27 вересня закінчився 4-денний марафон «виборів» у Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях. Результат можна було передбачити наперед…
Я ніколи не вірив у чесність виборів. Жодних. Від містечкових до президентських (єдиний виняток – перемога Зеленського над Порошенком). Майже за чверть століття роботи у ЗМІ я щоразу бачив, як усе відбувається. «Гойдалки», вкиди, «джинса», горезвісна «гречка» та інші "пундики". Нехай не скрізь і не глобально, але без цього ніколи не обходилося. Ось і залишався осадочок у душі. Порушення на виборах уже сприймалися як своєрідна національна розвага.
Але те, що відбувалося цими днями на непідконтрольних територіях, інакше як фарсом назвати неможливо. Навіть якщо не говорити про технічні недоліки «виборів», деякі епізоди вводили в абсолютне замішання. Наприклад:
- Свій голос за приєднання віддав американський актор Стівен Сіґал. Зрозуміло, що його зробили «почесним громадянином «ДНР», але яке, до біса, відношення він має до нашої країни та Донецька?
- Співачка Юлія Чичеріна проголосувала двічі. У Донецьку та Луганську. Бо є "почесною громадянкою" і "ЛНР", і "ДНР". А чи можна так?
- Напередодні «волевиявлення» було оголошено, що на період «референдуму» мобілізаційні заходи будуть припинені. Тобто мужики, які місяцями ховалися від патрулів, щоб одразу не стати «мобіком», можуть без страху приходити на дільниці. А тепер питання: а коли «голосування» закінчиться, хто перший постукає у двері людини, яка залишила свої паспортні дані?
- Голосувати дозволили і підліткам, які ще не досягли повноліття. Свідоцтво про народження, присутність батьків – і заповнюй бюлетень, дорослий уже! Це взагалі як?
Втім, правила та особливості цього дійства – окрема тема. Зараз про інше - чому і кого мені в цирку, що відбувається, по-людськи шкода.
Перші. Жертви "зомбі-ящика". Це люди похилого віку, що залишилися з різних причин на самоті. Вони мають одного співрозмовника (інтернет тут працює далеко не у всіх) – телевізор. Що та як там показують, ми знаємо. І от начебто адекватні зовсім недавно дідусі/бабусі починають говорити з тобою гаслами «від Соловйова»: «Навіщо ви нас бомбите?», «Води в місті немає – це ви її перекрили», «Ніколи не думав, що ти станеш «бандерівцем». І насамкінець єхидне: «А як же ви тепер за кордон їздити будете? Донецька ж прописка прирівнюватиметься до паспорта РФ». Втомлюєшся сперечатися і намагаєшся перекладати розмову на інші теми. Найсумніше, коли під час розмови бабусі/дідусі навіть забувають запитати «Як там онуки?». Ось у цю цільову категорію російська пропаганда вдарила дуже точно.
Другі. Звичайні люди, які свято вірять, що після анексії в містах перестануть вибухати снаряди. Спрацьовує логіка – головне, щоб не стріляли, все інше якось переживемо. Здебільшого це активні громадяни, мислячі, при якійсь роботі, з широким кругозором і які аж ніяк не відносяться до маргінальних верств суспільства. Звідки ця впевненість - зрозуміти не можу.
А шкода мені їх з тієї простої причини, що вони будують повітряні замки (засновані на природному бажанні миру для будь-якої людини) і жодної секунди не замислюються про рішення, які стосуються і їх, адже рішення ухвалені в країні, куди вони так прагнуть.
І так, за кордон (після війни) ми обов'язково поїдемо. За паспортом із донецькою пропискою. Тому що Донбас – це Україна!
P.S.
Я ще не виїхав із Донецька, коли 11 травня 2014 року тут проходив перший «референдум» щодо визнання незалежності «ДНР». Погожий травневий день, люди посміхаються, на вулицях звучить музика. Ще не стріляють. Свято якесь.
Наступного дня їду зі знайомим таксистом. «Голосував?» - запитує він. «Ні, не було такого бажання», - відповідаю, знизуючи плечима. «Не переймайся, я 9 разів проголосував, рахуй, 1 раз за тебе! - усміхається драйвер. - Тепер заживемо!» Не став сперечатися, бо не розумів, чому ми «тепер заживемо». За кілька місяців у двір перед затишним і доглянутим будиночком знайомого водія щось прилетіло, на щастя, не вибухнуло. Він «упакував» в авто дружину та новонародженого сина і рвонув світ за очі. З речей – лише те, що до багажника влізло. Поїздив чимало. Білорусь, Польща, Болгарія... Його слід я загубив, коли він перебрався до Росії. Зажили...