"Історії із соцмереж" - рубрика, що виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які торкнулися нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Орест Дрималовський, журналіст та ведучий СТБ:
У тебе справді все добре? — часто перепитують друзі. Я зазвичай однаково відповідаю на їхнє «Як ти?». Бо у мене справді все добре.
І це розуміння прийшло із війною.
У мене є дім. Хоч і не мій, орендований. Але зараз, у цю хвилину, він мій. Тут мої речі, мій посуд. Ось мій програвач із платівками.
Так дивно писати «у цю хвилину…». Ще одна річ, яку принесла війна. Усвідомлення часу. Мої плани тепер максимально на тиждень, а не на рік чи на два.
Ти живеш тільки сьогодні. Сьогодні доробляєш усі справи, сьогодні ідеш на зустріч із друзями. Бо ніколи не знаєш, коли у твій дім прилетить російська ракета.
Господи, хоч би це трапилось не раніше, як погашу кредит.
Але за великим рахунком — у мене справді все добре. У мене є інтернет. Я щовечора телефоную рідним. Відчуваю їхню любов і підтримку. Такої розкоші не мають люди у Лисичанську.
У мене є одяг. Вже не новий, але свій. Цілком хороший одяг. Така дрібниця, але її, напевно, так бракує тим, хто далеко від дому. Хто ночує не на своєму ліжку, не у своїй кімнаті, не у своїй країні.
У мене є робота. Улюблена і важлива. А, отже, я маю змогу допомагати армії. Але що зараз з роботою у мешканців Ізюма чи Куп’янська?..
У мене є мрія. Сміюсь. Ви теж прочитали це голосом Королевської? Але я справді вірю у перемогу над злом і в довгий мир опісля. Вірю, що мої діти не розбиратимуться у реактивних системах залпового вогню. Але чи можуть у такій далекій перспективі мріяти люди з підвалів у Бахмуті?
У мене все добре. Тому що я живий. Тому що мені пощастило мати все те, чого наразі не мають тисячі і мільйони інших українців.