Коли почався обстріл, 33-річна Ірина Дмитрієва з донькою якраз підходили до будинку офіцерів, де працює багато дитячих гуртків.
"Я - мама янгола"
У четвер видався погожий сонячний день. У центрі Вінниці, як зазвичай у такий час, гуляли та пробігали у своїх справах сотні людей.
Цього дня у будинку офіцерів, де розміщується концертний зал та працює безліч дитячих гуртків, був запланован концерт української співачки Roxolana. Забігаючи наперед, скажімо - його скасували: під час ракетного обстрілу загинув звукорежисер, який працював зі співачкою, і постраждав ще один учасник команди.
І це не єдині жертви. 14 липня в результаті ракетного обстрілу у Вінниці загинуло щонайменше 21 особа, з них 3 дитини. Понад 50 постраждалих.
33-річна Ірина Дмитрієва з донькою Лізою теж опинилися тут – поспішали на розвиваючі занятт… Цієї весни дівчинці тільки виповнилося чотири роки…
За півтори години до обстрілу Ірина виклала відео з донькою, на якій та із серйозним та відповідальним виглядом сама котить свій візок. Ірина називала свою доньку не інакше, як янголом. Вела сторінку в соцмережах, де повідомляла новини з життя Лізи, писала на ній: «Я – мама янгола».
Безумовна любов до особливої дитини
Ліза – довгоочікувана дитина. До її появи подружжя готувалося заздалегідь. Незважаючи на почутий на 14 тижні діагноз – порок серця, батьки знали – їхня дівчинка буде найулюбленішою, незважаючи ні на що.
Життя не припинило на цьому відчувати глибину їхньої любові до свого первістка. Судячи з хештегів у соцмережах, Ліза народилася із синдромом Дауна. Але це ніяк не вплинуло на сильний зв'язок матері та дитини.
- Чи можна закохуватися знову та знову? Так! - писала про свою доньку Ірина Дмитрієва в Інстаграм. - Вона взяла найпрекрасніше від нас двох, тому що народилася в коханні і була найбажанішою дитиною. Коли поставили порок серця, ми вже так сильно її любили… І пообіцяли, що вона матиме найщасливіше життя і ми ніколи її не залишимо! А як же по іншому? Для мене іншого варіанта не існує. Є тільки такий – безумовне кохання, щоденна робота та нескінченна віра! Я завжди мріяла про принцесу з довгим русявим волоссям і карими очима - це мій улюблений колір очей.
Дівчинка народилася такою, як мріяла Ірина – зі світлим волоссям та серйозними карими очима. Як і всі особливі діти, вона потребувала більшої уваги. Взимку проблем додалося – перенесена інфекційна хвороба та коронавірус спровокували розвиток ревматичного артриту. Дівчинка почала шкутильгати і скаржитися на біль, тягла ніжку… Знову – обстеження, аналізи, рентгени…
Війна розлучила з донькою на 42 дні
Втім, Ірина не скаржилася і не збиралася здаватись. Мама присвячувала багато часу розвитку дівчинки - вона займалася з логопедом чотири рази на тиждень і відвідувала різноманітні розвиваючі заняття.
Ірина – з Вінниці, але жила у Києві, де працювала дизайнером-верстальницею у рекламному відділі. Наприкінці лютого війна розлучила її з донькою на довгих 42 дні – Ірині довелося однієї їхати до спокійнішої Вінниці, де в неї живе мама. Малятко залишилося з татом, який відвіз її з столиці, що обстрілюється. На той час, судячи з постів, подружжя вже розійшлося, але обов'язки для догляду за дитиною ділили на двох.
Напередодні 24 лютого тато якраз забрав доньку з садка, а вранці привезти до мами вже не зміг – Київ став у мертву пробку через тисячі громадян, які тікають від війни.
«Головний приклад для дитини»
Лише кілька днів тому мама з дівчинкою влаштувала фотосесію у бузкових сукнях на тлі лавандового поля.
Ірина писала – Ліза вже три роки показувала характер. Сама підбирала собі вбрання та вигадувала заняття. З нею треба було домовлятися, як із дорослою – на все вона мала свою думку.
- Мені приємно, що я – головний приклад для своєї дитини. Вона копіює усе – танці, рухи, позування перед дзеркалом, – ділилася з підписниками Ірина. – Я займаюся спортом – вона також, фарбуюсь – повторює. Правильно кажуть, що потрібно виховувати себе. Любіть себе та втілюйте свої власні мрії у життя!
Ірина так і жила – не лише турботою про свою особливу дівчинку, у неї були свої цілі та плани. Кілька тижнів тому складала іспити з водіння. Півтора місяці тому відправляла доньку до Києва до тата – дівчинка за ним сумувала.
- Війна, а це теж, виходить, життя, - розмірковувала Ірина на своїй сторінці. – Раніше я думала – як люди під час війни можуть зустрічатися, продовжувати працювати, танцювати, створювати сім'ї, пити каву та сміятися. Зараз розумію – життя продовжується. Отямившись від шоку, звикаєш до навколишніх подій, береш себе до рук і починаєш жити по-новому, за нових умов. Ніхто не знає, коли кінець, тож треба жити зараз. Не знаєш, де завтра будеш і що станеться. Сьогодні ми живемо.
Переживала через кризу трьох років
В останньому посту, який Ірина розмістила в Інстаграм вранці в день смерті Лізи, вона все-таки знайшла в собі сили поскаржитися... Все ж таки їй, як мамі особливої дитини, доводилося непросто.
За кілька годин до обстрілу Вінниці вона запитала підписників, як справлятися з кризою трьох років у дітей.
- Чесно, мої нерви не витримують, - нарікала Ірина Дмитрієва. - Мені доводиться постійно кричати, а я це дуже не люблю робити, особливо піднімати голос на Лізу. Її поведінка жахлива… Не слухається, робить усе навпаки, навмисно. Одягаємось теж з істерикою. Постійно її «Нє» на все, що я говорю, робить постійні капості. Куди подівся мій янгол?
На жаль, відповідь на це питання виявиться для Ірини, якщо жінка виживе після тяжкого поранення, набагато страшніше, ніж можна собі уявити. Її янгола більше серед живих немає.