Дискусія щодо того, чи зберігати в столиці музей Михайла Булгакова, триває вже близько місяця і геть не хоче стихати. А перед цим перехрещували списи стосовно того, чи залишати Булгакова у шкільній програмі. Запекла битва між тими, хто називає письменника «співцем Києва», і тими, хто доводить цитатами з його ж творів про булгаківську українофобію, точиться у соцмережах, у офісах і навіть за сімейними вечерями.
От хочеться запитати: чи вам на Михайлі Опанасовичу світ клином зійшовся? Ні, ми не будемо долучатись до вищезгаданої дискусії і ставати на чиюсь сторону. Натомість пропонуємо вам добірку творів українських письменників, які теж з любов’ю описували Київ як українською, так і російською мовами. Про той, старий Київ ХІХ сторіччя, початку та середини ХХ і аж до 1984 року.
Хмари
Іван Нечуй-Левицький
Знання, 2016. Рік написання – 1871.
Наша перша асоціація з Нечуєм-Левицьким – «Кайдашева сім’я»: село, смішні персонажі. Власне, для більшості з нас письменник так і залишився «сільським». Насправді прожив Нечуй-Левицький у Києві близько 50 років, похований на Байківському кладовищі, а в його літературному доробку різножанрові твори: комедії, драми, історичні та етнографічні твори.
«Хмари» - один із ранніх творів письменника. Головні герої – студенти та професори Київської духовної академії, їхній побут, звичаї, повсякденне життя. Тут із любов’ю виписані види Києва, цікаві персонажі, багата мова, цікаві відомості з історії. Але одна з основних тем повісті – це те, як в Україні посилюють національні утиски, намагаючись знищити українську націю та культуру, насаджуючи скрізь русифікацію (як бачимо, їхні методи не змінюються сторіччями).
Цитата про Київ:
«Перед ними за Дніпром з'явилась чарівнича, невимовне чудова панорама Києва. На високих горах скрізь стояли церкви, дзвіниці, неначе свічі палали проти ясного сонця золотими верхами. Саме проти їх стояла лавра, обведена білими високими мурованими стінами та будинками, й лисніла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квіток... А там далі, на північ, на високому шпилі стояла церква св. Андрія, вирізуючись всіма лініями на синьому небі: коло неї Михайлівське, Софія, Десятинна. Поділ, вганяючись рогом в Дніпро, неначе плавав на синій, прозорій воді з своїми церквами й будинками».
Місто
Валер’ян Підмогильний
Навчальна книга. Богдан, 2020. Рік написання – 1928.
Один із представників так званого «Розстріляного відродження» Валер’ян Підмогильний написав перший урбаністичний роман в українській літературі. Традиційні соціальні чи селянські питання тут були змінені на філософські проблеми буття, показані зіткнення світоглядів, виведені нові герої. «Місто» - модерний роман про нові часи, що дещо нагадує «Любого друга» Гі де Мопассана і «Мартіна Ідена» Джека Лондона.
Це історія сільського хлопця Степана Радченка, який на початку 20-х починає нове життя у Києві і мріє про кар’єру письменника. А натомість велике місто і через кохання, і через бруд, і через перемоги, а часто й через зради повністю змінює його натуру. Студентський світ, світ міської богеми і міщан, гральні зали та видавництва – все показано очима головного героя.
Цитата про Київ:
«Що ближче до Києва, рух на річці більшав. Спереду лежав пляж — піщаний острів серед Дніпра, де три моторки невгамовно перевозили з пристані купальників. Місто спливало згори до цього берега. З вулиці Революції широкими сходами до Дніпра котилась барвиста хвиля юнаків, дівчат, жінок, чоловіків — біло-рожевий потік рухливих тіл, що передчували насолоду сонця й води».
Дівчинка і птахоліт
Володимир Кисельов
Факт, 2007. Рік написання – 1966.
Головна героїня повісті – 13-річна школярка Оля, яка пише вірші та мріє стати хіміком і створити птахоліт з рухомими крилами. Як і всі підлітки, дівчинка переживає і шкільні проблеми, і непрості стосунки з рідними та однолітками. А ще – щемлива історія про дружбу з другорічником, якого в класі не сприймали за свого.
Повість вийшла російською мовою, а ще в ній багато віршів, написаних сином письменника, талановитим київським поетом Леонідом Кисельовим. Повість написана більше для підлітків, але й у дорослих киян, особливо тих, кому за 50, викличе неабияку ностальгію по тому, давно втраченому Києву.
Цитата про Київ:
«Я часто представляю себе, как над нашим городом, над куполами Софии, над Днепром, над Мариинским парком и памятником Вечной Славы летают, медленно взмахивая крыльями, огромные птицы. Вот одна из них плавно опустилась на асфальтовую площадь между Пионерским и Мариинским парком, и стало видно, что это не птица, а огромная машина — птицелет».
Міські історії
Анатолій Дімаров
Фоліо, 2022. Рік написання – 1988.
Твори Анатолія Дімарова завжди відрізнялись тим, що у центрі була людина і різноманіття її стосунків з довколишнім світом та іншими людьми. Ми знаємо Дімарова і за великими романами, приміром, «І будуть люди», і за невеличкими оповіданнями, які сплітаються у добірки – про сімейне життя, про звичайні радощі і страждання - "Сільські історії", "Містечкові історії". Як і попередні дві, «Міські історії» складаються і з комічних ситуацій, і з драм, навіть фантастичних, але в основному мова йде про моральну сторону людини, про добро та милосердя, про те, як інколи людина перестає бути людиною, перетворюючись на егоїста, засліпленого жагою «вєщізма». Але при цьому автор утримується від осуду, спонукаючи читача самому робити висновки.
Цитата про Київ:
«І щонеділі обов’язково водив її в невелике кафе на Хрещатику. В найбільшу спеку тут завжди стояла прохолода, в металеві вазочки накладались різнокольорові кульки: полуничне, апельсинове, шоколадне, пломбір».
Місто з химерами
Олесь Ільченко
Комора, 2019. Рік написання – 2009.
Детективний роман про загадку Києва початку ХХ сторіччя, розгадку якої шукають сучасні підлітки. Інтрига закручується довкола чи не найвідомішого київського архітектора Владислава Городецького та його знаменитого «дому з химерами» на вулиці Банковій, 10. Звідки взялися ці містичні творіння в уяві будівничого та які таємниці і небезпеки вони приховують? Разом ще з двома спорудами – будинку з головою горгульї (Велика Житомирська, 8) та будинку з котами (Гоголівська, 23) – дім з химерами утворює містичний трикутник.
Вдале поєднання документалістики з детективною прозою дозволяє нам зануритись у Київ старих часів: побувати на будівництві Миколаївського костелу (трагедії з ним траплялись ще на етапі зведення), політати аеропланом разом з Ігорем Сікорським, дізнатись більше про життя видатного архітектора і з’ясувати, яка небезпека досі чигає на Київ.
Цитата про Київ:
«… вдивлявся в київський краєвид у бік нової розкішної Миколаївської вулиці, де стояв феєричний, зі скляним куполом, Гіпо-палац Крутикова – цирк і водночас чудова зала для концертів і виступів, спрямував погляд до театру «Аполло» на Мерингівській вулиці, а потім – далі, через Думську площу до напрочуд гармонійних золотих бань Софійського монастиря».
Клавка
Марина Гримич
Нора-друк, 2019. Рік написання – 2019.
Повоєнний Київ. Клавка – 26-річна секретарка у Спілці письменників України, майже не маючи особистого життя, глибоко занурена у життя літераторів. Зіштовхується і з тим, як творчі люди на вимогу партії не лише піддають колег та колишніх друзів нищівній критиці, а й зраджують одне одного, не гребують доносами, щоб самим залишитись на плаву. Але з повної відданості справі Клавку вириває любовний трикутник – їй треба обрати між молодим і вродливим письменником і високопоставленим співробітником ЦК КП (б) У.
Подвійний бонус – не лише про життя центру повоєнного Києва з Євбазом, комунальними квартирами та РОЛІТОМ, а й українське літературне життя 40-х років. Андрій Малишко, Максим Рильський, Юрій Яновський та інші відомі письменники і поети хоч і з’являються в епізодах, та все ж показують повну картину того, що відбувалось у тогочасному літературному українському колі. Головна подія – Пленум 1947 року, на якому розгромили українську літературу та паплюжили імена Рильського і Яновського.
Цитата про Київ:
«Євбаз кипів, як густий борщ у каструлі. Прогулянка по ньому заміняла Клавці денний кіносеанс. Окрім необхідних у щоденному побуті речей, тут продавали багато «буржуазного непотребу». Ох, як вона любила ці витребеньки, які ніколи не згодяться в господарстві справжнього будівника соціалізму! Вона починала огляд базарних рядів з кінця і човгала своїми зношеними черевиками аж до їх початку. Не вона сунула вздовж нерівних, хаотично вилаштуваних рядів — це вони перед нею рухалися безкінечним різнобарвним конвеєром».
Victory park
Олексій Нікітін
Laurus, 2020. Рік написання – 2020.
Російськомовна повість київського письменника Олексія Нікітіна про створення парку «Перемога» в Дніпровському районі Києва. Ми звикли, що в книгах переважно згадують про правий берег столиці, а от ця повість навіть не про лівий берег, а про Комсомольський масив, розташований між станціями метро «Дарниця» та «Чернігівська». Події відбуваються на порозі великих змін у країні – 1984 рік, ще є спекулянти, фарцовщики і підпільні цеховики, щоб дістати дефіцитні продукти, доводиться домовлятись, нікуди без кумів, знайомих, але от-от все зміниться… Ще триває війна в Афганістані, яка зламала долю і психіку юнаків, тут і «втрачене покоління» молоді, яка не знає, до чого їй прагнути і про що мріяти. Типовий зріз кінця СРСР.
Та все ж головне навіть не сюжет, а детальні описи вуличок мікрорайону, місцевих кафешок, ресторанів, історія села Очерети, на місці якого зараз жилмасив. А ще – будівництво одного з найгарніших київських парків – навіть партійним діячам, попри масу зусиль та колосальних матеріальних трат, не вдалося подолати природу і звести тут черговий універмаг.
Цитата про Київ:
«Левый берег – пасынок истории. На левом под теплым солнцем цвели заливные луга, пахли смолой и земляникой сосновые леса, жирели кулики на болотах и только кое-где появились вдоль дорог небольшие села с названиями, подсказанными их обитателям местной флорой: Осокорки, Вишняки, Березняки, Очереты…».