Місто зруйноване мало не повністю, і поки що про відновлення не йдеться – поруч фронт, і велика війна далеко не пішла. Та й кому відновлювати, якщо з 4-тисячного населення, за даними Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, у Святогірську залишилося хіба що 600 осіб...
У деокупованих Лимані та Святогірську виявлено місця масових поховань. Станом на 11 жовтня було ексгумовано 78 тіл. З них 34 - у Святогірську. Деякі - з ознаками насильницької смерті.
Що відбувалося під час окупації, доведеться ще з'ясовувати.
Нагадаємо, від початку червня Святогірськ був поділений на дві частини. Одну контролювали українські військовослужбовці, іншу – російські окупанти. Свою половину вони розграбували дочиста, другу рознесли на тріски з усіх видів озброєнь. Місцеві жителі досі в шоці: як у росіян піднялася рука обстрілювати Святогірську Свято-Успенську лавру? Та й і взагалі…
– Досі у місті можна знайти заховані серед будинків чи дерев залишки військових машин росіян. Видно ж, куди дула були спрямовані… - похмуро каже місцевий житель Олександр, один із небагатьох, що залишилися.
У Лаврі з майже тисячі людей, які перебували там з моменту повномасштабної війни, і переселенців, які ще раніше приїхали, досі живуть близько 100 осіб. Повертатися їм нема куди – їхні будинки розбиті вщент або згоріли. Здебільшого це жінки та діти, яких осінні холоди та прийдешня зима змушують тулитися у підвальних приміщеннях Лаври – не зовсім підходящих під житло, але теплих та безпечних.
«Донецька Швейцарія» замінована та розорена
Місто розбите та пограбоване, санаторії, профілакторії, дитячі табори, якими славиться «Донецька Швейцарія» (так назвав Святі гори письменник Чехов), – все знищено озвірілими бойовиками.
- Моя дитина кілька років поспіль до війни проводила літо у таборі (правильно він називався оздоровчим центром) «Перлина Донеччини». Я винаймала на літо житло у Святогірську за невеликі гроші, працювала дистанційно і була поряд із сином. Те повітря, насичене ароматом хвої, ту атмосферу курортного містечка, теплого й сонного, забути дуже важко. І зараз у нас це вкрали, - нарікає мешканка Краматорська Олена Кривченя. - Так шкода всього цього! І невідомо, чи це можна взагалі відновити.
Про відновлення поки що не йдеться – прибрати б те, що залишилося від війни. Уздовж доріг досі іржавіють залишки техніки, у руїнах зруйнованих будинків можуть бути рештки людей. Місцеві кажуть про могили у дворах, де ховали загиблих та померлих земляків, а ще – про трупи окупантів, які ніхто не ховав, і натрапити на них можна будь-де.
- Упевнений, що частину будівель у Святогірську росіяни замінували чи наставили розтяжок. У ліс взагалі страшно заходити, хоч знаю, що люди туди рвуться збирати гриби. Нам, даруйте, їсти нема чого. Волонтери почали приїжджати з продуктами, низький уклін їм за це, але все одно: гриби є гриби - «лісове м'ясо». Намагаються зайти в ліс, позбирати, але наші військові відганяють, просять не заходити, доки не розміновано, – розповідає Олександр.
Адміністрація області просить поставитися до ситуації з розумінням: насамперед на наявність вибухонебезпечних предметів обстежуються сільськогосподарські поля – навесні їх планують засіювати. Ліси теж під увагою саперів та демінерів, але пріоритет віддано все ж таки полям.
Готують на багатті, але вже є пошта
Мешканці Святогірська все розуміють, але просять не забувати їх. До цього часу у багатьох людей немає електрики та води, а з настанням опалювального сезону однозначно не буде й тепла. Хтось знайшов у собі сили – евакуювався до інших міст та громад, хтось залишився – з тими працюють волонтери. Здебільшого жителі багатоповерхівок перебазувалися до приватних будинків, де є шанс зігрітися хоча б за допомогою дров. Волонтери та благодійні організації, комунальні служби намагаються відновити хоча б електропостачання, зміцнюють будинки, щоб не завалилися остаточно під час донбаських морозів та вітрів.
- Поки погода тиха й тепла, ми готуємо на вогнищі, у нас є спеціальне місце біля під'їзду. У нашому будинку частина обвалилася, коли поряд влетіла ракета, а друга ще тримається. Там живемо. Сонце світить – ми на вулиці разом із сусідами, біля багаття нашого сидимо або за водою ходимо, – розповідає дружина Олександра Олена.
Ані магазинів, ані лікарень, ані шкіл, ані дитсадків – у Святогірську нічого не лишилося. Життя повертається в місто крихітними кроками: наприклад, з'явилося автовідділення «Укрпошти», де, можливо, незабаром з'явиться інтернет і мешканці зможуть зв'язатися з близькими, повідомити, що живі. Тут-таки, у фургонах, можна купити товари першої необхідності – звичайно, якщо є гроші.
В'їзд закритий
Однак радість визволення затьмарюється від того, що мало не щодня супротивник обстрілює місто, що так і не дісталося йому повністю. Чи то від злості, чи то від розпачу… Плюс волонтери та спецслужби знаходять тіла вбитих під час окупації мирних мешканців Святогірська: лише 5 жовтня знайшли п'ятьох, 4 жовтня – чотирьох. А після удару по місту 25 вересня у багатоповерхівці на вулиці Мазепи поранення отримали шестеро людей, слава богу, обійшлося без жертв.
Поки що Святогірськ закрито на в'їзд: їхати сюди, доки не закінчили свою роботу демінери, не можна. Хоча евакуйовані святогірці рвуться додому, незважаючи на те що зима обіцяє бути для них складною. Але військові невблаганні: як мінімум два тижні, а може, й більше до Святогірська мирних жителів не пустять. Все розуміють – але не пустять. Занадто багато неприємних «подарунків» залишили по собі окупанти, а наражати життя людей на небезпеку знову українські військові не хочуть.