Безробітних українців «утішили»: їх планують залучати до громадських робіт. Як пояснили в уряді, йдеться про розбір завалів, будівництво захисних споруд, сільгоспробіт. Місцева влада сама визначатиме, що саме потрібно робити в конкретному регіоні.
Безробітні, яких уже майже півкраїни, сполошилися. Підметати вулиці та тягати цеглу вчорашнім «білим комірцям» не хочеться, та й поклавши руку на серце толку від багатьох з них на такій роботі буде небагато.
Як під копірку
Про нововведення для українських безробітних 21 червня розповів прем’єр-міністр України Денис Шмигаль. За його словами, новий документ, ухвалений урядом, передбачає, що офіційно зареєстровані безробітні, які протягом 30 днів не були працевлаштовані, залучатимуться до суспільно корисних робіт. Це може бути розбір завалів, будівництво захисних споруд, благоустрій, ремонтні чи сільськогосподарські роботи. Платитимуть, але мінімалку.
Ввели це не лише для того, щоб допомогти країні відновлюватися, а в основному, щоб усунути ситуацію, коли люди місяцями одержують кошти від держави, а від запропонованої роботи відмовляються.
- В умовах воєнного часу держава не має для цього ресурсів. Усі мають або воювати та захищати Батьківщину, або працювати на перемогу і для фронту, - зазначив Шмигаль.
Тут треба сказати, що в уряді як під копірку використали ідею аналітика Олексія Куща, який неодноразово висловлював її у публічній сфері, у тому числі й місяць тому у коментарі для «КП в Україні» : «Сьогодні багато говорять про те, що роботи в країні нема, але вона є. Трудовий фронт дуже великий, його ніхто не охоплює. У будь-якому місті, де йшли бойові дії, потрібні люди, щоб розчищати вулиці, щось ремонтувати, перевозити вантажі, велика потреба в соціальних працівниках. Крім того, потрібно максимально залучати малий та середній бізнес для виконання держзамовлень – наприклад, плетіння маскувальних сіток, пошиття військової форми. Зараз багато чого закривається за рахунок волонтерів, а треба, щоб держава створювала у цих сегментах робочі місця».
Про все це Олексій Кущ говорив наприкінці травня і додавав: усі ці робочі місця держава має створювати хоч би на мінімальній зарплаті – 6500 грн.
«Все логічно та правильно»
Більшість експертів, опитаних "КП в Україні", ідею уряду підтримали.
Директор консалтингової компанії «Михайлов та партнери» Віталій Михайлов вважає, що все цілком логічно: людям, які зареєстровані у центрі зайнятості та отримують виплати, запропонована робота. Це нормальна робоча схема.
- У нас багато хто це уявляє, що зганяти помести вулиці будуть мало не насильно – як полонених рити окопи, - каже Михайлов. – Але ж це не так. Людина цілком може відмовитися від такої роботи, а заразом – і від допомоги по безробіттю. Тут можуть бути варіанти – жити на свої заощадження, просити допомоги у волонтерів чи міжнародних організацій.
Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко додає: у США так робили під час Великої депресії - безробітні фактично відпрацьовували свою допомогу.
– Це абсолютно правильно з погляду соціальної справедливості, – каже Охріменко. – В Україні не вистачає робочих рук, і при цьому сотні тисяч офіційно зареєстрованих безробітних отримують допомогу. Якщо хоча б частина їх працюватиме – це вже добре.
Другий важливий момент, продовжує Охріменко, полягає в тому, що це нововведення змусить наших хитрих співгромадян, які тільки вважаються безробітними, а насправді неофіційно працюють, відмовитися від статусу безробітних. Людям пропонують вибір: або ти працюєш і отримуєш допомогу, або відмовляйся від допомоги та не створювай зайвих проблем державі. Отже, прогнозує експерт, кількість безробітних різко зменшиться.
Це негуманно?
Економіст Владислав Банків від ініціативи уряду не в захваті.
- Примус людини до фізичної, причому, можливо, непосильної для неї праці за символічну оплату – це спроба приховати безробіття, - вважає економіст. – Громадян, які втратили роботу, фактично змушують відмовитися від соціальних гарантій під загрозою примусу до тяжкої фізичної праці. Адже ці люди сплачували внески зі страхування на випадок безробіття.
Владислав Банков вважає, що для початку Шмигалю варто було б звернутися до своїх колег-держслужбовців із пропозицією виконувати свої абсолютно посильні обов'язки за оплату, яка б дорівнювала допомозі з безробіття. На думку економіста, це не тільки підтримало б державу в період війни, а й показало б приклад іншим, як треба підтримувати країну.
Із пропозицією Банкова сперечатися важко. Справді, великим і маленьким чиновникам зовсім не завадило б «затягувати пояси» разом з рештою.
А от щодо того, наскільки гуманно всім поспіль пропонувати важку фізичну роботу, тут все неоднозначно.
Зокрема Віталій Михайлов зазначає: це сьогоднішня реальність. Роботи багато, а робочих рук мало.
– Зрозуміло, що сьогодні далеко не всім людям можуть запропонувати роботу за профілем та за спеціальністю – час такий, – зазначає експерт. - Воювати на фронт теж пішли не лише кадрові військові. Я вважаю, що і сільгоспроботи, і будівництво захисних споруд – це нормальна безпечна робота у воєнний час. До того ж впевнений, що далеко не всі залучені неодмінно стоятимуть із ломом та лопатою. Думаю, безробітним запропонують і супутні роботи - на складі, сортування, облік, табелювання, напевно, будуть водійські вакансії.
Окреме питання – наскільки успішним буде рекрутинг сьогоднішніх безробітних, але у будь-якому разі рішення дасть свої плоди, вважає Віталій Михайлов. Як мінімум держава оптимізує фонд виплат із безробіття. Наприклад, якщо половина безробітних відмовляться від запропонованих робіт, виплати також відповідно зменшаться вдвічі. І це також результат.
- Словом, на мій погляд, це добре менеджерське рішення, - резюмував Михайлов. – А ось як воно втілюватиметься – це вже інше питання.
Компетентно
"Якщо до вересня не створять 1 млн робочих місць - це профанація"
Про те, як в українських реаліях втілюватиметься ідея «трудового фронту», ми поговорили з її ініціатором Олексієм Кущем.
- Олексію, кілька місяців ви наполягали на необхідності трудового фронту. Чому це сьогодні потрібно?
- Справа в тому, що у нас, як мені здається, багато хто недооцінює масштаби економічної катастрофи, яка на нас чекає восени та взимку. І єдиним способом пережити цю катастрофу є створення в умовах воєнного стану моделі гарантованої зайнятості населення чи внутрішнього трудового фронту. До речі, якщо говорити про такі міста, як Харків, Миколаїв, то там, крім такої гарантованої зайнятості населення, ще досить тривалий час взагалі нічого не зможе функціонувати. Для людей, які там лишилися, це буде єдиним джерелом заробітку.
- Ви говорили про свою ідею чиновникам? Як вони реагували?
– Як правило, казали, що «це якийсь совок». І доводилося розповідати, що внутрішній трудовий фронт було створено у роки Другої світової війни у США, завдяки чому американці за підсумками війни забезпечили зростання економіки, подолали наслідки Великої депресії 30-х років та забезпечили максимальну зайнятість населення. До речі, країна оцінила економічні успіхи: Рузвельт обирався на пост президента чотири рази, і це стало унікальним явищем в історії. А ось у Великій Британії трудового фронту не було, економіка падала, і саме це стало основною причиною того, що Черчілль програв вибори 1945 року.
– Наскільки робочою може бути модель трудового фронту в Україні? Та й узагалі – як його створити?
- Модель трудового фронту можна було б створювати у взаємодії з профспілками та власниками бізнесу, але нам ні те, ні інше не підходить. Профспілок у нас практично немає, а співпраця із власниками призведе до корупції. Тому нам підходить третій шлях – створення робочих місць у взаємодії із волонтерськими організаціями: логістика, соціальні послуги, виробництво товарів для фронту тощо. Ідея в тому, щоб волонтерські організації акредитовувалися при Мінсоцполітики чи Мінекономіки та отримували дотації на кожне робоче місце у розмірі мінімальної зарплати. Сьогодні наші волонтери працюють безкоштовно, і я думаю, що справедливо платитиме їм хоча б мінімалку.
- Але мені здається, прем'єр Шмигаль озвучив щось інше: фактично примусова робота та ще й фізична, яка навіть за станом здоров'я підходить далеко не всім. І жодного слова про те, що хочуть платити волонтерам. Мабуть, логіка така: навіщо платити тим, хто добре працює безкоштовно?
- Звичайно, такий формат зайнятості має бути абсолютно добровільним. Але тут слід розуміти, що найближчим часом без роботи залишиться половина працездатного населення. І підтримувати їх безкоштовною їжею чи платити по 2 тисячі на місяць як тимчасово переміщеним особам означає свідомо маргіналізувати мільйони людей. А праця соціалізує, поєднує, дає відчуття залучення людини до загальної стратегії перемоги.
До того ж, найближчим часом держава зіткнеться з величезною проблемою: як платити допомогу з безробіття? При цьому волонтерський рух піде на спад, оскільки у людей кошти закінчуються. То чому б не поєднати вирішення цих двох проблем? Словом, вибір у держави невеликий: платити людям мінімальне «подаяння» або виплачувати мінімалку за суспільно корисну працю.
- Ви задоволені тим, що влада прислухалася до цієї пропозиції?
- Це складне питання. Є дуже великий ризик, що замість того, щоб підтримати людей, які сьогодні працюють безкоштовно, і створювати нові робочі місця, в уряді використовують ідею трудового фронту просто для того, щоб знімати людей з обліку як безробітних – наприклад, свідомо пропонувати їм роботу, на яку вони не погодяться.
Думаю, що маркером успішної реалізації ідеї може бути створення робочих місць. Якщо до вересня буде створено хоча б 1 млн робочих місць, отже, ідея справді реалізовується. Якщо ні, то це чиста профанація.