Росія веде війну не лише на полі бою, але і на інформаційному фронті. І тут головна зброя – пропаганда та продукування фейків. Чому росіяни вірять у найбільш абсурдну інформацію, яку ретранслюють кремлівські ЗМІ? Чи доцільно Україні розвінчувати ці фейки? Як змінилася російська пропаганда за кордоном після 24 лютого?
Відповіді на ці та інші нагальні питання, що стосуються інформаційної безпеки країни, - в інтерв’ю «КП в Україні» з експертом Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максимом Майоровим.
Про біолабораторії висловлювався ще Віктор Медведчук
- Пане Максиме, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки активно моніторить інформаційне поле Росії, виявляє і спростовує фейки. Цікаво, чи змінюється риторика РФ в залежності від подій на полі бою?
Пропагандисти з розумним виглядом розповідають маячню про навмисне зараження перелітних птахів та про створення вірусів, які діють виключно на росіян
- Російська пропаганда працює в режимі війни, причому так було ще задовго до 24 лютого. Відповідно вона обслуговує політичні та воєнні цілі Кремля у реальному часі. Легко перемикається з войовничої риторики на примирливу і назад. Одні й ті самі люди можуть погрожувати стерти Україну з лиця землі, а потім апелювати до міжнародного права, коли треба представити Росію жертвою чи несправедливо ображеною.
- А як щодо кількості і абсурдності російських фейків – збільшується чи зменшується?
- Ми не бачимо лінійної тенденції в масштабах війни. Є певні хвилі, можливо, інформаційно-психологічні операції, коли інтенсивність вкидів різко зростає. Дурість, зазвичай, немає ніяких меж. Але треба розуміти, що Росія працює з різними аудиторіями. Когось переконують глибокими аналітичними статтями, а комусь і низькопробну конспірологію згодовують. Наприклад, оця тема з біолабораторіями. Пропагандисти з розумним виглядом розповідають маячню про навмисне зараження перелітних птахів та про створення вірусів, які діють виключно на росіян. Достатньо знань шкільної програми, аби зрозуміти, що це дурня. Але далеко не всі в школі належно засвоїли уроки.
- Колишній заступник міністра інформполітики Дмитро Золотухін казав нам в інтерв’ю, що спростовувати російські фейки – дарма витрачати час. На яку аудиторію розраховані публікації зі спростуваннями російських фейків?
Притягати до відповідальності треба штатних пропагандистів і посадовців, які вже зараз свідомо експлуатують тему біолабораторій для обґрунтування агресивної війни
- Ви правильно зауважили - є різні аудиторії, які вимагають різних підходів. Справді, важко переконати зазомбовану особу, що її вірування помилкові, м’яко кажучи. Російська пропаганда створює для своєї дружньої аудиторії зону емоційного комфорту. Дає можливість відчувати себе сильним, справедливим, великодушним і правим.
Переконувати у зворотному марно, лінійна логіка не працює. Тут треба заходити здалеку і починати сіяти сумніви у їхніх переконаннях, демонструвати їхню непрактичність і відірваність від реалій.
Але важливо також спростовувати фейки, адже їхніми жертвами стають не лише наші відверті вороги, але й інколи ми самі.
- Можливо, вам відомо, як народжуються фейки по типу американських біолабораторій в Україні. Хто їх генерує? І чи можна цих людей притягнути до відповідальності?
- Про біолабораторії ще за кілька років до великого вторгнення публічно висловлювався Віктор Медведчук. Але загалом це така універсальна страшилка, буцімто Росію по периметру її кордонів оточують біолабораторії. У цьому контексті раніше згадувалися Грузія, Казахстан. Тема продуктивна, бо вона викликає в людей ірраціональний страх. Ніхто не знає, чим конкретно можуть зашкодити ці лабораторії, тому в уяві малюються образи з фільмів жахів. До того ж в американські біолабораторії легко повірити росіянам, вихованим на антизахідній пропаганді. Ці американці уявляються російським обивателям як технічно просунуті, цілеспрямовані, схильні до засекречених експериментів і одержимі метою знищення Росії.
Як взагалі ця тема народилася? Бог його знає. Можливо, спочатку за принципом: чую дзвін, та не знаю де він. Потім обростає подробицями через плітки і чутки, а далі йде підключення до цього медіа і лідерів суспільної думки.
Цілеспрямованими фейками можна створити хіба аналог російської зазомбованої аудиторії
Тепер притягати до відповідальності треба не першоджерела, а штатних пропагандистів і посадовців, які вже зараз свідомо експлуатують тему для обґрунтування агресивної війни. Центр стратегічних комунікацій працює у цьому напрямку. На наших джерелах публікуються профайли російських інформаційних злочинців.
- Чи потрібно Україні генерувати свої фейки заради перемоги?
- Центр стратегічних комунікацій таким не займається. Навпаки, ми готові визнавати і виправляти свої помилки, якщо з необережності поширили недостовірну інформацію.
Цілеспрямованими фейками можна створити хіба аналог російської зазомбованої аудиторії. І то не факт, що Україна володіє такими ресурсами. Та ми й не прагнемо до цього. Зрештою, воюємо заради того, аби не перетворитися на росіян. В усіх сенсах. Не тільки громадянство чи національна свідомість, але й свобода думки і заохочення до критичного мислення нам важливі. Бо це основа демократії.
Є відповідні структури, які займаються дезінформацією ворога. Але тут більше воєнний вимір.
Простих росіян не мучать докори сумління
- Невже «телевізор» для росіян дійсно замінює «холодильник» та притуплює інстинкт самозбереження? Що для громадян РФ може стати «прозрінням»?
- Я вже сказав, що пропаганда створює для росіян зону комфорту. Їхня держава вчиняє і заохочує страшні злочини. Але простих росіян при цьому не мучать докори сумління. Бо пропаганда підготувала для них картину світу, в якій цих жахливих речей або просто немає, або вони мають переконливі виправдання. Пропаганда робить своїм споживачам приємно, тому вона стає як наркотик. А далі все як у наркоманів. Вони можуть на мить відчути своє жалюгідне становище і в пошуку розради ковтають чергову дозу.
Важко сказати, коли у росіян настане зцілення. Можливо, під час загальної мобілізації, або внаслідок санкцій
Прозріння можливе, але воно неприємне, навіть болісне. Важко сказати, коли настане зцілення. Можливо, під час загальної мобілізації або внаслідок санкцій. А може, одного дня пропагандисти всі замовкнуть і по телевізору транслюватимуть «Лебедине озеро».
- Наскільки сильною є російська пропаганда за кордоном після 24 лютого?
- Традиційні канали на закордон, як от «Спутнік» та RT, куди вкладалися космічні бюджети, занепадають. Бо їх прямо назвали дезінформаційними і забороняють.
Посилилася роль агентів впливу, «корисних» ідіотів. Тобто тепер ставка на просування наративів через публічних осіб, які мають власні аудиторії, яким довіряють. Якщо вкид прижився і почав поширюватися, його посилюють всіма доступними засобами.
Пропаганда на закордон і тоді й зараз відрізнялася якісною адаптацією під аудиторії. Наприклад, росіяни не шкодували грошей на редакції, які віщали різними мовами, а не лише англійською. Це ж стосується і підбору тем. Там, де вже не люблять Росію, пропаганда не марнує сил, щоб переламати тенденцію, зосереджується на тому, щоб переконати, чому проти Росії не вигідно виступати, чому підтримувати Україну - це погано. Серед останніх досягнень Москви - штучно роздутий скандал через нібито продаж українцями західної зброї наліво.
Наш менталітет не дозволить скотитися в «Совинформбюро»
- З першого дня війни українське телебачення зробило ставку на «єдині новини». Чи виправдовує себе такий формат подачі повідомлень з зони бойових дій?
- Новини з фронту - це передусім прерогатива військових, які розуміють, що певна інформація у публічному доступі може зашкодити і навіть призвести до трагічних наслідків. Тому деякі обставини не розголошуються, а щось повідомляється із затримкою в часі, не негайно. Є також «єдині новини», а це вже реалізація підходу One Voice.
Насправді, у нас. як для воюючої держави, немає такої жорсткої цензури, як можна було б очікувати. Натомість журналісти часто самі дуже відповідально ставляться до своєї ролі і добровільно накладають на себе певні раціональні обмеження. Ми бачимо, що не все гладко з втіленням підходу «єдиного голосу», але й запеклого медійного протистояння, як бувало до цієї фази війни, не спостерігаємо.
- Санкції, війна, закон проти олігархів суттєво вплинули і продовжують впливати на інформаційне поле країни. Закрились або зникли з «кнопки» до десяти телеканалів. Друковані ЗМІ підкосив ще ковід. Електронні видання теж ледь виживають. Що має змінитись в державній політиці, щоб країна плавно не мігрувала до стану подачі інформації «Советское информационное бюро» повідомляє?
- Наш менталітет не дозволить скотитися в «Совинформбюро». Там, де виникає вакуум медіа, його миттєво заповнюють блогери, волонтери і нові редакції. Це не конче потребує великих бюджетів. Є інтернет, і різні інноваційні формати, зокрема, нині популярні влоги. Люди не відчуватимуть браку джерел, де можна отримувати новини і оцінки.
- Чому так відбувається, що після роз’яснень окремих органів влади щодо певних нововведень у суспільства виникає ще більше питань, чим було до цього? Яскраві приклади – військовий облік жінок, заборона без дозволу воєнкома пересікати межі району, області? Коли органи держвлади почнуть подавати громадянам просто і доступно інформацію, щоб не було подвійних трактувань?
- Просто і спокійно настане, коли переможемо у війні. Зараз треба розуміти, що влада і суспільство функціонують у стані перманентного стресу і понад власні можливості. Тому збої в комунікації трапляються і будуть траплятися. Критерієм успішності комунікацій є не відсутність таких проблем, а вчасне і ефективне їх залагодження. Поки жодна з таких історій не породила справді великої кризи.
Форми поразки Росії можуть бути дуже різними
- Псевдореферендум 11 вересня. Чи зважиться Росія його провести? Вже неодноразово називалися різні дати, зокрема по Херсону, але жодного «волевиявлення» так і не відбулося. Якщо відбудеться такий «референдум», то які його наслідки для подальшого проведення військових дій та дипломатичної битви за тимчасово окуповані території?
Коли Росія програє, то вже не зможе для самозахисту апелювати до міжнародного права. Жодна її територія та жоден чиновник не вважатимуться повністю легітимними
- 11 вересня в Росії - Єдиний день голосування, тож з технічних та ідеологічних міркувань вони вирішили поєднати з псевдореферендумом. Але й справді, це вже не перша анонсована ними дата. Пам’ятаєте, в Криму в 2014-му теж двічі переносили, але в бік наближення, поспішали. Тут же навпаки відстрочують, не готові. Думаю, якщо воєнна ситуація до того часу кардинально не зміниться, то щось колись вони зрештою проведуть.
Суто юридично не матиме жодних наслідків, ніхто цей фарс не визнаватиме. Росія просто продовжить підривати основи своєї власної державності. Вона накреслює кордони, які не визнають у світі, призначає на посади в органи влади людей, які перебувають в міжнародному розшуку. Тобто робить усе, щоб поставити себе як державу поза законом. І коли Росія програє, то вже не зможе для самозахисту апелювати до міжнародного права. Жодна її територія та жоден чиновник не вважатимуться повністю легітимними.
З химерної російської логіки, анексія Херсонщини означатиме, що Україна напала на Росію, а отже є підстави оголосити Україні війну, якої Росія начебто зараз не веде. Але масштаби протистояння реально залежатимуть не від формальних актів Кремля, а від готовності російського суспільства на більші жертви і від наявного потенціалу на той час для продовження агресії.
- Чи можлива наша перемога у вигляді саме капітуляції РФ?
- Швидше за все такої події, як підписання акту капітуляції російських збройних сил, в нашому випадку не буде. Але це не означає, що Росія не зазнає поразки. Просто форми такої поразки можуть бути дуже різними. Росія сповнена внутрішніх проблем і конфліктів. Це вулкан, який може прокинутися і вибухнути. Путінська авантюра в Україні прискорює такий сценарій.
Але, безперечно, будуть якість угоди. Можливо, з РФ, можливо з її спадкоємцями на тих територіях.