Вісім років тому 5 липня міста Слов'янськ та Краматорськ у Донецькій області було звільнено від проросійських бойовиків. Вони вирушили до Донецька (і біля столиці Донецької області розпочалася нова, сумна глава його історії), а у звільнених містах жителі повернулися до мирного життя. Але сьогодні його перебіг знову порушений…
Лише під час вчорашніх обстрілів загинули дві людини і семеро поранені.
Фронт - чи не за городами
Тоді, у липні 2014 року, Слов'янськ стукав молотками та шумів бензопилами, відновлюючи зруйновані будинки, а сапери оглядали кожен сантиметр міста, фіксуючи та знешкоджуючи мінні розтяжки у підвалах та на дитячих майданчиках. Місто швидко відновлювалося після двомісячної окупації, сюди приїжджали біженці із захоплених територій, тут навчалися діти у школах, і було вже спокійно. Здавалося – назавжди.
Через вісім років спокій Слов'янська розстріляний ракетами та артилерією. Зруйновано десятки будинків та ринок біля залізничного вокзалу, снаряди прилітали в чергу за водою, лише за останні дні загинуло кілька людей, у тому числі сім'я з дитиною.
- Ми втомилися, не висипаємось ночами, вдень сидимо без світла і шукаємо, де взяти воду. Ми не маємо грошей, щоб виїхати. Ми залишаємось, і що буде - те й буде, – стомлено каже місцева мешканка Єлизавета Слівко. Вона стверджує: - За відчуттями, лінія фронту проходить майже за городами, настільки чути звуки вибухів.
Влада Слов'янська щодня закликає людей евакуюватися, але в спорожнілому місті залишилися лише ті, кому нема чого втрачати і хто не хоче залишати рідний будинок навіть під загрозою загибелі.
- Літні люди залишилися, в основному, ну і є якась молодь, але всі по домівках сидять, на вулицю зайвий раз не вийти. До того ж, транспорту немає в місті, тролейбуси перестали ходити, маршруток я вже сто років не бачила. Людей мало, а обстрілів багато, магазини закриті здебільшого, – розповідає Сливко. Каже, що розуміє: шансів без ризику для життя «пересидіти війну вдома», як це вийшло 2014 року, мало.
- Тоді не було ракет, і звуки гармат були інші. Містом всі бігали (бойовики) з мінометами, як мені сказали, і гранатометами. А зараз все інше, страшніше! І стріляють здалеку, щоб по них не відповіли. Але наші відповідають, і сподіваюся, що результат є, – каже мешканка Слов'янська.
Чому не їдете?
Решта місцевих жителів терзають інтернет і телеграм-канали, намагаючись дізнатися, що взагалі відбувається. Обмінюються телефонами недорогих перевізників до Покровська та швидкої допомоги, радять місця, де можна набрати воду, та адреси, за якими добрі люди дадуть зарядити телефон хоча б через генератор.
- У мене бабуся у Курдюмівці (Донецька область) жила до 2018 року. По телефону розповідала, як вони на багатті їжу готували, як піч склали з уламків цегли та як брудну воду через вугілля фільтрувати. Не думала, що мені це знадобиться, але вже відчуваю це на собі - адже ми тут виживаємо! Газа немає, світло то з'являється, то зникає, вода взагалі наш біль... Добре, поки що тепло, навіть спекотно, не треба думати, як зігрітися, - розповіла ще одна слов'янка Галина Юрковська (ім'я змінено).
На запитання «Чому не їдете?» Галина, зітхнувши, розповідає історію дочки, що поїхала, з онуками. Нічого незвичайного: виїхати на вільну територію – це півсправи, а винайняти там квартиру за прийнятною ціною – нереально.
- Де візьме 6-8 тисяч гривень на місяць жінка із двома дітьми, яка втратила роботу? Навіть якщо влаштується кудись – на оренду квартири йтиме вся її зарплата, а жити на що? Пропонували розселення, але це був шкільний спортзал у якомусь селі. Скільки там можна прожити – місяць, два? А у вересні розпочнеться навчальний рік, і зі спортзалу всіх попросять. Куди? В іншій спортзалі? Поки що у родичів під Полтавою живуть, але рвуться додому – кажуть, скрізь лихо, а вдома хоч стіни свої, рідні.
«Ми лише прикра перешкода»
Слов'янськ виглядає приреченим, хоч і тримається, і вірить у те, що його не віддадуть. Противник обстрілює місто касетними снарядами, і 5 липня знову під обстріл потрапили кілька районів Слов'янська, ринок у центрі міста, є поранені та загинула жінка.
- Страшно, що Слов'янськ стане ще одним Маріуполем чи Сєвєродонецьком – містом, стертим з лиця землі. У нас постійно кричать сирени, постійно обстріли, ми не знаємо, з якого боку прилетить снаряд. Знаємо, що вони намагаються наступати з боку Святогірська, села Богородичного, що знищують храми та скити. Чого ще від них чекати? Ми для них лише прикра перешкода на шляху до берега Сіверського Дінця, - зітхає Галина Юрковська.
Місцеві жителі бояться, що їхнє місто одночасно і обстрілюватимуть, і братимуть ізмором, точніше, блокадою. У Слов'янську вже є проблеми з продуктами, предметами гігієни та готівкою. Єдина надія на порятунок – евакуаційні автобуси в більш-менш спокійний Покровськ, звідки людей розвозять по всій Україні, але слов'янці, що залишилися, хитають головою і готові до будь-якого результату подій – під рідним дахом.