Вогонь у дворі монастиря гасили самі
Крихітне село Мости знаходиться на самому краю Рівненської області біля кордону з Тернопільською. Це віддалене від інших населених пунктів місце, і пробратися сюди в негоду нелегко. З одного боку – ліс, з іншого – поле, і взимку тут накидає величезні кучугури заввишки в людський зріст.
Сюди з труднощами добираються медики слідом за рятувальниками, які розчищають дорогу для карети швидкої допомоги. Та й самим співробітникам ДСНС проїхати непросто, адже якщо терміновий виклик на пожежу – рахунок іде на хвилини. Трохи проґавиш - і палає вже не тільки сарай, а й хата.
Ченці з Гурбінського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря вже давненько думали над тим, щоб у разі потреби міняти рясу на уніформу пожежників – прилеглі села гостро відчувають їхню нестачу. Але справ у монастирі багато – згадували про ці плани, наприклад, тільки коли палахкотів сусідній ліс, а потім забували.
- Якось пожежа почалася у нас у дворі монастиря – хтось кинув недопалок, одразу зайнялося листя, – згадує у розмові з «КП в Україні» настоятель монастиря, архімандрит Онуфрій Ляда.
Тоді вогонь загасили самі без особливих пристроїв. Після того, що сталося, вирішили – час уже абстрактне бажання реалізувати в конкретну дію. Про своє бажання сформувати добровольчу команду ченці розповіли пожежникам із ДСНС у Рівненській області. І ось нещодавно пожежники пригнали до монастиря пожежну машину. А ченців запросили на навчання.
Зарплати немає
На «навчальних» пожежах палили солому, розгортали рукави-шланги та вчилися гасити. Завдання рятувальників – не лише надання всілякої допомоги населенню в екстрених ситуаціях, а й запобігання масштабним пожежам. Головне, щоб вогонь не перекинувся далі за епіцентр подій.
На словах звучить просто - бери та туши. А насправді без теоретичних занять тут точно не обійтися. Тривають такі «уроки» 40 годин. З відривом від виробництва майбутні вогнеборці витратили на навчання два тижні. Ну а далі... Днями перша в Україні добровольча команда ченців-рятувальників розпочала перші чергування.
Загалом у монастирі живе вісім ченців, але до рятувальної команди потрапили лише двоє – архімандрит Онуфрій та ігумен Лука. Відбирали тих, хто може керувати транспортом і хто має потрібну водійську категорію для керування такою технікою.
- Інші, може, й теж хотіли б, але у них є свої різні послухи, - зазначають у монастирі. – А відлучення на виїзди двох людей на житті монастиря не позначиться – вистачає людей, щоб замінювати один одного. Добре, що ченці завжди на місці та завжди готові до виїздів.
Окрім ченців, до добровільної рятувальної команди входять ще мирські - два співробітники місцевого лісгоспу та двоє селян.
Форму та інше, як і машину, священнослужителям надали рятувальники з ДСНС. Решту – солярку, акумулятори, шини - служителі купують власним коштом. Рятувальні роботи не оплачуються.
– У нас немає зарплати, ми не отримуємо від держави жодної копійки, – підтверджує архімандрит Онуфрій.
Водіння такої техніки не стало чимось новим для новоспечених пожежників. До мирської роботи вони звичні давно, обробляють вісім гектарів поля, тож робота на важкій техніці, тракторах їм знайома. Єдине – довелося вивчити тонкощі роботи на пожежах, техніку безпеки – навіть при роботі зі шлангом непідготовлену до цих премудростей людину за сильного натиску води може відкинути на пару метрів, а то й далі.
- Тепер не доведеться відрами гасити вогонь, якщо раптом щось десь спалахне, - радіють селяни. – Найближча пожежна команда не так вже й далеко – до неї кілометрів 17, але взимку до нас складно проїхати… Тож ченці зможуть допомогти людям.
– Телефони наші, якщо що, у мешканців сіл є, – кажуть ченці. – Але сподіваємося, нічого страшного не станеться – за ці кілька днів, дякувати Богу, не було. Раніше пожежі в лісі досить часто траплялися, але зараз люди начебто вже навчилися відповідальніше ставитися до природи.
Поки що по-справжньому серйозних викликів команда не мала. Але якщо що – вони завжди напоготові і готові допомогти мешканцям не лише свого села, а й найближчих п'яти, і навіть – сусідньої Тернопільської області.