На початку літа, 2 червня, своє 80-річчя відзначив український художник-аніматор та книжковий графік Едуард Кирич. Всесвітню популярність йому приніс цикл мультфільмів про козаків, які і куліш варили, і у футбол грали, і допомагали мушкетерам, і на весіллі гуляли. Це він створив образи нерозлучних друзів Грая, Ока та Тура та вигадував для них неймовірні пригоди.
Сьогодні майстер розповідає читачам «КП в Україні», як розпочинався шлях наших улюблених героїв.
Все почалося з листа на листку в клітинку
- Едуарде Іллічу, ми щиро вітаємо вас з ювілеєм. Вибачте, що із запізненням.
- А це добре, що із запізненням. Виходить, я продовжую рухатися вперед. Ювілей – це цифра в календарі. Я не люблю пишних свят, я людина проста. Живу в тому ж ключі, що й працюю.
Анімація здається іграшковим мистецтвом, але насправді вона має колосальний діапазон. Від веселої нісенітниці до глибинної філософії.
А ось що я люблю, то це аудиторію. Коли показують фільми, а ти виходиш на сцену до або після і ділишся своїми думками. Дуже люблю свою публіку і завжди радо спілкуюся з глядачами.
Анімація здається іграшковим мистецтвом, але насправді вона має величезний діапазон. Від веселої нісенітниці до глибинної філософії. Анімації під силу дуже великі речі.
– На ваших козаках росло ціле покоління. Розкажіть, як народилися знамениті образи?
- Сама ідея витала у повітрі. Україна – дуже творча країна. Змалку пам'ятаю, як у нас за столом співали пісні про козаків. «Ой, на горі та й женці жнуть»... Обов'язково співали «Реве та стогне Дніпр широкий». Хоча на той час це було майже заборонено. Козаки – це наша гордість, їх було багато.
Козаки охороняли всю російську імперію. Красноярські, кубанські козаки – це всі наші були, від наших пішли. Та той же Хабаров, який дав ім'я місту, теж був із козацького роду.
І ось якийсь дядько у Запоріжжі вирвав сторінку із простого навчального зошита у клітинку та написав листа – попросив зняти фільм про козаків. Щоб вони варили куліш. Сам дав їм імена – Грай, Око та Тур. Поклав листа в конверт і написав адресу «На кіностудію». Мабуть, думав, що вона у Києві одна.
- Чому лист потрапив на «Київнаукфільм», а не на кіностудію імені Довженка?
– Автор листа хотів художній фільм, думав, що будуть актори, декорації, костюми. Що думав листоноша, коли ніс цей лист на студію науково-популярних фільмів, я не знаю. Але вважаю, що це було Боже провидіння.
Якийсь дядько в Запоріжжі вирвав сторінку із зошита в клітинку і написав листа - попросив зняти фільм про козаків. Поклав листа в конверт і написав адресу «На кіностудію».
Коли листа прочитали в головній редакції, а там працювали дуже серйозні люди, то чомусь злякалися і сунули його під сукно. А років десь через два перекладали папірці, і лист комусь потрапив під руку. Цей хтось і запропонував: давайте скинемо його в "мультяшку". Так жартома називали наше Творче об'єднання художньої мультиплікації, де я тоді робив свої перші кроки.
– Великі редактори, треба розуміти, злякалися української ідеї. А ваше керівництво - ні?
- У нас теж спочатку злякалися, але якось потім придивилися. Вже вийшов на екрани фільм «Тіні забутих предків», Україна стала потроху оживати.
Ми почали малювати різні веселі картинки та й захопилися. Режисеру Володимиру Дахну потрібен був дебют. Він сам із Запоріжжя, сказав – «давайте робити фільм». Став збирати знімальну групу, і ми почали "робити" козаків.
Що не увійшло до мультфільму
- Чому вибрали такі комічні образи? Могли ж зробити козаків красенями.
- Ні, то була б лірика. А ми були карикатуристи. Багато наших художників закінчили архітектурний. Засвоєні ними чіткі лінії дуже підходили до карикатурного стилю. А в ньому хрестоматійно поширено, щоб один був худий високий, інший – колобок, третій – ще якийсь. Це просто висіло на кінчику олівця.
Ми всі були молоді, задерикуваті, кожен зробив свій внесок. Дахно поставив на папері паличку, сказав, що це буде Грай. Він досвідчений, мудрий, грає на бандурі, він у них головний, одягнений у червоний каптан.
Потім накреслив ще два кружки - маленький і більший: Око і Тур. Ці двоє простіші, ми вирішили, що будуть одягнені в шаровари та вишиванки. Око – чоловік середнього віку, дуже спритний, з таких, що знають усі ходи та виходи. Тур – молодий, не дуже досвідчений, але дуже міцний та сильний.
І ось на ці палички та кружечки я надягнув обличчя та тіла героїв мультфільму.
- Чи були ще ідеї, які не потрапили до першої стрічки?
– Спочатку замислювалося, що козаки мають прийти на свій пагорб із трьох різних сторін. Один - спуститися з гір, інший мандрує зі степів, третій може припливти по річці. Вони знайомляться і стають побратимами. Але це у стрічку не увійшло.
Основний сюжет - як герої варять куліш, а між тим б'ються з ворогами та визволяють із полону своїх побратимів.
Коли ми "робили" козаків, котрі куліш варили, ворогами були хто? Кримські татари Тепер це мої найкращі друзі. Тоді ми не знали, де у нас справжні вороги.
Малювали до ночі, бо вдень грали у футбол
- Ви створили образи, але у списку знімальної групи «Як козаки куліш варили» немає вашого прізвища.
- Я на той час був художником-постановником, це певний щабель. А в мене був друг – він залишався помічником. Я сказав, що у мене з Дахном непрості стосунки, давай у групі будеш ти. Сам його підштовхнув.
Думок про війну не було, але були образи, коли перекручували нашу історію, нашу Київську Русь, коли намагалися видавлювати все українське.
Ми були зовсім інші, ніж люди тепер. Ми тоді не думали про авторське право. Ніхто не задирав носа. Якщо режисер не мав постановки, він робив анімацію для іншого режисера. А коли отримував картину, то цей режисер малював у нього.
Після «куліша» мій друг теж одержав роботу як художник-постановник. А я взявся за другу серію "Як козаки у футбол грали". Там уже став офіційно художником-постановником. І хто від цього програв?
– Виграли глядачі. До речі, а чому після кулішу став футбол. Ви любите цей спорт?
- Дуже люблю! Ми всі тоді грали у футбол. Працювали до десятої вечора, бо вдень з дванадцятої до чотирьох ганяли м'яч на стадіоні поряд зі студією. Такою була обідня перерва.
А потім із побитими ногами, із синцями сідали за столи і малювали до ночі.
– У деяких інтерв'ю Володимир Дахно казав, що сам творив образи козаків.
- Так вирішили редактори, це був дебют Дахна. Наші з ним стосунки були не простими, але ми працювали разом. Володимира вже немає, і єдине, що можу сказати: він був талановитою людиною.
- Знаємо, що не зняли серії про нові пригоди козаків. Чому?
- Ми, коли починали, не знали, що буде серіал. Думали одну-дві картинки зробимо, і все. А потім як посипалося! Нам писали сюжети режисери, гумористи, а потім зрозуміли, що й самі можемо писати. Наприклад, я написав сценарій "Як козаки олімпійцями стали".
Штук 20 сценаріїв було, які не реалізовані, та вони й досі є. Все у світі колись закінчується або переростає себе.
За премією поїхали чиновники
- За Союзу ви двічі отримували премію «Срібний сестерцій» на Міжнародному фестивалі у місті Ньон. Чи вдалося тоді з'їздити до Швейцарії?
Я малював козаків і гармати, як вони збивають ворожі літаки, як знімають з орбіти супутники, якими наводять бомби на Україну.
– Держкіно України все робило через Москву. Москва все мала схвалювати чи не схвалювати. Усі фестивалі теж йшли через неї. Коли я отримав дві свої «сестерції», до Швейцарії поїхали за ними якісь чиновники з Москви. Мені навіть не показали ці призи.
- А чи могли тоді подумати, що Москва піде війною на Україну?
- Думок про війну не було, але були образи, коли перекручували нашу історію, нашу Київську Русь, коли намагалися видавлювати все українське. Це зріло роками, як зріє плід, як яблуко, яке колись мало впасти.
- Зараз якісь серії про козаків хотіли б зняти?
– Я нещодавно працював волонтером, допомагав біженцям, спілкувався з дітьми. Я малював козаків і гармати, як вони збивають ворожі літаки, як знімають з орбіти супутники, якими наводять бомби на Україну.
– Ви продовжуєте малювати?
- Малюю, але зараз більше збираю, систематизую свої роботи, щоб оформити їх у паспарту. Хотів видати до свого 80-річчя два альбоми та зробити виставку, але завадила війна. Буде виставка чи не буде, це ще побачимо. Але не хочу, щоб щось із робіт зникло.
Народився 2 червня в Омську, але дитинство провів у Львові. 1961 року закінчив республіканську художню середню школу ім. Т.Г. Шевченка, 1970-го – Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова. 1972 року став художником-постановником анімаційних фільмів на студії «Київнаукфільм».
Створив понад 30 анімаційних фільмів, проілюстрував понад 20 дитячих книжок, малював карикатури для журналу «Україна». 2016 року створив серію коротких мультиків «Козаки. Футбол», присвяченою чемпіонату Європи.
Художник-постановник повнометражного мультфільму «Енеїда» за мотивами поеми Івана Котляревського.
Народний художник України, член Національної спілки кінематографістів та Національної спілки художників, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка.