На під'їзді до міста-героя Чернігов розташоване маленьке та непримітне село. У ньому щонайбільше хат 20, і населення - максимум осіб сто. Нічого примітного, просто точка на карті, якби не назва - Москалі. І так уже вийшло, але взимку цього року опинилось село в окупації. Звучить як дзеркальне відображення сюжетів російської пропаганди: там українці бомбардують українців, а тут одні москалі інших москалів захопили. Тільки у нашому випадку все виявилося гіркою правдою. З легкою домішкою іронії.
Про те, як жили в Москалях під час окупації, «КП в Україні» розповіли місцеві жителі – брати Андрій та Юрій Дахно.
Знесли стовпи з проводами
Самі місцеві впевнені – дорогу до їхнього села хтось «здав»: надто Москалі непомітні, осторонь основної траси Чернігів – Любеч. Особливо стратегічного значення село не має, тому рашисти здебільшого ганяли ним туди-сюди свою техніку.
- Ночували у нашому селі лише одну ніч. А так повз проїжджали. І якщо бачили когось на вулиці, стріляли над головою з автоматів, кулеметів, а одного разу навіть із гранатомета, – згадує Андрій Дахно. – Я живу біля траси. Ми в хату ховалися, коли чули, що колона їде. А двічі – у льох.
Перша колона увійшла до Москалів у неділю, 27 лютого.
- Ще раніше наш староста Юрій Миколайович наказав забарикадувати в'їзди до села. Ми з чоловіками повалили дерева. Але танки ними не втримаєш. Коли колона їхала, тріск стояв, – підключається до розмови Юрій Дахно. – Наступного дня дивлюся у вікно – біля мого паркану «Град» стоїть. Вийшов і кажу екіпажу: «Хлопці, що за херня?» Вони у відповідь: "Ми й самі не знаємо". - "Може, повернетеся?" - «Ну це нехай наш і ваш президенти домовляються. Інакше нам дороги назад немає». Ну, кажу, коли що - майте на увазі: наші полонених не кривдять.
Мародерством у Москалях москалі не займалися – у селі немає крамниці. А ось у селищі Должик, що стоїть на трасі, точку торгівлі спиртним обчистили. І п'яними знесли паркани та штук п'ять стовпів електроживлення. Село поринуло у темряву, як і… доля екіпажу танка.
- Вранці танк стояв покинутим, намертво перегородивши рух по неширокій центральній вулиці. Поруч я знайшов пляшки з-під горілки, – розповідає Андрій Дахно. – Напередодні жителі найближчих будинків чули, як хтось із старших приходив і кричав на солдатів за те, що вони напилися. А вранці від них і слід прохолов - зникли. Причому з кінцями.
"Нацики тут є?"
Наступної доби Юрій Дахно був зайнятий по господарству: злякавшись гуркоту танків, три кози почали народжувати.
- Ми не розуміли, що робити: чи ховатися, чи пологи у кіз приймати, - продовжує наш співрозмовник. - Після метушні з тваринами пішов додому переодягнутися в чисте, щоб не ходити, як бомж. Вирішив: якщо уб'ють - то хоч у брудному не валятимуся.
У цей момент у кватирку Юрія постукали двоє озброєних російських солдатів. І відбувся такий діалог.
– У нас зникли з однієї машини члени екіпажу. До вас не заходили?
- Ні, не заходили.
- А магазин у вас є?
- Немає. Навіщо він, коли лише 20 будинків у селі. Є виїзна торгівля тільки. А так лише етнографічна кімната та церква. Може, ваші втекли?
- Ні, втекти вони не могли.
Раптом до Юрія наблизився другий з солдатів.
- Чуєш, батю, нацики тут є?
- Так у нас тут усі націоналісти.
- Ну, у нас теж, - посміхнувся співрозмовник.
- Ви взагалі розумієте, що вам розповідають казки? Ми тут дітей не їмо!
– Казки розповідають і нам, і вам.
На тому й попрощалися.
Прийняли брата за партизана
А ось для брата Андрія – Юрія Дахна - розмови з рашистами ледь не обернулися плачевно: його заарештували. Неподалік села колона окупантів підірвалася на міні. Юрій не втримався, поїхав подивитись, і біля підірваної машини його й схопили.
– Запитали, чого приїхав. Він відповів - солярки, мовляв, собі набрати. А чого без каністри, питають. Він пояснює, що як знайду, то за нею сходжу. Ну, не повірили та схопили, – розповідає Юрій Дахно.
Андрія протримали 12 годин. Допитували, але що взяти з невинної людини? Слава богу, відпустили.
Пробули рашисти під Москалями з 27 лютого до 1 квітня, доки не втекли.
Можна було б сказати, що окупаційні дні для місцевих скінчилися благополучно. Але звірства війни не оминули і цей маленький світ. На 38-й день від початку війни до села привезли поховати 25-річну місцеву дівчину. Разом із дитиною та волонтерами вони намагалися вибратися до Києва. Їхню машину зрешетували кулями. Дівчина загинула. І жителі Москалів щиро бажають, щоб москалі, які прийшли до України, сповна поплатилися за свої злочини.