Далека Аргентина готова прихистити у себе українських біженців, проте розраховувати на повний пансіон або на таке надмірне піклування як, наприклад, у Німеччині, не варто. Безумовно, біженців зустрінуть, поселять та забезпечать усім необхідним, але жити на допомогу не вийде, оскільки для тимчасово переміщених громадян України діє інша процедура, ніж для біженців загалом.
Посібників немає
За інформацією волонтерської групи «Ковчег», яка знаходиться у Буенос-Айресі та інформаційно допомагає евакуюваним із України, перед приїздом до Аргентини українці можуть отримати за спрощеною процедурою гуманітарну візу на три роки з можливістю працевлаштування, а через три роки подати заявку на постійне місце проживання.
– Наразі допомогу для українців надає посольство України, яке виділило будинок з квартирами, де можна жити безкоштовно. Також влада Буенос-Айреса надає безкоштовні квартири по всьому місту, а ще в районі Палермо в столиці Аргентини готовий до заселення прибутковий будинок з квартирами. Власник, колишній виходець із країн СНД, готовий заселити людей у абсолютно нові квартири. Щодо безкоштовного житла треба звернутися до посольства України у Буенос-Айресі, - розповіли волонтери.
Урядова соціальна підтримка громадян України, яка називається в народі «посібником», в Аргентині не передбачена. Отримавши гуманітарну візу (до речі – у будь-якій консульській установі Аргентинської Республіки в будь-якій країні світу та безкоштовно), українці мають забезпечити себе коштами на існування самостійно. Гуманітарна віза дає право лише на працевлаштування.
Загалом недорого
- Мої друзі, які жили під Києвом у Гостомелі, приїхали до Аргентини з Польщі, бо Польща вже не в змозі прийняти біженців з України – наших там забагато. Тому друзі скористалися евакуаційним рейсом аргентинців, літак забрав кілька людей із аеропорту імені Шопена у Варшаві. Для них це було безкоштовно, а якщо власним коштом діставатися Аргентини, то це виходить дорого – 500 євро за квиток, ще й пересадка в Іспанії чи Франції, - розповіла киянка Лариса Гузь. – У столиці Аргентини їм допомогли із житлом, вони отримали гуманітарну візу, але робота у них була своя, віддалена, тому їм легше. На місяць у них виходить десь 500 євро на двох, жити загалом можна.
Як розповіли ті ж волонтери із групи «Ковчег», зарплата в країні 300-500 доларів вважається цілком прийнятною, якщо не витрачати великі гроші на оренду житла. П'ятсот євро – це понад 63 тисячі аргентинських песо. Ціни на продукти дешевші, ніж в Україні, а винайняти квартиру з однією спальнею можна за 100-200 євро, якщо це не центр столиці. Комунальні послуги заберуть із бюджету ще близько 50 євро.
Головна проблема наших людей – їхні очікування. Вони приїжджають без знання мови, документів, з обмеженою кількістю грошей, без роботи і починають одразу жити на широку ногу, ходити по кафе та ресторанах, дорогих супермаркетах, замість того, щоб придбати необхідні товари для життя - тієї ж сковорідки чи ковдри. У результаті через пару місяців люди повертаються додому та розповідають, що Аргентина – дуже складна країна для життя і там вічна криза, – розповідає волонтер Анжеліка.
Своїми силами
А як же мова? Вивчити іспанську за кілька днів нереально, проте в Аргентині дбають про біженців, відкриваючи безкоштовні мовні курси у кожному районі. Наприклад, безкоштовні курси є в муніципальних школах - достатньо знайти найближчий до будинку навчальний заклад і дізнатися про розклад курсів.
Численні волонтерські центри допоможуть отримати предмети першої потреби та продукти.
У школах і дитячих садках українських дітей чекають з відкритою душею, особливо малюків – будь-яка дитина в Аргентині має право на відвідування дитячого садка, тому тяганини на зразок «місць немає» там не існує. Місця є, плюс дітей безкоштовно годують-сплять, розважають та навчають.
Що ж до школярів і студентів, то, як розповідають наші співвітчизники, що вже асимілювалися в Аргентині, у школах навчатися легко, а от у вузах доведеться покорпіти над підручниками. Але воно того варте! Наприклад, диплом Університету Буенос-Айреса відчиняє двері всесвітньо відомих корпорацій.
Незважаючи на те, що в Аргентині проживають від 350 тис. до 400 тис. українських емігрантів, волонтери із сумною усмішкою констатують: біженцям не варто розраховувати на те, що їхні труднощі вирішуватимуть земляки. Все самотужки і власним коштом. У кращому випадку допоможуть інформацією про те, де дешевше купувати м'ясо, та покажуть на карті, де знаходиться міграційна служба.
- Друзі зіткнулися якраз із таким ставленням, що їх усі відмовляли їхати до Аргентини, мовляв, там тяжко, бідність, розгул злочинності… Але вони кажуть, що поки що бачать картину таку ж, як і в нас, не гірше і не краще. З української діаспори вони нікого не бачили в аеропорту, наприклад, але, може, місцеві українці просто не знали про цей рейс… Ну і за кілька днів важко судити, допомагають їм земляки чи ні – у наших біженців ще немає кола спілкування, окрім як із владою. Обживуться, знайдуть людей із діаспори, познайомляться. У будь-якому разі, друзі не збираються жити в Аргентині довго, і, як тільки в їхнє рідне місто можна буде повернутися, вони приїдуть додому.