«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Юліана Скібіцька, журналістка та редакторка:
Палкі захисники російської культури чомусь ніколи не говорять про Прилєпіна. Або про Чичеріну чи всякі там "Смислові галюцінації". Про Охлобистіна. Їх нібито викинули з прекрасної та ні в чому не винної руської культури, бо вони їбанулися.
Дуже зручна позиція, але так не вийде, бо вони і є в першу чергу цією сучасною культурою. Прилєпін — сучасний російській письменик, якому ще 10 років тому співали оди. Музика нульових, з якої пішла Чичеріна, — це великий пласт російської музики. Охлобистін, нагадаю, це "ДМБ" та "Даун Хаус". Сучасні російські режисери — це не Серебренников, а Бекмамбетов та Бондарчук. Бо це Лук'яненко створив "Дозори" та "Йолки", а не Серебренников. Фільми Серебреникова, я думаю, багато хто навіть з ходу не назве.
Ці всі Лозниці та інші, які ниють про канселінг російської культури, насправді ниють через кенселінг себе. Вони постійно апелюють до Достоєвського чи Толстого, але я хз, як можна заборонити письменників, які давно вписані у світову літературу і вже століття як мертві. Те, що їм припинять ставити пам'ятники у кожному селі, — це нібито й не заборона. Але вони стидливо замовчують про сучасників, бо тоді треба починати неприємну розмову.
Як так вийшло, що Чичеріна, на піснях якої зросло покоління людей, стала тим, ким стала? Як так вийшло, що Прилєпін став людожером? Ця розмова вимагає глибоких рефлексій та переосмислення. Але це складно і чревато, тому краще вийти на Каннському фестивалі і знову задвинути тєлєгу про те, що велика культура ні в чому не винна, не можна забороняти. Та хто тебе забороняє, Лозниця, якщо ти зараз спокійно виступаєш на одному з головних світових кінофестивалей?
Ця позиція викликає огиду. От в Росії не відрефлексували на тему Сталіна та репресій — і будь ласка, перейшли до його культу. Так само і з культурою. Без рефлексій російська культура так і буде ходити по замкненому колу. Від Прилєпіна до Чичеріної.