Актор озвучення – росіянин Ігор Попов, який став відомим в Україні після вірусного ролика One Ukrainian Man, висловлюється про війну за допомогою своєї творчості. Ігор віртуозно вживається у будь-які ролі та створює у своїх відео мініісторії одного актора. Ми поговорили про те, чи не страшно громадянинові Росії говорити про війну публічно, дізналися, як уживаються росіяни та українці в Туреччині, а також розпитали, як заробляти голосом.
Дізнавшись про тест на «паляницю», вирішив вивчати українську
- Ігоре, як народилася пісня про українських чоловіків та жінок? І чому вона англійською мовою?
– Мене надихнула пісня про піратів. Вона звучить у такому ж стилі, у мінорному ключі. Чому текст англійською? Тому що англійська – міжнародна мова. Співати українською у мене б не вийшло: я не знаю мови. А російською співати... самі розумієте.
Вважав, якщо пісня стане популярною, її зрозуміє більшість. Потім мені прийшли на думку слова - One Ukrainian man. Думаю, а рима яка? Аgain. Що вибрати? Fighting evil - «Воює зі злом». Повинно сприйнятись. Потім також вигадав women і риму до слова – are winning – «виграють, перемагають».
- А українською ви не говорите?
У людей чомусь немає розуміння, що батьківщина і бандити, що захопили владу, - не одне й те саме
- Українською я не говорю. Але після того, як друзі з України розповіли про тест на вимову слова «паляниця», виникла ідея почати її вчити.
- Ігоре, чи не страшно вам, громадянину Росії, висловлюватися проти війни?
- Ще у березні ми з родиною виїхали до Туреччини через ситуацію в Україні. Можливо, нам доведеться повернутися: не встигли продовжити закордонні паспорти. Тому питання, страшно чи нестрашно говорити про війну, актуальне. Але ми з дружиною вирішили йти до кінця: ми проти війни!
Чесно кажучи, було відчуття, що вся ця військова махіна буде швидко зупинена і ми зможемо повернутися додому. Війна затягується, але ми все одно віримо, що Україна залишиться вільною, а путінський режим впаде.
– Вас не переслідували?
- Ні, ми ніколи не були політичними активістами. Це до лідерів громадських думок та ломів пильна увага. Після початку війни хтось із них одразу замовк, хтось перейшов на економічні рейки, уникаючи табуйованої теми війни, хтось відбувся штрафами. При повторних епізодах будуть вже кримінальні справи: система демонструє агонію перед крахом, що насувається. Її крах – питання часу.
- У Туреччині багато і росіян, і українців, чи не виникає між ними конфліктів?
– Взаємного хейту немає. Коли ми зустрічаємося з українцями, то, як віруючі люди, завжди кажемо: вибачте за те, що трапилося. Так, ми виступаємо проти війни, але в нас бачать насамперед росіян, тому й говорити ми маємо від імені росіян. Можливо, тому ми легко знаходимо спільну мову із вимушеними емігрантами із Харкова, Маріуполя, Києва. Тут не має значення, хто ти. Головне, поводься пристойно.
Звичайно, я чув, що були сутички між росіянами та українцями, коли хтось перебирав з алкоголем або вигукував якісь гасла. Однак подібні конфлікти швидко сходили нанівець: якщо почнуться розбирання, міграційна влада депортує всіх без винятку.
Росіян отруює «Останкінська голка»
- На вашу думку, чи справді більшість росіян підтримують «спецоперацію»?
– Важко судити: зараз опитуванням вірити не можна. Людей недалекого розуму, які не в змозі думати та аналізувати, – чути добре. А от тих, хто проти – не чути: вони або зайняли страусову позицію, або бояться висловитись. А ще є доморощені філософи, які вважають, що все не так однозначно, мовляв, США штовхають Україну до НАТО тощо.
Однак головна зброя, яка вражає більшість росіян, – це "Останкінська голка". По ТБ цілодобово ведуть розмови на тему України, і всі це дивляться. Навіть у місцевому турецькому чаті питали, як настроїти російські канали. Люди обурювалися: ви без російських каналів не проживете? Хочеться вірити, що "відбитого" електорату не так багато.
- Ви записали кумедний ролик про зраду. Це вас так називали?
Питання про те, страшно чи нестрашно говорити про війну, актуальне. Але ми з дружиною вирішили йти до кінця: ми - проти війни!
- Періодично в коментарях мені писали: "ви зрадили Росію!" Тому я записав це відео. Багато хто вважає зрадою те, що ти виступаєш проти влади, яка чинить цілковите зло. Люди чомусь не мають розуміння, що батьківщина і бандити, які захопили владу, - не одне й те саме.
- Адже можна було не їхати і мовчати, а ви поїхали і висловлюєтеся...
- Ми з дружиною думали та приймали рішення разом, і складно сказати, на чому воно ґрунтувалося. Було відчуття, що треба їхати, ніби в Росії більше нема чого робити. У Туреччині ми зустрілися з росіянами, які приїхали з подібними думками. Багато хто з дітьми призовного віку, щоб позбавити їх від можливого призову.
Є відчуття, що зло буде повалено і після цього станеться якесь очищення та переосмислення. Ми з дружиною у це віримо. Пружина, яка втискається сьогодні в Україну, вдарить назад і дуже сильно. Але це будуть закономірні жнива: Росія сіє насильство, значить, воно його й пожне.
- А що говорять про війну ваші друзі, батьки, чи не переймаються вашою сміливістю?
- Батьки, звісно, переживають. У нас різний погляд на події, і ми намагаємося не говорити на болючі теми: все-таки вони – люди минулого покоління, у телевізорі сидять. Це складно викорчувати. Благо у них немає шаленої підтримки влади.
А от із друзями з РФ ми перервали спілкування і не шкодуємо. Біблія подає слова Христа: «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не світ прийшов Я принести, а меч». Так відбувається. Люди думають, що вони служать Богові, кричать: «З нами Бог! Ми православна Русь», а самі несуть зло. Нині відбувається розподіл. Не важливо, якої конфесії людина – православний, протестант чи атеїст. Важливо, як вона реагує на кровопролиття. Якщо після удару по ТЦ у Кременчуці вона пише, що це фейк, то вона – на боці зла, хоч би як себе не називала.
Хоча моя дружина має позитивний приклад – вона спілкувалася з подругою із Росії, яка вірила в те, що українці нібито самі себе бомблять. Дружина скидала їй відео того, що відбувається насправді. Після цього подруга сказала: "Не можу повірити, що це можливо! Невже ми можемо таке творити?!" Цей психологічний захист – ми не можемо творити зла, ми несемо добро, це фейки – він важко ламається. Але коли це відбувається, людина переживає всім відомі стадії: заперечення – гнів – торг – прийняття.
Коли люди стикаються із правдою, їх охоплює жах. Вони вірять, що визволяють Україну від нацистів. З моїми друзями говорити марно: у них своя мантра про США та НАТО, а дружині якось вдалося достукатися. Є люди, які хочуть розібратися у тому, що відбувається.
Заробляю на життя голосом
- Розкажіть про вашу родину та про те, чим ви займаєтеся.
– Я займаюся озвучкою. Завдяки акторській професії я пародіював і намагався передавати різні голоси, брав гострохарактерні ролі, де є виразність, – якісь крики, незвичайне звучання. Паралельно займаюся блогінгом, висловлюю своє ставлення до того, що відбувається, творчо – це пісні, короткі замальовки, відеоповідомлення.
Дружина практикує психологію, проводить консультації. У нас є 6-річний син, доньці скоро виповниться 20. Щоб поїхати з нами, вона взяла академічну відпустку в коледжі. Вона навчалася на останньому курсі, але захотіла полетіти з нами: залишатися одній їй було б страшно.
– А що ви озвучували?
- Я в іграх із 2014 року. Озвучував такі відомі ігри, як Doom та Dishonored 2. У червні вийшла гра The Quarry - це гра-жах, де хлопці потрапляють у літній табір та намагаються вижити, там я озвучував одного з героїв. Багато проектів було маленьких та великих. Нещодавно знявся у серіалі "Порча". У мене є шоуріл у TikTok та на YouTube.
Сьогодні індустрія офіційного дубляжу зазнала збитків: пішли такі великі компанії, як Universal та Sony Pictures. Офіційних замовлень стало дуже мало. Ті люди, які озвучували фільми офіційно, тепер роблять те саме підпільно. Основний мій рід занять зараз – це озвучка.
– Ви задоволені своїм голосом?
– Не сказав би, що маю особливий голос. Навпаки, вважаю, що йому не вистачає глибини.
Часом слухаєш озвучки зарубіжних чи наших зірок – у них низькі тембри, які дозволяють грати брутальних героїв. Голосом Відьмака у грі каже якийсь Кузнєцов. А якщо в мене такого тембру немає, подібну роль мені давати марно: це звучатиме натужно і з хрипом. Мені не вистачає оксамитового тембру, тому у мене мало замовлень на рекламу.
Ось, припустимо, тіктокер Антон Кірєєв із 4,5 млн передплатників має дикторський голос. Він нижчий і багатший, ніж мій, - природно, у нього більше замовників: це так званий бренд-войс, він все подає об'ємно.
Дружина скидала подрузі з Росії відео того, що відбувається насправді. Після цього подруга сказала: "Невже ми можемо таке творити?!"
Я працюю в тому діапазоні, який мені надано від природи. У мене голос простий. Можу його зробити солідніше, але це вже буде штучна подача. Тому мені дістаються ролі в іграх, де треба кричати за якихось чортів, демонів чи солдатів. Мені це подобається, а от розтікатися оксамитом не доводиться.
Я, звичайно, озвучую замовлення від реклами та YouTube у тому числі. Однак у тренді – низькі голоси. Це йде із США. Якщо послухати топових дикторів, вони мають дуже приємні тембри. І, звісно, це від природи.
– Голос дозволяє заробляти на життя?
- Так. Зараз, звичайно, менше замовлень, але я, наприклад, пробую себе в англійському озвученні. В одній грі, Black Book, я озвучував свої ролі як російською, так і англійською мовами. Це, звісно, складно, але цікаво.
Іноді озвучення іншою мовою несподівано вистрілює. В одному з відео я озвучую іспанських ворогів із гри Resident Evil 4. Якось цей ролик завірусився у бразильців, і в мене почали з'являтися передплатники з Бразилії.
Я б усім дикторам радив освоювати англійську та прибирати акцент: у білінгвів клієнтів буде більше.