Днями прочитала пост однієї людини, за що вона любить Україну, і… вилучила її з друзів. З мого боку це вчинок, тому що за весь час свого життя у ФБ я видалила трьох чи чотирьох осіб) Цікаво, що мені періодично траплялася у її стрічці численна обурлива нісенітниця, але якось мало чіпала. А ось пост нібито «про кохання» зачепив. З такими постами «про кохання» вже жодних постів «про ненависть» не треба.
Любить вона Україну за поля із соняшниками, мед із акації, парне молоко з-під корови, свіжий сільський хліб, борщ, вареники тощо. Плюс природа, пісні бандуристів та красиві жінки. Начебто нічого поганого не написала, але так мені стало внутрішньо неприємно від цього посту – просто нестерпно.
Розповіла подрузі, а вона резюмувала: шароварщина!
Саме через такі однобокі та примітивні пости «про кохання» та ще багаторазово озвучені цілі «стати аграрною супердержавою» українці сприймаються в Європі, як би це сказати пом'якше, начебто крім цих безкрайніх полів і корів ми більше нічого в житті. не бачили.
Європа не втомлюється дивуватися, що більшість дорослих біженців з України мають вищу освіту. Що шкільна програма у нас сильніша, ніж у багатьох європейських країнах. Що ми у довоєнному житті багато подорожували та об'їздили пів світу. Що ми можемо підтримати розмову на будь-яку тему. Що нам важко просити, і по можливості багато хто намагається жити на свої гроші, а не на допомогу. Що ми добре виглядаємо і часто зовсім не схожі на біженців. Що ми хочемо повернутись додому.
Коли я оформляла банківську картку в Естонії, мені вручили брелок (до речі, це не естонська фішка - мені друзі та знайомі з інших країн говорили, що отримали в банках аналогічні калькулятори кодів). І помітивши мій здивований погляд, менеджер мені гордо сказала: тепер ви зможете користуватись онлайн-банкінгом, ми вас навчимо!
- Дякую, звичайно, - сказала я. - Але я вже користуюся онлайн-банкінгом років 20. Щоправда, без цієї штуковини, але я розберуся.
Менеджер дуже здивувалась і сказала, що я, напевно, перебільшую. Що 20 років – це неможливо. Я не стала сперечатися, прийшла додому і загуглила. Наш Приват24 працює з березня 2001 року.
За що я люблю Україну? Це таке складне питання, на яке, напевно, немає відповіді. Люблю тому, що це моя батьківщина – мабуть так.
Але основні штрихи, якими можна позначити портрет України, – це не лише соняшники, корови, чорноземи та бандуристи. Це чудові гостинні люди. Це найкращі у світі друзі. Це унікальне почуття гумору. Це технології та діджиталізація. Це моря та гори, річки та озера, ліси та поля. Це гарні міста та унікальні замки. Це якісна індустрія краси. Це класні блогери та ще більш класні підписники) Це сфера послуг «до останнього клієнта». Це заправки - оази відпочинку в дорозі, за якими сумують всі автомобілісти. Це ТРЦ, квест-кімнати, всілякі дорослі та дитячі розваги. Це дивовижні пісні, які, до речі, зараз для мене усі звучать як мантри. Це найсмачніша кухня.
А ще це країна, яка здатна об'єднатися в один день. Це одна велика сім'я, в якій у нас одне бажання – Перемога. Це наша Україна, яка дуже здивувала світ, і ще не таке буде!