Жанна Нємцова: Порівняно із загибеллю людей заборона Пушкіна - проблема другого порядку

Після вбивства Бориса Нємцова у 2015 році його донька Жанна виїхала за кордон. Сьогодні вона мешкає у Лісабоні, керує Фондом та Школою журналістики імені свого батька. Жанна засуджує агресію Росії щодо України та бажає нашій країні перемоги.

«КП в Україні» обговорила з Жанною тему заборони російської культури в Україні, пророчі висловлювання її батька та особистість Сергія Кирієнка, який курирує у Кремлі Донбас.

На протести вже ніхто не розраховує

- Жанно, де ви були, коли 24 лютого Росія напала на Україну? Ви очікували на такий розвиток подій?

- Чекала. За 10 днів попередила своїх друзів про те, що, мабуть, буде війна і потрібно перебувати у безпечному місці.

- І що підштовхнуло вас до такого висновку?

– Я багато читала західних експертів, розмовляла з людьми, яким довіряю. Вони, звісно, на 100% не знали. А також із загальних міркувань – до кордону України Росія стягнула величезні сили, проходили якісь незрозумілі навчання, все це супроводжувалося ультимативною дипломатією з боку російського МЗС, звучали погрози, постійно піднімалися ставки… За таких умов і знаючи, що Путін дуже цінує імідж сильного лідера, я не бачила для нього відходу назад.

Але я була впевнена, що український народ чинитиме опір - говорила про це в інтерв'ю американському виданню. Не те щоб я чудовий прогнозист, але в мене склалося таке відчуття. Проте напередодні війни поїхала додому: хотіла бабусю відвідати, презентувати книгу «Дочка свого батька», яка дивом вийшла в Росії на початку 2022 року. А коли від чоловіка дізналася про початок війни – одразу виїхала звідти.

Що я відчула? Був шоковой стан. Можна знати про бурю, що насувається, але, коли вона починається, все одно ти відчуваєш жах. Розумієш, що нічого не можеш зробити, щоб це зупинити. Це жах, дуже велика трагедія відбувається з вини путінського режиму.

- Щось сьогодні в Росії може зупинити війну? Чому росіяни не виходять на вуличні протести?

- На мою думку, вже ніхто на протест не розраховує. Хотілося б, щоб так сталося, проте вуличний протест далеко не завжди призводить до повалення режиму. В Україні привів у 2013 році, а у Венесуелі у 2019 році – ні. Росія з кожним роком стає дедалі репресивнішою державою. Репресії були безпрецедентними у 2021 році - не забуватимемо про мітинги на підтримку Навального та відкриті у зв'язку з цим кримінальні справи. Їх дуже багато, людей сильно залякали.

Я не військовий експерт, але мені здається, що війну зупинить лише перемога України: Україна може зупинити війну раз і назавжди. Я завжди говорила і говорю, що бажаю Україні перемоги у цій війні.

Пушкін трохи потерпить

- Наш Олексій Арестович говорить про те, що зараз війна йде за правонаступництво Києва та за відповідь на питання «хто ми?». Він вважає, що незалежно від влади в Росії загроза війни існуватиме завжди, тому що Київ перебуває за межами Росії. Що ви думаєте щодо цього?

- Тут марно полемізувати, бо це оціночне судження. Можна знайти аргументи "за", можна знайти аргументи "проти". Мені ближче інше пояснення - війна в Україні пов'язана з особистим уявленням Путіна про те, що колишні країни СРСР мають бути під його контролем. Насамперед, це Україна, Білорусь, Грузія та Вірменія. Путін діє виходячи з історичної парадигми СРСР, країни, в якій він народився та виріс. Йому здається, що він має бути головним у Євразії. Я це так бачу.

Проте, і погляд Олексія Арестовича, і мій погляд – оціночні судження. Головне, що триває війна, гинуть люди. Через Київську Русь чи ні, якого біса це відбувається? Проте я не вважаю, що за будь-якого лідера Росія воюватиме з Україною.

- З початком війни зростає ненависть: українців до росіян, росіян до українців...

– Я, до речі, не бачу, що у росіян зростає ненависть до українців. Ті, хто підтримує цю війну, вірять, що борються із НАТО. Вони ж воюють за те, щоб НАТО не підійшло  близько до російських кордонів, - це їм вселяють на путінському ТБ. Багато хто підкреслює, що вони добре до українців ставляться.

А з боку українців зростає ненависть, нетерпимість, небажання спілкуватись – і я розумію це. До 24 лютого люди у багатьох регіонах України жили спокійно, будували своє життя, кар'єру, а тепер мають тікати до інших країн. Вбивають їхніх родичів – я можу зрозуміти їхню ненависть. Біженців з України в Європі дуже багато, вони не можуть там жити таким життям, як у себе в країні. Це дуже важко. Ненависть природна, не розумію, як може бути інакше.

– Після всього, що наробила Росія в Україні, все частіше звучить фраза: немає добрих росіян. Це відбивається в багатьох сферах: перейменування вулиць, вилучення російських авторів зі шкільної програми тощо. Ймовірно, тим, хто не підтримує війну, це прикро.

- Мені здається, це проблеми другого порядку, порівняно із загибеллю людей. Пушкін потерпить трохи, я не дуже стурбована його долею в Україні. Я взагалі не судитиму керівництво країни, яка воює з Росією, і не обговорюватиму публічно, правильно вони роблять чи ні. На мій погляд, це було б некоректно.

– Ця ненависть надовго?

- Думаю, на її подолання підуть десятиліття. Багато залежатиме від дій Росії. Від того, чи розпочнеться чесна розмова про те, що сталося, засудження скоєних злочинів, суд над злочинцями. Але якийсь відсоток українців із росіянами не захочуть мати справи ніколи.

Батько визнавав, що не дуже добре розуміється на людях

- Ви спілкувалися з Мариною Овсянніковою та Олександром Невзоровим. Як ставитеся до їхньої діяльності?

- Їх особисто я не знаю і за їхньою діяльністю не стежу. Проте вважаю, що Овсяннікова щиро вийшла із плакатом в ефір «Першого каналу». А ось чим займається Невзоров – я не знаю.

- Чи триває розслідування вбивства Бориса Нємцова сьогодні?

- Про що ви говорите?! Ні, звичайно! Воно продовжується чисто формально, але ніякого розслідування насправді немає. Планувалося покарати виконавців, але не планувалося карати організаторів та встановлювати мотив убивства. Це ж Росія, політичні вбивства там не розслідуються. Вони що - робитимуть щось проти самих себе?

- Сергія Кирієнка, який сьогодні "смотрящий" на Донбасі, привів у політику Борис Нємцов. Чому так сталося? Можливо, ви пам'ятаєте, яким був Кирієнко?

- У 90-ті роки Кирієнко був головою правління нижегородського банку «Гарантія», а 1997 року батько справді запросив його до уряду. Але потім Кирієнко сподобався людям, які ухвалюють рішення, і вони призначили його прем'єр-міністром. Не думаю, що батько був радий цьому. Кирієнко 1999 року був одним із лідерів ліберальної партії «Союз правих сил». Тоді відбувалися парламентські вибори, і демократичні рухи утворили виборчий блок «СПС». Рух «Росія молода» мого батька, «Нова сила» Кирієнка, «Демократичний вибір» Єгора Гайдара об'єднали зусилля, і партія «Союз правих сил» потрапила до парламенту.

Я бачила Кирієнка кілька разів, і в мене не виникло відчуття, що сталася якась трансформація від ліберального політика до авторитарного і людини, яка представляє «партію війни» в Кремлі. У Кирієнка - комсомольське минуле, він завжди був із владою, він із нею і залишається. Так, у якийсь момент батько вважав, що з цією людиною можна працювати, але це уявлення швидко зникло.

Жодної дружби між Кирієнком та батьком не пригадаю. Мій батько певною мірою був людиною доброзичливою і часом визнавав, що не дуже добре розуміється на людях. І це – саме такий випадок. Як би там не було, вся нинішня кар'єра Кирієнка жодним чином не пов'язана із діяльністю мого батька.

«Путін – це війна та криза»

- Жанно, сьогодні багато хто постить у соцмережах висловлювання вашого батька про Путіна та Україну. Таке відчуття, що він передбачав війну.

- В Україні багато публікацій мого батька стали віральними (що поширюються в інформаційному середовищі з великою швидкістю. – Авт.) та популярними. Мер Києва Віталій Кличко у приватних розмовах зі мною не втомлюється захоплюватися даром передбачення мого батька. В останній розмові назвав його Нострадамусом – навіть не знаю, комплімент це чи ні.

Згодна, у батька багато висловлювань, які є актуальними сьогодні. Може, не найвідоміше, але найкоротше звучало так: «Путін – це війна та криза».

Батько був категоричним противником анексії Криму, написав про це велику доповідь. До речі, коли анексували Крим, батько був ув'язнений. Незважаючи на 10-денний адміністративний арешт, йому вдалося телефоном надиктувати пост, який називався «Десять тез про Крим».

Батько - один із небагатьох російських політиків, який виступав із засудженням війни Путіна з Україною. Збирав великі антивоєнні мітинги в Росії – у 2014 році на вулиці Москви вийшло понад 50 тисяч людей. Те, що відбувалося тоді на Донбасі, він називав війною і не вживав жодних інших термінів.

Незадовго до його вбивства батько почав писати доповідь «Путін. Війна». На жаль, він не встиг її закінчити. Одною із причин для написання стислої доповіді стало звернення родичів загиблих десантників із Іванова – вони не могли отримати компенсацію від міністерства оборони РФ, бо офіційний статус цих військовослужбовців був незрозумілий. Їх просто звільнили з армії та послали в Україну: тоді влада намагалася приховувати участь регулярної армії у військовому конфлікті на Донбасі. Батько збирався опублікувати доповідь мільйонним тиражем і розповсюджувати її у різних містах Росії.

- Борис Юхимович казав: «Якщо ми підемо з вулиць – вони закрутять гайки», маючи на увазі владу в Росії. Схоже, це сталося.

- Ймовірно, цей вислів мав відношення до протестів на Болотній площі, викликаних фальсифікаціями на парламентських виборах у 2011 році та приходом Путіна на 3-й термін президентства. Наскільки сьогодні стало жорсткішим російське законодавство порівняно з 2012 роком! У зв'язку з війною Росії із Україною з'явилася нова стаття в Кримінальному кодексі - "дискредитація російських збройних сил". Абсолютно будь-який антивоєнний вислів – і ти підпадаєш під статтю КК! Це може бути «Немає війні», крапочки на аркуші паперу замість цих слів, навіть просто чистий аркуш. Цього може бути достатньо для ув'язнення на 10 років. За цією статтею зараз судять Володимира Кара-Мурзу-молодшого, який був головою ради Нємцова до 2021 року: він розповідав про війну в Україні депутатам парламенту штату Арізона.

Росія сьогодні – неймовірно репресивна держава! Я вже не говорю про закони про іноагентів, небажані організації, про ліквідацію «Меморіалу» (Міжнародне історико-просвітницьке, правозахисне товариство, створене для дослідження політичних репресій в СРСР. – Авт.).

А щодо України: якщо засуджуєш військову агресію Росії - ти з великою ймовірністю сядеш у в'язницю. Дуже багато кримінальних справ заведено щодо цього, вже понад 50 – і, гадаю, буде більше. Тому люди, які виступають проти війни, звісно, бояться. Багато хто виїхав із Росії.

- Ви після початку війни їздили до Росії? Не страшно?

- Зараз я не їжджу до Росії, а коли була, здавалося, що мені нічого не загрожує. Я, до речі, брала участь у мітингах на підтримку Олексія Навального, тоді здавалося, що це не так вже й небезпечно. Дуже складно передбачити, чи безпечно тобі перебувати в Росії чи ні. Дії влади щодо людей мають не дуже зрозумілий для мене характер: немає якоїсь системи. Але я завжди говорю відверто: я не готова сидіти у в'язниці ні дня! Ні 10, ні 15 діб. Я дуже ціную волю.

До школи Нємцова приїде навчатись молодь із України

- Розкажіть про Літню школу Бориса Нємцова, в якій навчають журналістиці. Хто там може навчатись, як давно вона існує?

– Цього року буде 5 років. Набір вже закінчився, але взагалі подати заявку на участь може будь-яка людина, яка володіє російською мовою та бажає працювати в журналістиці. Навчання у школі безкоштовне. Цього року вже працювала одна школа в Афінах – я запросила молодих людей, які займалися онлайн через пандемію. Незабаром відкриється ще одна школа, у Празі.

- Чому там навчають?

- Журналістиці у всіх її проявах. Навчаємо, як створювати медійні формати – фотоісторії, відео, подкасти, тексти; розповідаємо про різні журналістські жанри та про основи медіаменеджменту. Наша школа здобула хорошу репутацію не лише в Росії, а й в Україні, і в Білорусі. Цього року громадяни України приїдуть до нас навчатись – і це добре.

- Як до вас потрапити?

– Ми проводимо відкритий конкурс у весняні місяці кожного року. Ми маємо професійне журі, яке проводить відбір. Не тільки я визначаю, хто вчитиметься, а хто ні. Однак я – у складі журі, у мене є 1 голос. Не можна потрапити до школи за знайомством: має бути конкурс, чесний та відкритий. Конкуренція – запорука успіху.