Майже щодня з Харковом намагаються зробити те саме, що і з Маріуполем, – стерти з лиця землі. Але місто продовжує жити всім смертям на зло. Як кажуть самі харків'яни, з кожним ударом, з кожним сигналом повітряної тривоги вони відчувають дедалі більшу ненависть до божевільного сусіда з географічного розташування. На жаль, кордон проходить надто близько до першої столиці…
Ракети б'ють із Білгорода.
Харків не здається, тому в хід ідуть не лише воєнні, а й психологічні атаки.
- Постійно поширюються чутки, які беруться незрозуміло звідки, що місто здадуть, що вже прийнято рішення, мовляв, влада України «домовилася» з РФ: щоб місто не розбомбили – ЗСУ підуть. Що систему ППО під Харковом уже розібрали та перевезли до Києва – тому вона й не спрацювала у попередні ночі. Що вже готують російські паспорти… Загалом вирішили бити по психіці і без того змучених людей, – каже харків'янка Ганна Кругленко. - Всі, звичайно, не вірять, але хтось же запускає ці вигадки? Старші люди можуть і повірити. Молодь, звичайно, посилає панікерів за російським військовим кораблем. Звісно, всім тривожно, але паніка лише посилює стан нервозності. Тому намагаємося фільтрувати інформацію і батьків цьому вчимо.
Але у харків'ян є образа: чому про обстріл Києва говорять і пишуть багато, а про прильоти ракет у житлові квартали Харкова, про загибель мирних жителів – мало? Такі вразливі ще візьмуть і повірять у фейк про «розібрану та перевезену до столиці систему ППО». А перша столиця, мовляв, якось сама впорається.
- У нас на Салтівці (це район біля окружної на північному сході міста, що найбільше постраждав під час війни), до речі, видно, як із Білгорода вилітають ракети. І підривають будинки, дитячі майданчики, до школи прилетіло. Люди евакуюються хто куди, але не всі мають можливість виїхати, - пояснює житель міста Олександр Лисенко. І додає: - РФ для Харкова змінила тактику тижнів зо два тому. Тепер нас поливають «Іскандерами» щоночі приблизно з 23.00 до 00.30. Щоночі в місто прилітає від двох до шести таких ракет. Б'ють по різних об'єктах: у ніч проти 26 червня розбили приватний будинок, до цього - спорткомплекс університету. У ніч на 27-е впало на територію школи та у приватний сектор. «Ураганами» в ніч на 26-те обстріляли медкомплекс на околиці міста та будинки, що поряд, згоріло багато машин.
«Відчуваємо біль і лють»
Як це впливає на харків'ян? Вони чесно зізнаються: з кожним днем ненавидять агресора дедалі більше. Потуги російської пропаганди, яка запевняє, що у Харкові всі сплять і бачать себе у Росії, зводяться до нуля.
– Почнемо з того, що ми не висипаємось, – іронічно зазначає Олександр. – А продовжимо тим, що коли ракета з «Іскандеру» падає у твоєму районі, наприклад, у нашій промзоні, то звук страшенно гучний, усередині все стискається, коли його чуєш. І ми все знаємо, хто і звідки стріляє. Як можна вважати, що ми хочемо мати причетність до країни-терориста?
Але мешканці першої столиці України не втрачають присутності духу. Кажуть, що під час нічних тривог сидять у коридорах чи ванних, спілкуються у месенджерах із друзями, підбадьорюють один одного, навіть жартують, щоб зняти напругу.
- Жарти допомагають не збожеволіти, але коли обстріли призводять до загибелі людей – ми відчуваємо біль і лють. Росіяни обстрілюють область, руйнуючи інфраструктуру, вбиваючи людей. Нещодавно били по Чугуєву – це місто за 30 км від Харкова, де базується наша 92-а бригада, яка захищає Харків і область. Там намагаються рознести дощенту все, до чого можуть дістатись, – розповідає Ганна Кругленко. – Останніми днями вони били по сплячих людях, пацієнтах у лікарні, спорту, транспорті. Хіба це війна? Це тероризм!
Харків'янам боляче, що кожного дня з лиця землі стираються села за окружною дорогою у напрямку до кордону з РФ та на південному сході області. Найсильніше постраждали Дергачівська, Золочівська, Старосалтівська громади, Циркуни. У багатьох селах доведеться відбудовувати все з нуля – настільки сильні там руйнації.
Тільки й говорять про війну
Ситуація загалом напружена, але у Харкові життя триває – «хоч би як нас не лякали і не били», хоробряться городяни. Працює громадський транспорт, відновлюються закриті раніше через обстріл маршрути, комунальні служби обрізають дерева і упорядковують вулиці, аварійні бригади латають водопроводи. Магазини працюють, хоч і не всі, щоправда, на цінниках збільшились цифри, але так це скрізь тепер… Натомість у міському транспорті вже місяць пасажири їздять безкоштовно. Щоправда, стан деяких автобусів залишає бажати кращого: замість скла, що вилетіли від обстрілів, у рами вставлені плити OSB. Харків'яни кажуть - сумне, дуже сумне видовище.
- Продовжують бомбардувати наші депо, у тому числі і метрополітену, і автобусні, і трамвайні. Просто руйнують усе довкола, щоб залишилася одна випалена земля. Немовби мстять за своє сіре та безглузде існування! – емоційно каже харків'янка Марина.
Марина залишилася без роботи і поки що в розгубленості – що робити? Найімовірніше, вважає дівчина, їй доведеться евакуюватися за кордон, де допоможуть і з житлом, і з роботою. Родичів в інших регіонах України вона не має.
- Волонтерів дуже багато, є гуманітарна допомога, але мені 25 років – яка гуманітарка? Я хочу сама заробляти свій хліб. А гуманітарку – старим та інвалідам, - каже дівчина. – Але я не втрачаю надії знайти роботу у рідному місті.
І в таких умовах Харків намагається позбавитися всього, що пов'язує його з Росією. Змінюються назви вулиць та проспектів – так, Московський проспект отримав ім'я Героїв Харкова, з'явилася вулиця на честь героїв-рятувальників. І це лише початок, попереджають городяни.
– За цей час ставлення харків'ян до свого міста змінилося. Тепер усі патріоти, навіть ті, хто за щось недолюблював Харків. У транспорті, у чергах тільки й говорять що про війну, про ненависть до росіян. Думаю, наше місто тепер міцно просякнуте цією ненавистю - за кожен шрам, за кожен розбитий будинок, за кожного, кого ми втратили. Дорогами у нас їздить дуже багато машин із патріотичною символікою… Звичайно, зрадники є й у нас, адже ракети летять за наводками. Але казати, що наш Ха підтримує РФ, – неправильно докорінно. Війна багатьох вилікувала від цієї помилки, – стверджує мешканець міста Олександр Лисенко.
У понеділок вдень місто знову почуло вибухи. Здригнулося, але не зігнулося. І можливо, ще хтось вилікувався від зайвої «любові» до божевільного сусіда, що запускає ракети у житлові будинки та на дитячі майданчики.