– Війна в Україні розпочалася не 24 лютого 2022 року, а на вісім років раніше, і забувати про це не можна, – каже військовий фотокореспондент Сергій Ваганов. В Ужгороді відкрилася його виставка «Літопис російсько-української війни» - Ваганов та його майстерність фотожурналіста показують українцям, що з 2014 року вони жили пліч-о-пліч із справжньою війною на сході країни. Там вибухали снаряди, гинули мирні жителі, солдати йшли в останній бій, а від будинків залишалися купи цегли та спогади.
Врятовані на Закарпатті
Чому виставка в Ужгороді? Саме це місто стало укриттям для фотокореспондента та його дружини Ірини, які дивом врятувалися в березні з Маріуполя. Три тижні вони прожили під безперервним бомбуванням. А до Маріуполя був захоплений проросійськими «ополченцями» та кадровими військовими РФ Донецьк, звідки таким же дивом фотожурналістові вдалося врятуватися у 2014 році. Ваганов досить добре відомий не лише в Донецьку та в Україні, тому окупанти знали, на кого вони полюють. А ось про свій «Літопис...» говорить охоче, з душею.
- У вигляді фотокниги «Літопис…» вийшов кілька років тому, а 2020 року разом із колегами з Донецької військово-цивільної адміністрації (ДонВДА) ми готували виставку в Краматорську, але час виявився невідповідним. Коронавірус, війна… Коли ми, вибравшись із Маріуполя, опинилися в Ужгороді, мені прийшла посилка з Краматорська (де зараз знаходиться ДонВДА) – 36 фотографій, роздрукованих на пластиці розміром 40х60 см, та 25 книг «Літопису…» Я спочатку подумав, що адміністрація евакуюється з Краматорська та розсилає майно, але, як виявилося, Донецька та Закарпатська адміністрації домовились і спільними зусиллями цю виставку організувати. Звісно, дуже тепло на душі від такої допомоги! - визнається маестро.
Під звуки повітряної тривоги
Відкриття виставки приурочили до прем'єри вистави про Василя Стуса «Крік нації», поставленої евакуйованою трупою Маріупольського драмтеатру (так-так, того самого!) на сцені Закарпатської муздрами. На другому поверсі встановили стенди з фотографіями мирного Маріуполя (під час обстрілів та бомбардувань Сергію Ваганову було не до фотокамери, тому він відібрав найкращі знімки квітучого приморського міста) та кадрів із військових полів, яких за чотири роки роботи військовим фотожурналістом набралося чимало. Вибрали 15 – найяскравіших, пронизливих, чесних.
- Ми розставили стенди, приготувалися, трохи вгамували хвилювання - і тут пролунали сигнали повітряної тривоги! Символічно, звісно… Ми боялися, що люди злякаються і не прийдуть у театр, але ні – не злякалися, прийшли, дивилися, спілкувалися, ми багато говорили. Нині в Ужгороді велика кількість мешканців і Донецька, і Маріуполя, які врятувалися від війни. Усім було що розповісти, і мені теж, – ділиться Сергій Ваганов.
Є на виставці і знаменита фотографія Ваганова, яка у 2017 році потрапила до топ-25 найкращих фотографій світу, за версією видання The Guardian: у тилу одного з батальйонів 59-ї бригади ЗСУ старший лейтенант Олександр Назарійчук під час відпочинку між боями займається спортом, вичавлюючи імпровізацію штангу зі 120-мм мінами замість млинців.
На інших фото – благословення священиком наших бійців, змучені обличчя мирних жителів, які втратили житло від вибухів снарядів, хвостовик міни, що стирчить в асфальті (знято в сумному селі Широкине під Маріуполем), і неминуче – світанок, соняшник, наша земля…
Фото мирного Маріуполя можуть викликати сльози і ком у горлі, що не проходить, і не тільки у жителів, що залишилися без дому. З 2014 року «місто Марії» впевнено перетворювалося з робочого містечка, що пропахло димом із заводських труб, якщо не в елегантний мегаполіс, то вже точно в затишний центр європейського життя, куди їхала жити молодь, сяяли яскравими фарбами вулиці та бульвари, і війна здавалася чимось таким далеким… Тим страшніше теперішній контраст.
Сто відсотків правди
- Ніхто ніколи не підходив і не просив позувати для фото, все знято наживо, без постановок. Оскільки я працював з українськими та європейськими фотоагентствами, у них дуже суворі вимоги до фотокарток: мінімум кольорообробки та жодних корекцій, домалювань та іншого.
Фотографи зобов'язані гарантувати стовідсоткову достовірність своїх фото, інакше – звільнення та «вовчий квиток» – розповідає майстер. - Хіба одного разу підійшов до мене наш солдат і попросив зняти відео, на якому він просить за щось у своєї дівчини прощення. Я зняв відео, виклав його в інтернет – сподіваюся, вона вибачила…
Фотограф згадує: не раз бувало, що заради фото на передову йому доводилося мчати автомобілем з божевільною швидкістю, оскільки дорога знаходилася під щільним обстрілом з ПТУРів. На передовий фотограф зняв, як у постійному стані повної бойової готовності українські військовослужбовці живуть, працюють чи відпочивають, сміються чи прощаються із загиблими друзями. І так - вісім років, які ну ніяк не можна скидати з рахунків.
З 25 липня фотовиставка «Літопис російсько-української війни» змінить локацію та переїде до Ужгородського замку, де працює експозиція, присвячена героям АТО.
До речі
Квартира в подарунок
Історія фотографа-переселенця, якому довелося спочатку залишити житло в окупованому Донецьку, а потім втратити квартиру через бомбардування в Маріуполі, не залишила байдужим вінницького бізнесмена Володимира Хоменка. Він дізнався про ситуацію Сергія Ваганова та його подружжя, яке живе в Ужгороді у друзів, а орендувати житло двом пенсіонерам не по кишені – і здійснив диво. У рамках свого проєкту «Подаруй квартиру герою» вінницький меценат вручив ключі від квартир у новому будинку 7 сім'ям українських захисників та ветеранів, а також двічі переселенцям Сергію та Ірині Вагановим.
– Ми дізналися, що Володимир Хоменко дав дах над головою 150 переселенцям із різних куточків України, вони живуть безкоштовно. Ми не повірили, звичайно, коли нам зателефонували і сказали, що Володимир вибрав нашу родину, щоби подарувати квартиру. Ми вже не вірили у дива, не вірили навіть, коли підписували договір, і досі є відчуття нереальності того, що відбувається. Володимир сказав, що хоче таким кроком підбадьорити інших забудовників зробити те саме – допомогти переселенцям, - розповіла дружина Сергія Ваганова Ірина. У серпні родина планує переїхати до Вінниці.