Дні апокаліпсису для мешканців Енергодару розпочалися 1 березня 2022 року. Одна з найбільших у Європі атомних електростанцій – Запорізька АЕС - була надто ласим шматком для божевільного загарбника. Не шкодуючи куль, снарядів та військової техніки, росіяни цілеспрямовано ломилися до станції: ЗАЕС – це ж дармова електрика в окупований Крим!
Мешканці Енергодару – містечка-сателіта станції - неодноразово виходили на вулиці та створювали живий кордон перед АЕС. Це не зупинило загарбників: вони стріляли по натовпу з танків, а потім, захопивши станцію, розмістили на її майданчиках озброєння і спробували переключити об'єкт на російську систему енергопостачання.
Цілу весну й літо світ здригався від щохвилинного ризику ядерної катастрофи: поведінка окупантів на станції нагадувала гру дитини-олігофрена з сірниками біля каністри з бензином. Розважаючись, окупанти прямо з-під станції обстрілювали протилежні береги Каховського водосховища, де розташовані міста Дніпропетровської області Нікополь і Марганець. Раділи, знаючи, що вогню у відповідь не буде – не стануть же ВСУ стріляти в атомну станцію…
У той же час жителі (непідконтрольного сьогодні Україні) Енергодару відчували на собі (і поки що продовжують відчувати) всі жахи окупації. Тут є все: залякування та арешти незгодних, перебої з комунальними послугами, спроби нав'язати ідеологію «русского мира», максимально утруднений виїзд із міста, вимога до працівників ЗАЕС підтримувати станцію у робочому стані під керівництвом росіян.
Відчувають себе безсмертними, чи що?
Візит на станцію інспекції Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), у якої чи то здали нерви, чи то вони вирішили проявити себе на відміну від інших неспроможних міжнародних організацій, відбувся 1 вересня. Цього дня росіяни влаштували Енергодару кривавий ранок, обстрілявши житлові будинки з гелікоптерів та звинувативши, звичайно ж, у цьому українців. Мовляв, не хочуть, аби МАГАТЕ доїхало до станції. Місцеві жителі о п'ятій ранку знімали на відео обстріли, принагідно коментуючи, звідки завдавалися удари.
- Відчуття, що вони відчувають себе безсмертними, влаштовуючи такі шоу біля ядерної станції. Думають, що зможуть втекти, якщо щось піде не так, наївні! Їм не шкода місцевих жителів, це для них чужі люди. І ставлення у них таке саме: вони навіть не вдають, що їм шкода мирних, - розповів один із мешканців на ім'я Леонід, з тих, хто залишився в Енергодарі.
Через проблеми з інтернетом та мобільним зв'язком, які з початком окупації відбуваються регулярно, не всі енергодарівці можуть зв'язатися з близькими в інших містах та розповісти, що відбувається у них. Відомо, що залишити Енергодар теоретично можливо – потрібно багато грошей (називаються суми до 800 доларів з людини) та часу (на очікування проїзду через блокпост у Василівці). З цих грошей водії частину віддають бойовикам на тих самих блокпостах, купуючи право проїхати на підконтрольну Україні територію.
- Зв'язок «гуляє», часто вимикають світло через пошкодження на лініях, вода не так щоб струменем іде. Загалом колапс ось-ось настане, чекаємо, яким буде опалювальний сезон, – продовжує співрозмовник. - Ніхто не знає, навіть бояться припустити. Нас же обстрілюють з усього, що є: з літаків і гелікоптерів, з мінометів і гранатометів, постійно якісь автоматні перестрілки. Багато пошкоджень, особливо у центрі міста, у житлових будинках, школах, на околицях людям пошматувало городи. І найцікавіше: ми чуємо постріл – потім 2-3 секунди – і розрив. Ну ясно ж, що стріляють звідси та сюди!
«Навіщо ви їдете?»
Виїхати з окупації, як уже було сказано, можна, але ціною надзусиль. Ті, хто вирвався на підконтрольні території, з жахом згадують перериті протитанковими ровами дороги та страшний блокпост у Василівці, де окупанти відкрито знущаються з людей, що тікають від війни.
- Роздягають, оглядають, можуть і жінок роздивлятися. Лізуть руками в сумки та валізи, витягують одяг, білизну, відпускають жарти «нижче пояса». Ти стоїш як прибитий і тільки й чекаєш, щоб це скінчилося. Виїжджала подруга з маленькою дитиною: їм розпанахали всю валізу, кожен дитячий чепчик розглянули, кожну сорочечку перелапали. Хворі, слово честі! – розповідає Лілія Семерюк. – Влаштовують допити на кшталт «А ви за кого – за Україну чи за Росію?» або «Навіщо ви їдете?». Можуть запитати: "Що, їдеш розповідати СБУ, що тут побачила? Зливати нас будеш?» Татуювання взагалі окрема тема. Всі ж були молоді, набивали собі малюнки – добре, якщо там котик якийсь, а якщо вензелі, ініціали, хрести? Одразу відправляють на посилений допит. Людина від страху може й свідомість втратити від такої нервової напруги. Перед цими психологічними тортурами вона ж кілька днів в автомобільній черзі стояла, теж випробування не для всіх. Люди у цій черзі помирають, особливо старі чи хронічні хворі. Нещодавно жінка померла прямо в черзі, чи то інсульт, чи інфаркт…
Крім того, окупанти нерідко обстрілюють автомобільну колону з мінометів, додаючи сивого волосся і без того виснаженим «русским миром» людям.
Хочемо і боїмося тиші
Із більш ніж 50-тисячного населення Енергодару приблизно третина мешканців уже покинули місто, як повідомив голова Запорізької обласної військово-цивільної адміністрації Олександр Старух. Ті, що залишилися, воліють перебувати здебільшого вдома і рідше виходити на вулицю. Перехожі зустрічаються рідко, автомобілі - ще рідше. Носяться здебільшого машини ДСНС, які виїжджають на місця пожеж, що виникають після обстрілів, і швидкі, які забирають поранених до лікарень.
- Ми справді боїмося виходити на вулицю. Можуть підійти, перевірити документи, забрати кудись у підвали. Особливо якщо знають, що маєш проукраїнську позицію. Навішали своїх плакатів, що «Росія тут назавжди», а сміття прибирають наші місцеві комунальні служби. Так, комунальники працюють, за що їм низький уклін! Знаю, що отримують зарплату вони гривнями та вважаються співробітниками українських підприємств, – розповідає Леонід.
Перше вересня, День знань, Енергодар після ранкового обстрілу зустрів у моторошній тиші.
- Коли стріляють – страшно, коли не стріляють – також страшно: а раптом готують щось жахливе? Вибух на станції, наприклад… Недарма ж потихеньку з міста виїжджають вояки і лояльні до них співробітники АЕС. А ми водночас і прагнемо, і боїмося тиші, – із гіркотою каже енергодарець.
Поки що невідомо, чим закінчиться візит міжнародної місії на чолі з МАГАТЕ на Запорізьку АЕС, але жителі Енергодару сподіваються, що росіяни покинуть і ЗАЕС, і місто, давши можливість людям упорядкувати знівечені місто і душі.
Енергодар - місто енергетиків та найпотужнішої АЕС у Європі
Енергодар – місто у Запорізькій області України, засноване у 1972 році разом із початком будівництва Запорізької ДРЕС (державної районної електростанції). Спочатку Енергодар був селищем, де жили будівельники та співробітники станції. У 1985 році, коли було запущено перший блок свіжопобудованої Запорізької АЕС і з'явилися ще сотні робочих місць, населення Енергодару досягло 50 тисяч - і селище отримало статус міста.
Енергодар розташувався на лівому березі річки Дніпро, узбережжя Каховського водосховища. Усі розташовані в місті електростанції виробляють близько чверті електроенергії, що виробляється в країні. Запорізька АЕС є найбільшою атомною електростанцією в Європі і входить до трійки найпотужніших АЕС у світі, поступаючись лише японським АЕС «Фукусіма» та «Касівадзакі-Каріва».
Щорічно станція генерує близько 40 млрд кВт·год електроенергії, що становить п'яту частину загальнорічного виробництва електроенергії в Україні та половину її виробництва на українських атомних станціях.
Із 50 тисяч жителів Енергодару майже половина зайнята обслуговуванням роботи Запорізької атомної електростанції, це основний роботодавець у місті. Після окупації міста та станції російськими військами та масового виїзду мешканців Енергодару, станцію залишилися обслуговувати близько 10 000 співробітників.