Фахівці Першого медоб'єднання Львова самостійно здійснили протезування українського військового. Перший біонічний протез українського виробництва отримав 33-річний десантник Михайло Юрчук. Про це повідомила пресслужба медоб'єднання.
Михайло пішов служити у 2016 році, був на Донбасі, у березні його підрозділ відправили до Харківської області під Ізюм. Одного ранку після нічного чергування військовий прокинувся через обстріл – на їхню позицію прямував танковий взвод із 16 машин. Михайло побіг допомагати побратимам і підірвався на міні. Зізнається, гадав, що вже загинув.
- Ще до війни Мишко вирішив – смерть краща за каліцтво. Тому коли побачив, що немає руки і розбито ногу, дістав гранату. Скористатися нею не дали побратими. До місця евакуації вони кілька кілометрів тягли Мишка під обстрілами, ризикуючи життям. І він вирішив жити далі, жити так, щоб не соромно було перед побратимами, тими, хто врятував його, – розповіла директор з розвитку медустанови Ірина Заславець.
Коли лікарі зробили протез ноги, Михайло наступного дня, незважаючи на біль, пройшов півтора кілометри, розповідає вона. Тепер боєць швидко йде на виправлення і звикає до нових кінцівок.
- Наразі Мишко ходить швидше за мене. Хоче бігати. І я точно знаю, що він побіжить. Протезист Назар це підтверджує. Каже: за всі 18 років роботи цей хлопець показує найкращі результати. Тому що хоче жити на повну. Ще й закохався. У переселенку із Краматорська, – додала Ірина Ірина.
Для того щоб повернутися до максимально звичного життя, Михайло шукав можливості отримати біонічний протез для руки. Цей протез хлопець називає "квитком у життя".
– Українські лікарі відновлять кожного потерпілого від війни українця у наших українських лікарнях. Це мета, яку ми ставимо перед собою у Центрі "Незламні". Ми щодня до неї йдемо, розвиваючи протезування, реконструктивну хірургію, ортопедія, систему реабілітації – як фізичної, так і психологічної, – каже Олег Самчук, генеральний директор Першого медоб'єднання Львова.
Він додав, що медики прагнуть підняти рівень протезування в Україні, щоб нові руки та ноги можна було отримати у рідній державі, а не їхати за кордон.