У ніч на 22 вересня Україна не спала, і не повітряні тривоги були причиною: всі стежили за поверненням додому 215 полонених українських та іноземних військовослужбовців, які обороняли Маріуполь.
"КП в Україні" зібрала кілька історій наших звільнених героїв.
Владислав Дутчак, позивний «Доцент»
47-річний уродженець Жовтих Вод (Дніпропетровська область), «Доцент» став відомий громадськості своїми сміливими відповідями на запитання російських пропагандистів, які ті записали на відео та виклали в Мережу. Полонений «азовець» з величезною гідністю парирував звинувачення у масових вбивствах мирних жителів у Маріуполі та заявив, що жителі «Л/ДНР» - це українці.
- Безумовно, серед них є люди, які помиляються у своїх поглядах, але це українці - такі ж, як і ми. Рано чи пізно ми знайдемо з ними спільну мову. Якщо ми не зможемо порозумітися, то я сподіваюся, що мої діти та їхні діти знайдуть, - сказав Владислав Дутчак.
За спеціальністю «Доцент» – історик, кандидат філософських наук. Він був лектором та методистом освітнього дивізіону «Національного корпусу» й проводив лекції з історії. До речі, на запитання російських пропагандистів, чи «прошивав" він «азовців» ідеологічно», «Доцент» спокійно відповів, що читав лекції з військової історії світу та України, здійснював гуманітарну підготовку солдатів та налаштовував їх на критичне мислення.
Кирило Беркаль, позивний «Кірт»
Відомий «азовець» перебував у лавах з'єднання з перших днів війни (з 2014 року). Воював, потім очолив військову школу командирів ім. Євгена Коновальця, де виховував бійців за суворими стандартами НАТО.
У своїх інтерв'ю «Кірт» розповідав, що у дитинстві хотів стати археологом, як Індіана Джонс. Оскільки він родом із сім'ї військових, ця сфера також цікавила Беркаля. Він закінчив Національний авіаційний університет за спеціальністю «Міжнародне право, кримінологія міжнародного тероризму» та паралельно – військову кафедру.
Кілька років «Кірт» працював у Таїланді, добре знає англійську та китайську мови. Зізнається, що за кілька років відчув, що на Україну чекають важкі часи, тому задумався про вступ до морської піхоти США чи Французького легіону. Але в Україні відбулася Революція Гідності, у ній Кирило Беркаль брав участь із самого початку, вступив до складу «Правого сектору» і зрештою приєднався до організації Андрія Білецького.
Однією з ключових подій у своєму житті вважає Іловайський котел у серпні 2014-го. «Азов» загалом називає феноменом, який не має прикладів у сучасній історії як підрозділ, створений з нуля, який за рекордно короткий час навчився виконувати бойові та службові завдання і зберіг бойовий дух 2014-2015-х років.
Євген Бова
Євгену 29 років він Герой України, майор збройних сил, командир 1-го окремого батальйону морської піхоти. Випускник Київського військового ліцею ім. Івана Богуна, Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (факультет аеромобільних військ та розвідки).
У 2014 році Бова командував підрозділами на Донбасі, успішно відбиваючи атаки ворогів, у тому числі розблокував добровольчі батальйони «Донбас» і «Східний корпус», які знаходилися в оточенні, виконував бойові завдання на півдні України. Нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня та Данила Галицького.
10 березня 2022 року, за добу до свого дня народження, за оборону Маріуполя та утримання позицій під час відсічі російського широкомасштабного вторгнення Євгену Бові присвоєно звання Героя України. Коли у квітні командир 36-ї ОБрМП Володимир Баранюк потрапив у полон під час оборони Маріуполя, Бова взяв командування на себе та віддав наказ про вихід із міста.
Незважаючи на бойові дії та полон, Євген Бова продовжує заочне навчання у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.
Дмитро Глухенький
Український військовослужбовець, який закінчив 2007 року Інститут екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого. Вільний документаліст, волонтер-оператор, автор фільмів «Гра гір», «Металолом», «Різдво нації».
Назарій Гринцевич, позивний «Грінка»
Наймолодший захисник Маріуполя родом із Вінниці. Назарій – парамедик, за порятунок поранених побратимів нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Три місяці разом із побратимами він тримав оборону на «Азовсталі», був контужений вибухом та отримав осколкове поранення обличчя. Назарій з дитинства хотів бути військовим, у 18 років він підписав контракт із ЗСУ, служив в «Азові».
Його мама Маріанна Колос усі чотири місяці перебування свого 19-річного сина у полоні закликала ООН, Червоний Хрест та інші міжнародні інституції врятувати її сина та всіх «азовців».
Мар'яна Мамонова (Черепушко)
Капітан медичної служби Мар'яна Мамонова потрапила в полон 4 квітня, коли перебувала на 4-му місяці вагітності. Вона вийшла заміж у вересні минулого року, провела з чоловіком лише місяць – і повернулася на фронт рятувати українських військовослужбовців. Військовим лікарем Мар'яна вирішила стати ще з часів Майдану, благо освіту дозволяє – вона закінчила Тернопільський медичний університет та Київську військову академію.
З листопада Мар'яна перебувала на передовій. Про те, що вона чекає на дитину, дізналася вже під обстрілами на металургійному комбінаті. Після того як вона потрапила у полон, її близькі не знали, що з нею, – про вагітну військовополонену їм розповідали ті, хто повернувся після обміну. За словами мами Мар'яни, ніхто не уявляв народження малюка у полоні, особливо його майбутнє російське громадянство, якщо дитя народиться на території РФ. Сім'я та громадські активісти виходили на мітинги та акції, вимагаючи повернути молоду жінку додому. І це сталося!
На появу малюка Мар'яни на світ чекають уже 28 вересня.
Святослав Єрмонов
Капітан Святослав Єрмонов працював у Лівобережному відділенні поліції Маріуполя. Він не евакуювався разом із особовим складом відділення, а залишився на захисті міста разом зі своїми товаришами. Як розповідав його двоюрідний брат Олександр, захисники тримали оборону на Приморському бульварі, потім відійшли до «Азовсталі». Тоді завод обороняли і "азовці", і нацгвардійці, і прикордонники, і поліцейські.
Востаннє Святослав дзвонив рідним у квітні – більше від нього звісток не надходило. Сім'я побачила його прізвище у списку полонених, які розміщені на території колонії в окупованій Оленівці під Донецьком. Після того як у Оленівці сталася трагедія та загинули десятки українських полонених, рідні з жахом шукали у списках загиблих прізвище Єрмонова, але не знайшли – і надія побачити його живим не зникала. 21 вересня Святослав повернувся додому.
Дмитро Кубряк
Дивовижна доля у 33-річного українця – у мирний час він поєднував професію хірурга із суддівством на матчах Першої футбольної ліги України. На початку масштабного вторгнення разом з іншими медиками Кубряк поїхав до оточеного Маріуполя, щоб надавати допомогу пораненим захисникам, серед яких були і футбольні фанати (ультрас). Під обстрілами та бомбардуваннями він проводив найскладніші операції.
У полоні Дмитро Кубряк провів п'ять місяців. Увесь цей час він перебував у колонії на окупованій території – в Оленівці. Звісток про нього було мало, як і від Святослава Єрмонова, рідні шукали його ім'я у списках загиблих під час теракту в колонії 29 липня – його там не виявилось.