Бомбосховище у кожну оселю – це наша реальність і, схоже, наше майбутнє. У Верховній Раді вже з'явився законопроект про розгортання систем укриття по всій країні. Його автори, спираючись на досвід Ізраїлю та Швейцарії, стверджують, що Україні необхідна мережа «захисних споруд цивільного захисту (бомбосховищ), які забезпечуватимуть безпеку громадянам від військових злочинів, які щодня чинять збройні сила російських терористичних військ».
Одна з авторів законопроекту – народний депутат Олена Шуляк зауважила: війна показала, що в Україні мало надійних укриттів, а ті, що є – не завжди підходять під поняття притулку: у них немає доступу до систем водопостачання та водовідведення, не обладнані евакуаційні виходи, там немає можливості зберігати продукти харчування. Тобто про захист громадян, які перебувають там, можна і не говорити.
Тому пропонується негайно побудувати та переобладнати мережу бомбосховищ, особливо в новобудовах, та ввести вимогу до будівництва нових будівель – обов'язкова наявність укриття. Ці укриття мають бути у стані повної «бойової» готовності, тобто прийняти громадян протягом 12 годин, забезпечивши їх усім необхідним.
Наш сумний досвід
Безумовно, законопроект хороший, хоч і можна назвати його не дуже своєчасним. Про наявність укриттів непогано було б дбати владі міст та громад починаючи з 1945 року, ну а вже з 2014-го взагалі – не чекаючи на законопроекти і не посилаючись на досвід Ізраїлю. На жаль, вже був свій досвід у Донецьку та Луганську.
- Влітку 2014 року ми виявили, що бомбосховище, яке стояло у нас у дворі ще з 50-х років, заварено наглухо, і де ключ – ніхто не знав. Відкривали його довго за допомогою пилки-«болгарки». Коли зайшли, виявили там воду по коліно та плаваючі банки з консервацією родом, мабуть, із 90-х. Зрозуміли, що воно непридатне для укриття людей, тому поспішно обладнали підвал у під'їзді: несли туди стільці та лавки, запас води. Літало над нами вже неабияк, і, сидячи у підвалі, ми страшенно боялися, що зараз потрапить у будинок, він завалиться та поховає нас живцем, – поділився донеччанин Артем Антоненко.
Інший донеччанин, мешканець Петровського району Ігор, розповів, що у бомбосховищі біля їхнього будинку (теж збудованого приблизно в 50-60-х роках) жили люди з їхнього району і не пускали туди сторонніх, заявляючи, що «їх і так тут багато».
- У центрі Донецька укриття були просто закриті на ключ, і пропонувалося, коли починався обстріл, спочатку побігти до іншого будинку, знайти відповідального за ключ, повернутися, відкрити сховище… Та ні, ніхто цим не збирався займатися! Хтось удома сидів у ванних, хтось у підвалах, - зазначив Ігор.
Ще 8 років тому, перед війною в Донецьку проходили перевірки укриттів та сховищ, і, як рапортувала влада міста, всі вони були готові до захисту мешканців. На перевірку частина укриттів було затоплено, частину не змогли відкрити, а деякі навіть викупили у бприватну власність.
На жаль, цей сумний досвід ніхто не взяв до уваги, і останні 6 років притулку по всій країні залишалися в тому ж стані, що й у 2014 році у Донецьку.
Ізраїльська система
Що ж до досвіду Ізраїлю, який ставлять за приклад автори законопроекту, то країна, яка довгий час живе у стані військового конфлікту, вирішила проблему укриттів давно.
- Вже дуже давно всі будинки в Ізраїлі будуються з кімнатою-укриттям або сховищем– на івриті така кімната називається «мамад». Це прописано й у документації на нові будинки. До речі, це не якась спеціальна кімната чи підвал. Звичайне житлове приміщення в квартирі, з меблями, шпалерами, килимками. Це може бути вітальня або спальня. Але!
Стіни мамада значно міцніші за інші – раз. У вікна є сталева віконниця, що закривається зсередини, - два. Двері в цю кімнату мають складний замок і теж міцніші за інші, бо теж сталеві, - розповіла «КП в Україні» мешканка ізраїльського міста Ор-Аківа Еліна. - У звичайний час тут живуть, сплять, вчаться, дивляться телевізор або граються, а якщо прозвучить сирена і всім скажуть пройти в сховища, всі, хто є в квартирі, підуть у мамад, зачинять вікно і спокійно чекатиму, коли прозвучить відбій. У цій кімнаті є запас води та несолоних крекерів, які ми періодично з'їдаємо, але підкладаємо нові.
Також, за словами ізраїльтянки, укриття є у торгових центрах, кінотеатрах, в установах, у під'їздах та для цілого кварталу – загалом, скрізь, а також є громадські сховища, якщо сирена тривоги застала людей на вулиці.
- У наших школах є уроки, на яких діти тренуються швидко та організовано спускатися у сховище без паніки та тисняви. Спускатись – у прямому розумінні цього слова, безпечні приміщення обладнані в самих школах, на вулицю виходити не потрібно. Солдати на базах теж тренуються, та що там – я працюю в магазині, і ми іноді влаштовуємо собі разом із іншими продавцями «тренінг». А як інакше, якщо ми не хочемо бути вбитими бомбами?
Втім, не можна казати, що Ізраїль на 100% обладнаний кімнатами-укриттями. Але якщо ізраїльтянин продаватиме квартиру з мамадом, він обов'язково вкаже це в оголошенні і може розраховувати на хорошу ціну та великий попит. А як інакше, ніхто не хоче бути вбитим бомбами.
Швейцарія готова піти в укриття усією країною
Швейцарія славиться своїм двовіковим військовим нейтралітетом, проте готова захищати своїх громадян щохвилини. Правила зводити будинки з бомбосховищами у країні не є обов'язковими для забудовників, проте їх вписують у проект. На крайній випадок значно зміцнюють цокольний або перший поверх, щоб він міг відігравати роль укриття. Якщо в будинку немає бомбосховища, то мешканці сплачують невеликий податок на утримання громадського укриття, яке розташоване в іншому місці.
Народний депутат Олена Шуляк нещодавно зазначала: у мирній тихій Швейцарії на сьогодні є 360 000 місць у укриттях для людей та 5100 громадських бомбосховищ на більш ніж один мільйон місць. Тобто «якщо завтра війна», Швейцарія забезпечить захист 8,6 млн. людей. А це 100% населення цієї країни. Власники бомбосховищ повинні стежити за ними самостійно.