Синдром відкладеного життя: щоб настало майбутнє, треба жити зараз

Життя на паузі виснажує та шкодить

«Житиму далі, коли закінчиться війна », - так зараз почуваються мільйони українців. За минулі місяці, на думку психологів, ми розділилися в цьому сенсі на три категорії :

ті, хто має ресурсну психіку та не мав комплексних травм. Вони мають сили продовжувати жити, незважаючи на війну;
ті, хто завис у проміжній фазі і, з одного боку, хочуть продовжувати жити далі, з іншого – їх щось постійно зупиняє та повертає назад. Ця категорія, як правило, відчуває постійне почуття провини;
ті, хто залишився в тому ж стані, що й у перші дні війни. Вони не сплять, не їдять, постійно читають новини, забороняють собі будь-які задоволення та агресивно реагують на бажання оточуючих жити далі.

Небезпека синдрому – втеча від реальності

Почуття, що неможливо жити, радіти літу, отримувати задоволення від природи, погоди, їжі чи чого завгодно, коли у твоїй країні йде війна, на жаль, багатьом знайоме. Про те, як повернути собі відчуття того, що життя у нас не можна вкрасти, і як подолати синдром відкладання «на потім», на вебінарі, організованому проектом psyFAQ, розповіла кризовий психолог, травмотерапевт Наталія Солянникова.

- 24 лютого розпочалася наша травмуюча історія, коли під загрозою опинилися наші життя, життя наших дітей, рідних, близьких та всієї країни. І психіці доводиться якось адаптуватися до цього, - пояснює кризовий психолог, травмотерапевт Наталія Солянникова. – І вона намагається зробити це за допомогою синдрому відкладеного життя, яке є певним сприйняттям реальності, при якому ми вважаємо, що справжнє життя буде колись потім, а зараз треба все відкласти та сховати у довгий ящик.

Він зараз часто звучить у моїх пацієнтів, люди його так звичайно не називають, а просто кажуть, що їм погано, що вони більше не можуть радіти, що в них якась внутрішня заборона задоволення. Як, наприклад, коли кожного разу думаєш, чи варто виставляти фотографію бузку в смартфоні. А життя за вікном продовжується, хочемо ми цього чи ні.

І в тому, що ми ставимо життя на паузу, нічого дивного, «відкладене» життя – це нормальний адаптивний захисний механізм. І все, що з нами відбувається, – нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Інша річ, що ми ув'язаємо в цьому.

Зрозуміло, коли так відбувається в перші дні або місяць війни: ми ніколи не жили за таких обставин, ми зазнали шоку, гострого стресу, емоційних гойдалок. Але минуло вже сто днів війни, а відкладений механізм нікуди не подівся. І це, на думку психолога, не дуже гарна історія.

– Якщо спочатку це було нормально, то зараз виснажує психіку та шкодить, – попереджає експерт. – «От закінчиться війна», «спочатку я повернуся в країну/у своє місто/у свій будинок» - у цьому очікуванні ми живемо 24 години на добу більше трьох місяців, а це «ось-ось» не настає, і це важко. Небезпека синдрому відкладеного життя ще й у втечі від реальності. І треба чесно зізнатися собі, що вона поки що не змінюється, і ніхто не знає, коли це станеться. Тому настав час жити, і літо буде нашим, і у нас його ніхто не забере, незважаючи на те, що йде війна.

Заперечення теперішнього часу, вина та заборона на задоволення

У синдрому відкладеного життя кілька симптомів. Окрім очікування того, що ось-ось щось зміниться, і майбутнього, яке невідомо коли настане, сюди відносяться:

Почуття провини. Знайома багатьом ситуація: як я можу купити щось, що мене порадує, коли багато людей не мають елементарного, живуть у нелюдських умовах, і їм набагато гірше, ніж мені.
«Не на часі» - формулювання, яке зараз звучить усюди.
– Це відчуття, що чогось не вистачає, але зараз не до цього, – пояснює психолог. - Наприклад, «я розумію, що настав час більше включитися в роботу, але як це зробити, коли мені потрібно волонтерити?» Або як пройти потрібні курси або сходити до лікаря, або навіть зробити стрижку, коли не до цього. Список цей насправді нескінченний, і відкладати життя ми могли і до війни, просто зараз вона поставила цьому інший напрямок. І ніби дозволила нам виправдовуватися нею.
Заперечення теперішнього часу і почуття, що нічого доброго не відбувається і не може відбуватися.
- Так, йде війна, але квіти та зелень за вікном ніхто не скасовував. І чудова дівчинка Катерина, яка співала на «Азовсталі», попри все, – це і є життя, яке зараз.
Заборона на насолоди та задоволення – чашка кави, квіти, заходи сонця, що завгодно. І навіть якщо ми дозволяємо це собі, ми не ділимося з іншими, вважаючи недоречним показувати, що чомусь радіємо.
Позиція спостерігача у тих, хто виїхав до іншого міста чи країни. Люди спостерігають за нормальним життям інших, наче дивляться фільм. «Я дивлюся на те, що відбувається, але не вмикаюсь у це, тому що моє життя почнеться потім».
А коли потім? Як каже травмотерапевт, минулі сто днів нам уже ніхто не поверне, і відкладати наше сьогодні неправильно.

З перших вуст

Як справлятися із синдромом відкладеного життя?

За словами Наталії Солянникової, починати треба завжди із себе, і якщо допомагає тобі, можна ділитися з оточуючими.

- Насамперед потрібно себе стабілізувати. Після перших тижнів страху, тривоги, агресії, агресії, нескінченного питання «Що буде далі?» я виринула зі свого страшного емоційного стану і зрозуміла, що моїм близьким ще важче. І що я не допомагаю ні собі, ні сім'ї, ні країні тим, що зараз вою в подушку. І що потрібно себе стабілізувати та нормалізувати – це перший крок. І лише після цього з'явилася можливість доступу до радості та задоволень та повернення до себе життя.

Як стабілізувати: прості дихальні техніки, прогулянки, будь-яка робота з тілом – хоч зарядка, хоч масаж, усе, що допомагає привести його до норми.

Життя тепер поділено на 24 лютого і після нього. І наше завдання – поєднати ці дві половини, щоби з'явилося справжнє. І починати треба із простих рутинних дій. Наприклад, я, поїхавши до Львова, виходила щоранку, щоб купити хліб та випити чашку кави.

Необхідно знайти щось, що було до війни, і помістити це сьогодні, поєднавши «до» і «після». Купуйте чашку, схожу на вашу улюблену та залишену вдома. Раніше пили воду вранці – поверніться до цієї звички. Записували справи та плани у календар – робіть це знову. Нехай їх тепер не так багато, нехай вони не такі складні та важливі, просто поверніть звичні дії. Відмінний спосіб - готування чи в'язання, шиття, те, що ви вміли раніше, але до чого у мирному житті не завжди доходили руки. Все це дає опору, прибирає тривогу та відновлює.

Що повертає життя: почати робити те, що ви відкладали всі ці місяці. Це можуть бути курси, спілкування з друзями, знайомства з новими людьми, походи в басейн. Або давно заплановані покупки, хоч би як вам казали: навіщо новий диван, коли війна?

І коли ми знову почали приймати ванну, нехай навіть не отримуючи насолоди, а тільки щоб трохи розслабити тіло, потрібно пам'ятати: психіка адаптивна, і вона все одно прагне життя. І іноді потрібно навіть через силу намагатися додати собі життя через такі прості речі.

Ефективна проста практика "Що хорошого зараз?". Поставте собі це питання і подивіться навколо. Зацвіла орхідея, дивовижного кольору захід сонця за вікном, річку видно з балкона, липа почала пахнути – навіть деталі дають смак до життя.