«Так, тепер вирішено, без повернення я залишив рідні краї», - написав сто років тому російський поет Єсенін, і сьогодні його слова стали гаслом, під яким із Росії тікають молоді та не дуже старі чоловіки, які не бажають потрапляти під каток мобілізації. Хтось уже називає це новим переселенням слов'ян, хтось бачить у цьому «репатріацію», пропагандисти, бризкаючи слиною, верещать про боягузтво та про непатріотичність співгромадян, які не бажають йти на забій.
Чоловіки, які мешкають у Донецьку та Луганську, а також на непідконтрольній частині Херсонської та Запорізької областей, теж напружилися. Особливо ті, що отримали російський паспорт. Ризик потрапити в окопи та стати гарматним м'ясом замаячив перед ними досить реально.
Тому і намагаються чоловіки залишити захоплені території всіма можливими способами. «КП в Україні» поговорила з перевізниками, які вивозять людей – легально та не дуже – у вільний світ. Звичайно, вони попросили змінити імена заради безпеки.
«Мужики намагаються виїхати до ЄС»
Климу на вигляд років 30. Він родом із окупованої Горлівки на Донеччині, і все його багатство – не дуже стара іномарка з українською та окупаційною реєстрацією. На ній він із кінця лютого вивозить за кордон чоловіків віком від 18 до 55 років. За ними йде справжнє полювання: військова комендатура так званої «ДНР» забирає чоловіків з вулиць, поповнюючи ряди «мобиків», і розсудливі хлопці шукають всі способи сховатися або залишити батьківщину, що стала злою мачухою.
- Вивезення таких хлопців – це тривала процедура. У ланцюжку кілька людей: не лише я як водій, а й прикордонники, і ДПСники, і навіть іноді військова комендатура. Я не буду розповідати, що і як, просто скажу – гроші люблять усі. Тому я планую подорож задовго до дати, ми вибудовуємо маршрут так, щоб на всіх постах, де можуть висмикнути пасажира, стояли потрібні люди з «поганим зором». Які «не помітять», що мій пасажир – призовного віку, – скупо розповідає Клим. - Вивезення чоловіків коштує недешево: було 1000 у.о. навесні, зараз – 1300, і, може, буде ще більше. З цих грошей мені залишається менше половини – решта йде іншим учасникам ланцюжка.
Клим каже: дуже часто потрапляє у форс-мажорні обставини. Неодноразово бувало, що прикордонники на кордоні з Росією раптово змінювались, і потрібні люди з'являлися на місці лише через день-два від обумовленої дати.
- Іноді про те, що зміна «не наша», ми дізнавалися вже в дорозі. Доводилося зупинятися та чекати кілька годин. Добре, якщо це були міста чи села і можна переночувати в будинку. Одного разу ми стояли майже два дні на узбіччі – щось сталося, і довкола нас постійно моталися військові машини. Їхати кудись і викликати до себе інтерес ми не хотіли. Тому спали в машині та їли одне сухе печиво, – згадує Клим.
Свій телефон він ніде не публікує, його передають із рук до рук. Самого від мобілізації рятує інвалідність і вже добрі стосунки з «військовими ДНР», які не бажають втрачати джерело прибутку.
- Я не можу сказати, що зараз побільшало прохань вивезти чоловіків. Чи то вже нікого з них у віці 18 - 55 років не залишилося, чи вирішили не спокушати долю і ховаються вдома. У мене як було одна-дві поїздки на тиждень – так і є. Але я бачу, що на КПП «Успенка» (кордон непідконтрольної «ДНР» з Росією) побільшало легкових авто – машин 70-80 постійно в черзі стоять цілодобово (раніше було до 30 машин). Припускаю, що мужики взяли свої українські паспорти і намагаються виїхати якщо не в Росію, то далі до ЄС, – каже перевізник.
Допити на кордоні можуть тривати довго
Артур працює водієм одного з тих автобусів, у рекламі яких написано «Маршрут «Донецьк – ЄС». На непідконтрольних територіях є кілька компаній, які возять людей із окупованих міст до Росії та далі до країн Балтії, Польщі, України. Є такі, що везуть прямо з Донецька у вільне життя одним транспортом (на кордоні змінюються лише номери), є й ті, що мають у своєму розпорядженні два автобуси: у одного маршрут Донецьк – Росія (кордон з Латвією чи Естонією), другий забирає пасажирів, що перейшли самостійно кордон, і везе вже територією ЄС.
- У нас завжди був непоганий потік пасажирів, автобуси ніколи не виїжджали порожніми. Зараз, як мені здається, побільшало людей похилого віку, які виїжджають з Донецька. Ось останні два-три дні половина автобуса – це люди 60+. Вони явно не тікають від мобілізації, а швидше за все їдуть перезимувати до дітей чи рідних, – розповідає Артур.
За його словами, поява в автобусі чоловіка до 55 років автоматично означає, що проходження російського кордону затягнеться на кілька годин.
– Проїзд коштує дорого – від 100 до 250 доларів чи євро, і зрозуміло, що, взявши такі гроші, ми нікого не кидаємо напризволяще. Чоловіків на кордоні дуже часто відводять на допити до кімнат, де сидять співробітники ФСБ. Весь цей час ми терпляче чекаємо і пояснюємо пасажирам: на місці цих чоловіків може опинитися будь-хто, навіть жінки, - пояснює водій.
За його словами, найчастіше чоловіки повертаються до автобуса хвилин через 30 - 40, максимально довго, на пам'яті водія, одного донеччанина протримали на допиті півтори години.
- Чоловіки потім розповідають: запитують, в принципі, одне і те ж. Куди їде, навіщо, до кого? Де живе, ким працює, чи є сім'я, де працює дружина? Часто запитують, як людина ставиться до ЗСУ, зараз запитують і про референдуми. Якщо у чоловіка (втім, і жінки теж потрапляють на такі питання) немає російського паспорта чи паспорта "ДНР", цікавляться, чому досі не оформили. Звичайно, риються в телефонах, дивляться список абонентів, фото, відео, соцмережі. Але ми більше восьми років живемо в такій ситуації, вже дурних немає: усі телефони акуратно чистять, залишаючи тільки найневинніше. Кнопкові телефони у людей похилого віку дивляться рідко, - поділився Артур.
Звичайно ж, каже водій, їхати зараз до Росії з російським паспортом, хай навіть без прописки, – це як грати з вогнем. Може, пощастить і не заберуть, але краще не ризикувати. Тому українські паспорти з реєстрацією на непідконтрольних територіях та українські біометричні і закордонні паспорти бережуть як зіницю ока.
- Є сміливці, які з «ДНР» в'їжджають до РФ за російськими паспортами, але потім на кордоні з ЄС ці документи ретельно ховаються. Але мені здається, що польських чи латвійських прикордонників вони особливо не хвилюють. Вони бачать український паспорт – і все гаразд. За російськими паспортами при мені ніхто кордон із ЄС не перетинав ні тоді, ні тим більше зараз, - наголошує водій.
На питання, чи чує він, про що говорять пасажири в салоні його автобуса, поки їдуть довгі години територією Євросоюзу чи Росією, Артур усміхається:
- Зараз усі дуже розумні. У Росії говорять те, що сподобається російським прикордонникам. У ЄС одразу згадують українську мову, кажуть, що вони громадяни України, та показують паспорт. Що насправді люди думають – мені невідомо.
Отримав паспорт РФ? Мобілізуйся!
У захоплених районах Запорізької та Херсонської областей ситуація приблизно така ж, але з однією різницею: люди намагаються виїхати бодай на підконтрольну територію, але й із цим є проблеми. Окупанти то пропускають, то не пропускають автомобілі та автобуси, змушуючи людей стояти на їхньому блокпосту у Василівці багато годин. А в автобусів, які перетинають лінію розмежування, тепер мають бути якісь «російські ліцензії».
Також відомо, що у Мелітополі вже розпочалася примусова мобілізація чоловіків – збираються набрати не менше 3000 осіб для формування «добровольчого батальйону». Майже скрізь, де вручали російські паспорти, чоловіків морально готують до того, що їх мобілізують. Як підтвердження – жителі Маріуполя та Волновахи, які пережили страшні дні, ледве вибралися з тих міст, отримали російські паспорти… і вже потрапили до лав «мобілізованих». Хоча окупаційна влада на початку літа з обуренням заперечувала факт мобілізації «мешканців звільнених територій». Прийшла осінь – прийшли повістки.
- Зараз чоловікам дуже важко виїхати з Херсона, вони шукають шляхів за будь-які гроші – а грошей, як ви розумієте, мало. Навіть ті, хто біг за паспортами та голосував на «референдумі», раптом зрозуміли, що Росія їх відправить на війну, не моргнувши оком. За них не треба платити гроші вдовам і взагалі витрачатися на них. Ми про це попереджали, але ж є ті, хто стрибав від щастя, що тепер тут Росія, - розповіла одна з мешканок окупованого Херсона.
Зараз жителі чекають на закінчення псевдореферендумів, результат яких був зрозумілий ще до їхнього початку, а потім – чергову хвилю мобілізації «нових росіян». Яких навряд чи врятує навіть захований десь далеко паспорт громадянина України.