«Вона ж кремінь», - так сказав Дмитро, чоловік Людмили Пархоменко, яка 17 жовтня 2022 року разом із 107 жінками – заручницями проросійських бойовиків на Донбасі – повернулася додому з полону. Людмила провела більше трьох років у нелюдських умовах – у донецькому СІЗО та сумнозвісній в'язниці «Ізоляція», але не втратила вражаючої стійкості. Тому що "кремінь".
Звинуватили у шпигунстві
Жінку звинувачували за «популярною» у бойовиків так званої «ДНР» кримінальною статтею – "шпигунство, екстремізм, тероризм"… Так реальні терористи називають волонтерську роботу Людмили, яка забрала під своє крило сиріт зі школи-інтернату в її рідному Новоазовську. Після того як бойовики розформували інтернат та діти опинилися в іншому селі голі та босі, саме Людмила з Дмитром возили через лінію розмежування одяг та взуття, книги та іграшки, продукти та ліки дітям.
«Шпигувала!» - заявили бойовики, надягаючи на жінку наручники. Її схопили 9 жовтня 2019 року.
Суду за ці три роки так і не було. Бойовики навіть не намагалися вдавати, що діють за якимись законами. Спочатку просто все затягувалося без причин, потім раптом з'ясувалося, що конвоїрів мобілізували (нагадаємо, «мобілізація» у Донецьку йде з лютого цього року), і возити полонених на суди просто нема кому…
Два місяці без зв'язку
Чоловік Людмили розповів «КП в Україні», що зв'язок із дружиною підтримував, наскільки це можливо у тюремних умовах. Щось вдавалося дізнатися, як самопочуття і що кажуть жінкам їхні мучителі. Але про обмін заручницям не говорили до останнього.
- Перші два місяці, коли Люда була в «Ізоляції» (культурний центр, перетворений на в'язницю. – Авт.), зв'язку не було. І ці два місяці за «деенерівськими» документами ніяк не пройшли. Записано, що затримали її згодом. А раніше було «превентивне затримання»: бойовики можуть затримати людину на 3 місяці без пояснення причин і нікого не сповіщати. Ось така практика, якої більше у світі немає ніде, – каже Дмитро. – Потім Люду перевели у спільну камеру у СІЗО, де знаходилися карні злочинці, а там свої закони, і можна було (за гроші, звичайно) отримати можливість зателефонувати. Тоді й розповіла, що умови утримання жінок, м'яко кажучи, були жахливими.
Як розповідають друзі Люди, навіть у катівнях вона виявила бійцівський характер – відмовилася голосувати на «референдумі щодо приєднання до Росії». Точніше, поставила жирний мінус у бюлетені, чим викликала гнів «виборчої комісії». Слава богу, обмежилися лише словесними образами, а не фізичним впливом. Звичайно, Люда могла б і поставити галочку біля «так», розуміючи всю фіктивність та незаконність цього заходу, аби лишень відстали. Зрозуміло ж, що вже всі цифри волевиявлення затверджено та намальовано. Але цей характер-"кремінь" не дозволив.
Кудись повезли вантажівкою, а потім літаком
- Поки був зв'язок, хоча б по пів хвилини ми спілкувалися. Але потім зв'язок різко зник, ми не знали, що думати. Кілька днів тому через інших людей ми вже дізналися, що всіх, хто проходив за такими статтями, як Люда, почали вивозити кудись. Ніхто нічого не пояснював, залишалося здогадуватися. Зв'язку не було, можна було думати що завгодно, – продовжує розповідь Дмитро. – Була, звичайно, надія на те, що обмінюватимуть, бо навесні Люду із загальної камери перевели у більш комфортну (якщо можна так сказати) із трьома такими ж жінками, з тими самими звинуваченнями. Хотілося думати, що для обміну.
Все проходило за максимальної секретності. Навіть Дмитро не знав, що відбуватиметься у понеділок, 17 жовтня. Незнання давило страшним тягарем, але іскра надії нікуди не зникала.
- Мені зателефонували лише після обіду та офіційно сказали, що обмін, у якому бере участь моя дружина, відбувся, - зазначив він. – Все було максимально закрито, жінок вивозили з Донецька за складним маршрутом: спочатку у "Камазі" до Таганрога, звідти – транспортним літаком до Джанкоя, з Джанкоя – до Василівки Запорізької області. Вони самі не знали, куди їдуть, їм нічого не говорили та не пояснювали. Переживали тільки, аби не назад у Донецьк! Потім уже на місці сказали, коли речі роздали і телефони.
Наразі Людмила разом з іншими звільненими проходить медичне обстеження в одному із обласних центрів України. Поки родичів та друзів до змучених жінок лікарі не пускають, просять дати їм прийти до тями, не турбувати. Тому подружжя Пархоменків спілкується поки що тільки телефоном.
До речі, 2021 року Людмилу Пархоменко удостоїли Національної правозахисної премії за її роботу із захисту прав дітей. Її вручає коаліція правозахисних організацій України.