Громада в селі Лип'янка у Шполянському районі Черкаської області готова надати пустуючі будиночки переселенцям із гарячих точок та окупованих міст України. Зараз вільних будинків залишилося 10 + порожня амбулаторія в лікарні (можна заселити ще 50-70 осіб), в решті виділених для знедолених людей будинків уже живуть 166 осіб. За словами працівниці громади Аліни Масляної, хоч у цих будинках довгий час ніхто не жив, вони у задовільному стані.
Вулицю Козацьку жартома називають Переселенською
За словами Аліни Масляної, вулиця Козацька була донедавна порожня, але тепер тут вирує життя, жартома її навіть називають Переселенською.
- Багато хто приїжджає з міста, їм у селі адаптуватися важко. Але є ті, хто мешкає у нас по пів року, і вони вже як наші, сільські, – каже Аліна.
- Звідки ж у селі стільки порожніх будинків?
– У нашому селі залишилося багато приватних будинків, господарі яких перебралися до міст. Власники дозволили, щоб за їхньої відсутності там оселилися інші люди. Тому ми запропонували їх внутрішнім переселенцям.
У будинках можна обживатися, проводити ремонт та збирати врожай із присадибної ділянки. Мешканці села допомагають переселенцям одягом, взуттям та продуктами.
– Як до вас можна потрапити?
- Нам попередньо дзвонять і запитують, чи можна до нас приїхати і чи є у нас місця. Я відповідаю, що місця поки що є, даю номер телефона старости села.
Староста все детально пояснює, розповідає про умови в пустуючих будинках – що є у житлі, що у дворі. А потім люди ухвалюють рішення – переїжджати до нас чи ні.
- Як люди дізналися, що можуть приїхати до вас заселитися?
- Дзвонять до адміністрації та запитують, чи є для них місця. В адміністрації дають мій номер телефона. Потім дзвонять мені, а я повідомляю, які будинки вільні.
- У якому стані перебувають будинки, в яких заселяють переселенців?
- Усі будинки – у житловому стані. У деяких є всі необхідні меблі. Це не той випадок, коли заїжджаєш до будинку, де немає нічого. Такого житла ми не маємо.
- Чи не бояться люди переїжджати до села напередодні зими? Чи не виникне проблем із опаленням? Де брати дрова?
– Дровами нас забезпечує громада. Я їх отримую – і роздаю людям. Те саме з продуктовими наборами.
- Звідки до вас приїжджають?
- Із гарячих точок – Миколаївської, Харківської, Донецької, Луганської та Запорізької областей.
– Скільки переселенців ви вже заселили?
– У нас живе вже 166 людей. Зайнято близько 70 будинків.
Заробити можна на підсобних роботах
– До вас ще можна приїжджати? Чи залишилися порожні будиночки?
- Так, ми маємо ще 10 вільних будинків, і ми готові прийняти нових людей.
- Протягом якого часу можна жити?
– Ми нікого не виганяємо. Скільки потрібно людям, стільки і залишатимуться.
- А чи є у вашому селі робота?
– Люди у нас ходять на підсобні роботи, займаються кукурудзою, малиною та ін. Одну людину офіційно працевлаштували на роботу до сільської ради, одна з дівчаток робить місцевим мешканцям манікюр.
- До вас приїжджають і дорослі, і діти?
- Так, дітей ми влаштовуємо до місцевих дитячого садка та школи. Місця для них завжди знайдуться.
- Отже, у вас є все потрібне для життя. І світло також є?
- Взагалі світло є, але зараз відключили (сміється). Але людей труднощі не бентежать, кажуть, головне, коли спати можна, не боячись обстрілів і частіше виходити у двір повітрям подихати, ніж похапцем шукати лаз у підвал.
- А що розповідають люди, які тепер у вас мешкають?
– Кажуть, що їм у нас подобається – і ставлення хороше, і умови проживання їх влаштовують. Розповідають про своє життя до війни та після її початку. Більшість із них буквально тікали зі своїх будинків, встигнувши прихопити лише документи. Добиралися до нас з великими труднощами та численними пересадками.
Звичайно, всі чекають на закінчення війни, щоб повернутися додому, але поки всі залишаються у нас, іншого виходу зараз немає. У нас добре, але рідний дім є дім, там завжди краще.