Сьогодні Україна відзначає не лише 31-шу річницю незалежності. 24 серпня на сучасному календарі країни також і трагічна дата – півроку тому Росія розпочала проти України повномасштабну війну, яку вперто применшуючи називає «військовою спецоперацією».
«КП в Україні» знайшла інтерв’ю українських високопосадовців і дізналася, за яких обставин вони почули про вторгнення російської армії, що в цей момент відчували та робили.
Отримав сигнал, щойно прозвучали перші постріли
Володимир Зеленський, президент України, в інтерв’ю телеканалу ICTV:
- Я отримав сигнал, коли вже почалися постріли. Навіть трішки ще раніше... Ми були готові до цього уже деякий час. Слідкувала розвідка, слідкували військові. Ми розуміли, звідки може бути ризик наступу. Тому одразу, коли там пішла підготовка... постріли, військове вторгнення, я отримав сигнал. Мені подзвонили. Я відразу виїхав, пам'ятаю тільки одне: перед цим сказав, що дітям треба все нормально пояснити. Тому що це війна, не треба нічого вигадувати. Всі повинні розуміти, як поводитися.
Не відразу зрозуміла, що за вибухи
Олена Зеленська, перша леді, в інтерв’ю виданню Vogue:
- Я добре пам’ятаю початок. Напередодні був звичайний робочий день і вечір. Діти повернулися зі школи, буденні домашні клопоти, підготовка до наступного навчального дня… Так, ми всі останні тижні жили в напрузі, всюди говорили про можливе вторгнення. Але до кінця не вірилося, що таке може статися. У ХХІ сторіччі? В сучасному світі?..
Я прокинулася від дивних глухих звуків. Десь між четвертою і п’ятою ранку. Не відразу навіть зрозуміла, що це вибухи… Чоловіка поруч у ліжку не було. Я встала - і побачила його: він був уже одягнений, в костюмі, як зазвичай (це востаннє він одягнув костюм і білу сорочку, відтоді завжди у «воєнці»). «Почалося», - все, що він сказав. Ні, паніки не було. Розгубленість хіба. «Що нам з дітьми робити?» - «Чекайте, я повідомлю. Про всяк випадок зберіть речі першої необхідності та документи». І він вийшов з дому.
«У якийсь момент перша леді стояла на першому поверсі домівки, у вікно побачила винищувач, у той момент вона не була впевнена, український це чи російський.
- Це було сюрреалістичне відчуття… ніби я грала у комп’ютерну гру і мусила пройти певні рівні, щоб знову опинитися вдома. Але я трималася, і весь день у мене на обличчі була дивна посмішка, тому що я намагалася не показати дітям паніку. Ми просто виконували накази охорони, йшли туди, куди нам сказали», – так описувала перший день повномасштабної війни Зеленська для видання The Guardian.
О 5-ій ранку вже був на роботі
Андрій Єрмак, голова Офісу президента, в інтерв’ю «Українській правді»:
- Я приїхав десь біля 2-ї ночі додому. Було розуміння, яка ситуація, тому що багато було інформації на той момент. Але практично за годину-півтори я уже отримав і від розвідки, і від військових інформацію про початок бойових дій.
Тому я швидко зібрався і був уже десь біля 5-ї години ранку в Офісі президента. І коли я приїхав на Банкову, президент уже був на місці.
Прокинувся від перших вибухів і дзвінка Данілова
Руслан Стефанчук, спікер Верховної Ради, в інтерв’ю «Українській правді»:
- Відверто скажу - до останнього ніхто не вірив, що почнеться повномасштабна війна. Ми базувалися і на даних нашої розвідки, і на іншій інформації, що вони (РФ. – УП) не зважаться на повномасштабну війну. 24 лютого я прокинувся зі своєю сім'єю у квартирі на Лівому березі о 5-ій годині ранку після перших вибухів.
Ми зрозуміли, що життя розділилося на "до" і "після", як би це пафосно не звучало. Після цього я одразу отримав дзвінок від пана Данілова. Він сказав, що президент терміново скликає засідання Ради національної безпеки і оборони… Я зібрався і приїхав, мабуть, одним із перших, дочекалися приїзду інших колег.
Основне питання, яке обговорювалося, що треба пройти всі юридичні процедури. У нас про всяк випадок були заготовлені пакети на всі варіанти розвитку подій. Один із пакетів – введення воєнного стану після затвердження указу президента. Ми домовилися, що готуємо указ президента. Одразу після цього я поїхав до Верховної Ради. Близько 7-ї години указ уже був у Верховній Раді.
Чекав цілу годину на початок повномасштабної війни
Віталій Кличко, мер Києва в інтерв’ю виданню «Бабель»:
- У нас була напівофіційна інформація за декілька днів до цього - від наших військових, розвідників - про те, що з великою ймовірністю вторгнення в Україну заплановано на ніч 24 лютого, о четвертій ранку. Я прокинувся о третій, годину не спав. А о четвертій мені зателефонували військові і сказали: почалося. О шостій чи о сьомій я уже обдзвонив усіх, і у нас уже була перша нарада в мерії зранку».
Просльозився у літаку, повертаючись з відрядження
Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України, в інтерв’ю виданню "Гордон":
- Ну, легендарна фраза - десь треба буде в якихось мемуарах використовувати. Ми були з Андрієм (Єрмаком, головою ОП. - Ред.) на одній зустрічі в Держдепі (у вересні 2021 року. - Ред.), але не з державним секретарем: його тоді не було в цей день у Вашингтоні. І людина прийшла, сіла, ось як ви, так чашку кави поставила і каже: "Ну що, хлопці? Копайте траншеї". Ось так от я вперше почув… Так склалася доля.
Тобто я 23-го числа закінчую відрядження у Сполучених Штатах, куди я поїхав за дорученням президента, сідаю в літак – і тут новина... Ну, там уже соцмережі всі цим бурлять. І тут я читаю, що в "Борисполі" літак ішов на злітну смугу – його розвернули й назад припаркували. І я все зрозумів. І написав... Я написав одразу повідомлення помічникові, що треба перебивати квитки Стамбул – Київ на Стамбул – Варшава.
Я зазвичай дуже добре сплю в літаку на цих далеких перельотах, не дивлюся кіно. Просто засинаю. Але я всю ніч (на 24 лютого) не спав. Я стежив за новинами. Уранці за європейським часом я вже прилетів у Стамбул. По-моєму, за дві чи три години сів на борт до Варшави. Я летів...
Це був, до речі, єдиний момент за всю війну, коли я не зміг стримати сльози і трохи заплакав. Тому що я сидів у літаку рейсу Стамбул – Варшава, і вже всі стюардеси були з українськими прапорцями. Вони всі, там, наді мною крутилися... Не тому, що я міністр, а тому, що я просто українець.
І тут до мене підходить... Там за кілька крісел від мене сиділа пара. Підходить молода жінка і каже: "Я вас упізнала". Я кажу: "Я вас – ні. Але мені теж приємно познайомитися". Вона підсіла до мене і каже: "У мене двоє дітей із нянею зараз на Оболоні. Ми з чоловіком повертаємося з бізнес-поїздки. Скажіть, що нам робити? Прориватися до них у Київ чи вивозити їх із Києва до Львова?". Ми з нею нормально поговорили. Я все-таки їм порадив не їхати до Києва, а просто зараз, після приземлення у Варшаві, організовувати евакуацію. Вона сказала: "Щиро дякую" і пішла. Я відвернувся, чесно кажучи, до віконця, і в мене просто грудка в горлі – не було чим дихати...
Мав вилітати 24 лютого у відрядження
Олексій Резніков, міністр оборони України, в інтерв’ю «Українській правді»:
- ….Коли приїхали міністри закордонних справ наших дружніх балтійських країн, якраз 23-го ввечері, ми домовилися, що якщо все нормально, то ми 24 лютого на 8 ранку підготуєм літак на виліт з «Жулян» відвідати Операцію об'єднаних сил. Але, звісно, цей політ довелося скасувати... Дані, які доповідалися, давали не конкретну дату і конкретну годину – вони давали коридор. І ми розуміли, що лютий – це найбільше загострення.
Але у всіх доповідях звучало: якщо не відбудеться вторгнення протягом такого-то періоду, то воно не відбудеться тільки певний період часу. Воно буде перенесене. Тому що плани вторгнення у них теж були не точні, вони приймали в останній момент свої рішення. І не факт, що вторгнення мало відбутися 24-го. Воно могло відбутися 20-21-го або 25-го, або вже не відбутися.
Зустрівся з Зеленським і «почав все з чистого аркушу»
Петро Порошенко, п’ятий президент України, в інтерв’ю «Настоящее время»:
- Одразу ж 24 лютого відбулася моя зустріч із паном Зеленським, ми потиснули один одному руки, ми сказали, що ми починаємо з чистого аркуша, він може твердо розраховувати на мою підтримку, бо зараз ми маємо одного ворога. І ім'я цього ворога - Путін.
Війна застала у ліжку
Леонід Кучма, двічі президент України, в інтерв’ю ВВС:
- Мене, як і більшість мирних людей моєї країни, російське повномасштабне вторгнення застало у ліжку. Така вже традиція, напевне, у всіх фашистів, незалежно від країни та епохи, - нападати на нас о четвертій ранку… У перші дні війни російські винищувачі пролітали над нашим будинком, мало не чіпляючи дах.
Мені одразу пропонували евакуюватися за кордон. Я відмовився. Більше до цього питання не поверталися. Я лишався в Україні з першого дня вторгнення.
Чи чекав я цього? Це непросте питання. Психологічно, як людина свого покоління, я був готовий до війни - адже ще дитиною пережив першу фашистську окупацію моєї батьківщини.
Стосовно агресивної природи путінської Росії в мене ілюзій теж не було ще з 2003 року, коли під час першої спроби московського зазіхання на український Крим я віддав наказ стріляти на ураження, якщо росіяни таки спробують вдертися на наш острів Тузла. І я розумів реальний рівень російської загрози, адже був непогано поінформований з різних джерел.
Але, попри все це, російська навала стала для мене потрясінням. Напевне, я до останнього підсвідомо сподівався, що в того, хто віддав цей нелюдський наказ, таки лишалося щось людське.
Було сотні дзвінків
Юлія Тимошенко, лідер парламентської фракції «Батьківщина», в інтерв’ю «Українській правді»:
- Пам'ятаю, близько 5-ї години ранку ми прокинулися з чоловіком, бо почали падати ракети на Україну, і ми це дуже добре почули. Я не героїзуватиму цю ситуацію - було дуже страшно. Це чесно. І цей страх, він був такий холодний і розповзався по всьому тілу, - зізналася депутатка. - Це був дуже важкий день у моєму особистому житті, у житті моєї родини, у житті країни. Але через кілька днів, коли ми всі усвідомили, що це реальна війна, у багатьох українців цей первісний страх почав переплавлятися у щось зовсім інше: у гнів та обурення, а потім уже у відповідальність та здатність мужньо захищати свою країну… Практично всі, з ким я розмовляла в ті години, йшли на фронт захищати Україну. А дзвінків було сотні. Я навіть не можу згадати зараз, який перший, який другий. Це почуття було абсолютно новою реальністю.