Понад два десятки правозахисних організацій в Україні об’єднала глобальна ініціатива T4P - «Трибунал для Путіна». І кожен день розв’язаної Росією війни посилює надію, що суд здійсниться.
Про те, як збирають докази воєнних злочинів, як працює Міжнародний кримінальний суд і коли може початися процес, ми говоримо з виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченком.
Моніториться кожна локація
- Олександре Миколайовичу, ваша ініціатива об’єднала широку правозахисну спільноту. Коли вона почала працювати і як організована робота?
- Ми почали працювати з другої половини березня. За майже шість місяців маємо свій сайт, який містить інформацію зі статистичними даними. І основне – напрацьований матеріал, який дозволяє робити аналітичні висновки і готувати матеріали, що можуть підсилювати вже відкриті кримінальні провадження.
У нас є команда навчених документаторів, які щоденно моніторять кожну локацію, котрої торкнулася російська агресія. Документатори розділені на групи і працюють по місцевостях: Київ, Київська область, Запорізька, Харківська, Херсонська...
Всі дані із зібраних хронік перетворюються на факти і вносяться в базу даних. Так, на сьогодні маємо 19 734 загальних кейса.
- Що являє собою один кейс?
- Візьмемо для прикладу ситуацію з ракетним обстрілом будинку в Харкові, коли загинули три людини і десятеро постраждали. Це один кейс, але в нього персоніфіковано вноситься кожен окремий випадок наслідків воєнного злочину.
Тому наразі маємо в базі дані про 4465 загиблих людей, але разом з тим - 2286 кейсів. Тому що кейс охоплює одномоментну ситуацію, один час, одну причину, одне місце. При цьому в ньому конкретно позначається кожна особа із зазначенням окремих маркерів, наприклад, це є діти чи дорослі, інше. Така методика дозволяє встановити всіх потерпілих, показати масштабність злочинів та оцінити їхню системність. Наприклад, як часто обстрілам піддаються цивільні об’єкти, наближені вони до військових об’єктів чи віддалені від них.
Влучання у завод – це не воєнний злочин
- Чому наближення до військових об’єктів чи віддалення має значення?
- Наприкінці квітня ракета влучила у будинок на столичній Лук'янівці. Росіяни цілили по заводу «Артем», який знаходиться на відстані 20 – 30 метрів від цивільної споруди. Однак ракета прилетіла саме у житловий комплекс, загинула молода жінка. Це кваліфікується як обстріл цивільного об’єкту. Мотивація росіян зруйнувати завод не виключає, що подібні злочини не будуть підпадати під категорію воєнних, бо власне наміру завдати шкоди саме цивільному об’єкту тут, вірогідно, не було. Однак мало місце натомість застосування невибіркового обстрілу. Тобто довести факт вчинення саме воєнного злочину у таких ситуаціях складніше.
- А якщо ракета поцілила у завод і там загинули люди? Це хіба не вважається воєнним злочином?
- Пам’ятаєте, як ракети влучили у Київський танковий завод, де загинули робітники, які ремонтували техніку? Це не є воєнним злочином. Це злочин агресії. Воєнні злочини є серйозними порушеннями норм міжнародного гуманітарного права, закріплених в Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 року, і визначаються у статті восьмій Римського статуту. До таких злочинів належать, зокрема, жорстоке поводження з військовополоненими і цивільним населенням, а саме факти умисного вбивства, катування, умисного нанесення сильних страждань, серйозних тілесних ушкоджень, незаконна депортація, взяття заручників, умисні напади на цивільне населення та на цивільні об’єкти, які не є військовими цілями.
Забракло політичної волі
- Оцінку злочинам війни дає Міжнародний кримінальний суд (МКС) в Гаазі. На Генасамблеї ООН Володимир Зеленський вимагав створити Спеціальний трибунал для покарання Росії за злочин агресії. Як може вплинути той факт, що Україна не ратифікувала Римський статут?
- Україна започаткувала співробітництво з МКС у 2014 році. Тоді Верховна Рада звернулась в Гаагу із заявою про визнання його юрисдикції щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час протестів з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014-го. А 4 лютого 2015 року Рада ухвалила постанову про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, скоєних вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР».
МКС уповноважений розглядати щодо України злочини трьох видів - воєнні злочини, злочини проти людяності і злочини з ознаками геноциду, але не злочини агресії
Це є правовою підставою для розслідування, яке МКС може здійснювати в Україні щодо фактів порушення визначених в Римському статуті норм міжнародного гуманітарного права. Однак МКС уповноважений розглядати щодо України виключно злочини трьох видів - воєнні злочини, злочини проти людяності і злочини з ознаками геноциду.
Злочини агресії в контексті України суд не може розглядати саме через те, що Україна не ратифікувала Римський статут.
- Що, на вашу думку, завадило ратифікації?
- Брак політичної волі вищого керівництва країни. Як в проміжок 2014 – 2019 років, коли був попередній президент, так і до сьогоднішнього дня. Це питання треба адресувати політикам.
До 1998 року агресивна війна не вважалася злочином
- Не скажу за політиків, але юристи голосно говорять про необхідність термінової ратифікації Римського статуту. Зараз це нам допоможе?
- Це не просто допоможе. Це необхідна умова, щоб світ допоміг нам створити міжнародний трибунал із притягнення Росії до відповідальності за злочин агресії. Бо зараз у нас немає інструменту, аби покарати її за вчинення нападу на Україну.
Всі розуміють, що Росія є злочинною державою, але ми не можемо притягнути її за це до відповіді
Агресивні війни велися завжди і нині ведуться у світі. До 1998 року такі дії навіть не вважалися злочином. Закріплення поняття "злочин агресії" вперше було зроблене в Римському статуті, а його точне визначення закріплене у 2010-му під час конференції в місті Кампалі.
Це визначення відображене в статті 8 bis Римського статуту. І от всі розуміють, що Росія є злочинною державою, але ми не можемо притягнути її за це до відповіді, бо на національному рівні у нас є лише стаття 437 Кримінального кодексу, яка передбачає індивідуальне покарання за планування та ведення агресивної війни. А вищі посадові особи держави-агресора наділені функціональним імунітетом.
Ось яку проблему породило небажання ратифікувати Римський статут.
- Отже, якщо нічого не зміниться, трибунал може бути тільки по воєнних злочинах. Хай хоч так. На вашому сайті сказано, що у деяких регіонах T4P зібрала більше фактів про воєнні злочини, ніж їх має уряд України. Ви передаєте їх в правоохоронні органи?
- Йдеться про кількість викрадених росіянами осіб в Херсонській області. Це активісти, представники місцевих органів влади. У нас у багатьох областях, зокрема і в Херсоні, працюють приймальні, які зараз займаються документуванням фактів вчинених злочинів. Тому ми маємо належний доступ до джерел інформації, які повідомляють про такі випадки. Звичайно, ми передаємо всі отримані дані до правоохоронних органів.
У МКС свої стандарти роботи з фактами
- Ви документуєте воєнні злочини, правоохоронці документують. Чи не відбувається дублювання?
- Збираючи інформацію про воєнні злочини, ми доповнюємо її через індивідуальні інтерв’ю, шукаємо підтвердження в різних джерелах або через безпосередні контакти з потерпілими або свідками.
Коли йдеться про правоохоронні органи, то вони збирають і документують факти в межах кримінальних проваджень. У нас – це інформація, у них - доказова база у справах. Це різний контекст.
- Чимало громадських організацій, юридичних об’єднань, просто адвокатів теж кажуть, що документують воєнні злочини з метою передачі кейсів до МКС. Чи не станеться так, що до Міжнародного кримінального суду надійде завеликий масив інформації про одні і ті ж самі події?
- Думаю, цей масив в Гаагу ніхто особливо передавати не буде, бо МКС має свої стандарти роботи з фактами підтверджених злочинів. Вони отримують інформацію з перших рук – від потерпілих, жертв. Документування, яким займається низка організацій, скоріше можуть бути допоміжними для національної правоохоронної системи.
Що ж до розслідування злочинів, які є порушеннями міжнародного кримінального права, то згідно з принципом компліментарності відбувається передача юрисдикції з розслідування окремих справ до МКС. Бо на національному рівні немає можливості притягнути до відповідальності перших осіб Росії, немає достатньо можливостей збирати докази на тимчасово окупованій території. А МКС має ширші можливості.
- Тобто просто скласти у файл чи у конверт і переслати в МКС зібрану кимось і доказову базу не можна?
- Переслати можна, і це неодноразово робили впродовж останніх шести – семи років. Тільки Українська Гельсінська спілка зробила сім чи вісім подань до МКС на різні теми. Ми знаємо, як це робиться, якими документами доповнюється і супроводжується. Останні подання впродовж чотирьох років ми робили разом з Офісом генерального прокурора. Вони якісні, відшліфовані, юридично обгрунтовані.
- Яка доля цих подань?
- Треба розуміти, що в МКС немає такого принципу, як у нашому Кримінально-процесуальному кодексі: є заява про злочин, її необхідно реєструвати і починати розслідування. МКС з того всього масиву може лише скласти картину щодо системності воєнних злочинів. Але ні один із наших кейсів, наскільки я знаю, до впровадження суд не взяв. Тому вони чекають на належне розслідування в національних правоохоронних органах.
Воєнні злочини не мають терміну давності, і справи по них не закриваються.
Що таке «поза розумним сумнівом»
- Не дуже оптимістична звістка. На рівні простих людей, які не посвячені в юридичні тонкощі, є величезні сподівання на Міжнародний кримінальний суд.
МКС не відновлює справедливість по всіх випадках і не карає всіх, хто вчиняє воєнні злочини. Він спрямований проти вищого керівництва держави
- Треба розуміти, як працює МКС. Він не відновлює справедливість по всіх випадках і не карає всіх, хто вчиняє воєнні злочини. Але дуже важливо, що він спрямований проти вищого керівництва держави, яке ухвалює рішення і несе відповідальність за скоєне. Цей суд судить не солдата, який вбив чи згвалтував, а того, хто відправив цього солдата на війну.
Перш ніж розглядати справу, МКС визначає кількість епізодів, які бере до розгляду. За 20 років роботи по кожній справі це був один, два або три епізоди.
В Україні може бути епізод «Буча», де фігуруватимуть максимально всі факти воєнних злочинів, які можна буде довести безпосередніми контактами з жертвами. Ще одним епізодом буде «Маріуполь» і, думаю, епізод «Ізюм».
Втім, для нас можуть зробити виняток. Під час декількох зустрічей ми розмовляли з головним прокурором МКС Карімом Ханом, і він сказав, що таких епізодів по Україні може бути до шести.
В межах цих епізодів при розслідуванні діятиме принцип доведення «поза розумним сумнівом». Це означає, що не може бути іншого пояснення події, окрім того, що вчинено злочин.
Потерпілі не можуть бути «висвітлені»
- Наведіть ще раз конкретний приклад.
- Припустимо, було здійснено обстріл дитячого садка, загинули діти. Але може виявитися, що поруч із садком стояла ракетна установка, і злочин був викликаний веденням бойових дій. Оцей сумнів треба зняти, щоб був визнаний беззаперечний воєнний злочин.
- Виходить, якщо в садок або лікарню, які тимчасово віддали під розташування військових, поцілить ракета, це не буде вважатися воєнним злочином?
- Ні. Бо руйнування цивільної структури було викликане перебуванням там військових, противник намагався подолати їхній опір.
Якщо жертва набуде статусу потерпілої в національному провадженні, ці матеріали, зазвичай, не можуть бути передані до МКС
В практиці МКС є ще один нюанс. Всі потерпілі у справі не повинні бути попередньо «висвітлені» на рівні засобів масової інформації, а також фігурувати в кримінальних справах. Тобто, якщо йдеться про сексуальне насильство і жертва набуде статусу потерпілої в національному провадженні, ці матеріали, зазвичай, не можуть бути передані до МКС.
Міжнародний суд вишукує окремі випадки, які ще не розслідувались. Потерпілі і свідки отримують спеціальний захист до моменту, коли їх викличуть в суд і вони скажуть: цей військовий робив таке і таке.
МКС збирає матеріал на прикладі кількох дуже конкретних фактів і доводить їхню масштабність і системність з підкріпленням матеріалами національних правоохоронних органів. Припустимо, суддя каже: ми продемонстрували вам 3 випадки, а насправді їх 3333, на національному рівні відкрито стільки-то проваджень.
- Якщо МКС веде власні розслідування, то яка роль всіх тисяч ваших кейсів?
- В них є контакти, є персональні дані. Ми спілкувалися з представниками МКС, показали їм базу, як її можна використовувати. Отримали, до речі, високу оцінку, бо база дає можливість верифікувати інформацію щодо фактів.
Для МКС, ще раз нагадаю, важлива системність і масштабність злочинів. Наприклад, що згвалтування – це постійна практика, а не забаганка одного п’яного солдата. Вони запросять нашу базу, а там наразі 12 кейсів по згвалтуваннях.
Суд по Югославії тривав понад 20 років
- Зараз ідуть документування в Ізюмі. Лунає думка, що треба запросити якомога більше представників іноземних організацій, правоохоронних органів, щоб вони все зафіксували.
- У іноземних експертів не буде процесуального статусу. Ніяке іноземне представництво – ООН чи Червоний Хрест - не можуть приїхати і починати збір доказів. Бо це виключно прерогатива національних правоохоронних органів. Зараз вносяться зміни в законодавство, щоб МКС отримало повноваження розслідувачів.
- Жандарми з Франції працювали ж у Бучі.
- Жандарми працювали не як правоохоронці, а як консультанти. Працювала лабораторія ДНК по встановленню загиблих. Але вони не здійснювали ніяких процесуальних дій.
- Щоб Міжнародний кримінальний суд почав свою роботу, повинна закінчитися війна?
- Ні. Суд просто зараз може здійснювати розслідування, і це частково відбувається. МКС уже надсилав до України своїх офіцерів для збору інформації.
- Росія матиме на процесі адвокатів?
- Звичайно, там дотримана вся процедура з елементами захисту, правового представництва. Адвокат може бути найнятий Росією, а може бути наданий судом.
І ще один нюанс: в МКС немає інституції заочного засудження. Обвинувачені мають сісти на лаву підсудних.
Коли починався процес по Югославії, ніхто не вірив, що Слободана Мілошевича будуть судити. Але він опинився на лаві підсудних і помер у в’язничній камері
- Нехай дуже-дуже орієнтовно, коли можна чекати вирок?
- МКС працює не швидко. Ми не можемо прогнозувати, коли почнеться власне процес. А щодо рішення, то вони ухвалюються впродовж і 10, і 15 років. Суд по колишній Югославії із засудженням усіх причетних до вчинення злочинів тривав понад 20 років.
- Але за такий проміжок часу Путін і його компанія можуть не дожити до трибуналу.
- Коли починався процес по Югославії, ніхто не вірив, що Слободана Мілошевича будуть судити. Але він опинився на лаві підсудних і помер у в’язничній камері в Гаазі. Так, це відбувається.
Які сценарії будуть щодо подій в Україні, то на гіпотези не варто витрачати час. Зараз ми маємо справу з величезною країною, яка шантажує світ ядерною кнопкою, і це інша історія. Але суд буде працювати і буде ухвалювати рішення. Коли це станеться, ми не знаємо. Як станеться – побачимо.
- Наша сакральна фраза: «вони за все заплатять!» Після рішення МКС можна чекати репарацій?
- МКС не виносить рішення про репарації. Це має бути політичне рішення на рівні ЄС або ООН, коли сформуються умови укладання миру і Україна виступить з консолідованою претензією, яка матиме чітке матеріальне оформлення. Наприклад, Росія має відшкодувати один трильярд або три трильярди.
Звідки візьмуться гроші? Має бути вироблений міжнародний інструмент, за яким кошти на відшкодування можуть бути стягнені, наприклад, із заморожених за кордоном російських активів – золота, валюти. Можливо, будуть визначені відрахування з продажу російських енергоносіїв тощо. Це питання техніки і політичних домовленостей.
Але спершу Україна має досягти переможного результату в цій війні.
За освітою філолог, працював у Київському державному університеті, згодом у Міністерстві закордонних справ - у відділі інформації.
Впродовж 10 років був керівником Бюро інформації Ради Європи в Україні. 15 років здійснював координацію та управління проєктами Ради Європи в Україні. Обіймав посаду директора «Української фундації правової допомоги».
Є укладачем та співавтором низки видань з питань прецедентної практики Європейського суду з прав людини, посібників з питань інформаційного права, видань з питання надання безоплатної правової допомоги.
З грудня 2013-го працює в Харківській правозахисній групі. З жовтня 2017 року – виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.