із президентом США Джо Байденом.
Коли за 10 днів почалося вторгнення, було незрозуміло, чи Зеленський переживе цей день. Він спав поряд зі своєю дружиною Оленою Зеленською у президентському будинку в Києві, коли вдарили перші ракети і російські танки перетнули кордон. Росія, як пізніше скаже президент, позначила його як «мішень номер один», яке сім'ю - як «мішень номер два».
Поки Олену та їхніх дітей евакуювали у невідомому напрямку, президента перевели з персоналом та охоронцями до підземного бункеру в будинку. Незабаром туди було десантовано російського спецназу. Місцеві колабораціоністи, які впровадилися до лав української служби безпеки та непомітно перебралися на конспіративні квартири поряд з урядовим кварталом, спробували штурмувати його кабінет. Вони не мали успіху, але це було.
Лідери ЄС жахнулися, коли Зеленський сказав їм з відеозв'язку, що, можливо, вони востаннє бачать його живим. Але пізніше тієї ж ночі Зеленський, стоячи на відкритому повітрі біля Офісу президента та оточений своїми найближчими радниками, надіслав відеоповідомлення, яке хотіли почути мільйони українців: «Президент тут. Ми всі тут. Наші солдати тут.
Через дев'ять місяців російські війська давно пішли з Києва, хоча вони продовжують загрожувати столиці щотижневими ракетними ударами по електромережі, занурюючи мільйони людей у темряву. У президентському палаці ніхто не ризикує: уздовж коридорів розставлені вогневі позиції з мішків із піском, начебто російський спецназ знову може штурмувати будівлю.
Життя імітує мистецтво
Зеленський народився в українсько-єврейській родині у Кривому Розі, сталеливарному місті на півдні центральної України. У пострадянські 1990-ті це було суворе місце, де такому юнакові, як Зеленський, доводилося шукати щастя, але його виховання було відносно комфортним. Його мати – інженер, а батько – професор комп'ютерних наук. За його словами, у школі він був улюбленцем вчителів, бо був дуже надійним та кумедним. «Всі любили мене. Я був енергією кожної групи», – каже він.
Зеленський познайомився з Оленою у школі, і вони зблизилися в університеті, де він вивчав право, а вона – архітектуру. Вони сформували надзвичайно успішну комедійну трупу та продюсерську компанію. Названа на честь району, де вони виросли, «Квартал 95», вона гастролювала Україною та Росією, а потім випустила популярний телесеріал, який започаткував кар'єру Зеленського в політиці.
Він оголосив про свої президентські перегони напередодні Нового 2018 року, виступаючи проти істеблішменту та проти корупції, напрочуд схожий на персонажа, якого він грав на телебаченні. Менш як за чотири місяці він з великою перевагою переміг чинного президента Петра Порошенка, набравши 73% голосів.
Політичний новачок успадкував країну, яка перебувала у стані війни з Росією з моменту її першого вторгнення у 2014 році, і він заприсягся встановити світ. Українці, які втомилися від невиконаних обіцянок і войовничого настрою Порошенка, побачили в Зеленському, носії російської мови, яку в Москві, ймовірно, сприймали більш позитивно, як людину, яка, можливо, зможе укласти угоду, щоб покласти край кровопролиттю. Путін, як виявилося, не був готовий до жодного компромісу.
На інших фронтах послужний список Зеленського у перші два з половиною роки його президентства був у найкращому разі неоднозначним. Він провів важливі реформи, зокрема щодо продажу землі, але мало що просунулося у боротьбі з корупцією чи зменшенні впливу українських олігархів.
Він керував через невелику кліку довірених, але часто некваліфікованих людей, багато з яких були давніми друзями чи соратниками з його кар'єри у шоу-бізнесі. «Навколо нього багато дивних людей, багато дивних рішень», - каже колишній член його уряду.
Дехто звинувачував Зеленського в авторитарності. Він звільнив чиновників через те, що вони не дали негайних результатів. Закон проти олігархів, ухвалений у 2021 році, хоча, можливо, і мав добрі наміри, насправді наділив президента довільними повноваженнями для здійснення особистої чи політичної помсти. Його спробу притягти до відповідальності за зраду свого попередника Порошенка, кондитерського магната, було засуджено західними столицями.
Навіть деякі співробітники Зеленського визнають, що він може бути тонкошкірим. Сам він каже, що з лютого він засвоїв одну річ: "не ображайся на дрібниці". Дипломати, які йшли за його президентством, кажуть, що він не довіряє західним мотивам і все ще побоюється зради.
«Доля обрала нас»
З нападом Росії розсіялися сумніви у здатності Зеленського вести свою країну у війні. Президент, здавалося, вступив у нову роль - разом із новим одягом кольору хакі.
Юлія Мендель, яка працювала прес-секретарем Зеленського, каже, що йому не вистачало досвіду та дисципліни, щоб бути великим лідером мирного часу, але він найкраще підходив для керівництва під час війни. «Він людина хаосу, – каже вона. - На війні панує хаос. Він почувається як удома».
Руслан Стефанчук, спікер українського парламенту та близький політичний соратник, наголосив на зміні на першому засіданні Ради національної безпеки і оборони 24 лютого: «Він був у дуже і дуже, я б сказав, бойовому настрої. І він сказав: Дивіться, історія вибрала нас. Доля обрала нас. І тепер ми маємо відповідати цьому».
Мобілізації потребували не тільки військові, але і вся держава. Зеленський упорядкував процес ухвалення рішень між своїм офісом, урядом та парламентом. Він також навчився швидко приймати рішення, вважаючи це ключем до успіху і делегувати завдання, довіряючи їх виконання іншим. Оперативні рішення залишили на розсуд воєначальників, що дозволяло військам гнучко реагувати умови на полі бою.
Але найбільше примітні безперервні комунікації Зеленського. Його нічні відеоповідомлення та повідомлення у Telegram були тонізуючим засобом для стомленого населення. Послання, адресоване Москві у вересні: «Без світла чи без вас? Без вас» - стало гаслом у соцмережах для багатьох українців.
Зеленський виступав перед незліченною кількістю парламентів, конференцій та заходів – від премії «Греммі» до фестивалю у Гластонбері. Щоразу він адаптував повідомлення до аудиторії, часто звертаючись до сердець і розуму людей, а не до їх урядів. Він використав свою трибуну, щоб змусити (а іноді й присоромити) уряд надати величезну кількість зброї.
У березневій промові в Бундестазі він обрушився з критикою на лідерів Німеччини за те, що вони ставлять свої економічні інтереси вище за безпеку, заявивши, що вони додають каміння до нової Берлінської стіни, яку Росія будує по всій Європі. Західні офіційні особи іноді виявляли, що угоди, які обговорювалися в приватному порядку, негайно транслювалися в соціальні мережі президентом або його апаратом, що не давало партнерам можливості відступити.
Його спілкування рідко йшло навперекосяк, хоч і викликало роздратування у деяких союзників. Єдиним винятком із впевнених заяв Зеленського була його заява про те, що ракетний удар, внаслідок якого 15 листопада в Польщі загинули двоє людей, був справою рук Росії. Хоча офіційні особи Польщі та США заявили, що це, ймовірно, була українська зенітна ракета, що не туди відлетіла, Зеленський назвав це «дуже значною ескалацією», яка зажадала реакції союзників, що призвело до розбіжностей з Вашингтоном, Варшавою та іншими європейськими столицями, які не хотіли втягуватися у війну.
Лідер мирного часу?
Муки України далекі від завершення. Витіснити російські війська з Херсонської та Запорізької областей на півдні буде досить складно, не кажучи вже про позиції, що добре обороняються, в Донецьку, Луганську та Криму, які вісім років перебувають під окупацією.
Проте, українці вже сперечаються про те, чи може їхній лідер, як і його прославлений британський попередник, бути придатною людиною для війни за національне виживання та невідповідною людиною для наступного світу.
Перемога належатиме не лише президентові України. Деякі українці роблять собі ім'я на війні та мають політичні амбіції. Очікується, що вражаюча мобілізація українського громадянського суспільства з лютого зробить країну більш вимогливою до своїх лідерів.
Коли бойові дії зрештою закінчаться, Зеленський зіткнеться з важкими питаннями про нездатність достатньою мірою підготувати Україну до повномасштабного вторгнення. Служби безпеки не встановлювали міни та не підривали мости вздовж ліній наступу Росії з півночі та півдня, внаслідок чого великі ділянки території були швидко та легко захоплені путінськими військами.
Зеленський каже, що, незважаючи на публічні попередження західних офіційних осіб, Києву так і не надали розвідувальні дані про підготовку нападу Росії, на підставі яких він міг би діяти.
«Ніхто не показував нам конкретний матеріал, говорячи, що він прийде з того чи іншого боку», – каже він.
Зеленський неодноразово намагався зателефонувати Путіну напередодні вторгнення. Він хотів сказати йому, що це буде велика помилка, велика трагедія, але російський лідер не відповідав на його дзвінки. «Ми боремося з безумцями», – каже Зеленський про російське керівництво. Він непохитний у тому, що Україна має звільнити усі свої території від російської окупації, інакше війна просто відновиться пізніше.
Але успіх українських контрнаступів залежатиме від кількості передового озброєння, яку готові поставити її прихильники та передусім США.
Інтереси Києва та Заходу можуть розійтися. Смерть, руйнування та гнів із приводу військових злочинів Росії загартували українську громадську думку проти компромісів із Москвою. Деякі союзники побоюються, що спроба України повернути собі Крим може призвести до небезпечної ескалації з боку Путіна, можливо, із застосуванням ядерної зброї.
Вже є слабкі заклики до переговорів із Росією, заклики, які Зеленський відкидає: «Світ – це не лікар із великим досвідом, це не лікар Путіна, і Путін – не пацієнт цього світу».
Незважаючи на «абсолютне зло» російської війни, колишній комедійний актор все ще знаходить моменти для гумору, так само, як мільйони українців знаходять підтримку, поділяючись мемами та жартами про росіян, що нападали на них, у соціальних мережах. «Якщо ви іноді не посміхаєтеся через цих людей, ви впадаєте у депресію і не можете приймати рішення, перебуваючи у депресії», – каже він.
Минулого тижня внаслідок російських ракетних ударів мільйони українців та багато районів країни, включаючи столицю, залишилися без водопроводу на понад 24 години після відключення електрики. Офіс президента не став винятком. Зеленський зі сміхом згадує, як відвідувач його офісу попросив дозволу скористатися його туалетом: «Я відмовився. Я сказав: я знаю, що буде за кілька годин. Це було дуже кумедно».