На масиві Вітряні гори у Києві є свій куточок війни. Це дворик на розі вулиці Межової та проспекту Свободи. Дитячий садок, школа, п'ятиповерхові «хрущовки», які давно пережили свій термін, але мужньо борються з часом.
Для однієї з таких час минув 18 березня, коли російська ракета начисто знесла торець і знівечила увесь будинок. Звідси людей відселили. А в п'ять інших потерпілих будинків тихо повернулося життя.
- Мене після вибуху одразу до лікарні відправили – уламками скла поранило, а потім син у село до родичів відвіз. Від влади жодного тимчасового житла не пропонували, нічого не обіцяли. І наразі нічого не кажуть, - розповідає жінка похилого віку, сидячи на лавочці біля будинку по вулиці Межовій. – Так, нині я тут живу – ось квартира на третьому поверсі. Повернулась, бо серце за домівку болить.
Вікна у квартирі моєї співрозмовниці забиті фанерою. Вона каже, що це ще пощастило – співробітники сина допомогли дістати матеріал. Газу в будинку немає, дякувати, що є електрика.
– Три комісії приходили. Одна від Кличка, інша – експерти. Третя – поліція, склали протокол. От і все. Знаю, що із сусіднього будинку хотіли ще експертів покликати, але на гарячій лінії у цій… у мерії сказали, що не можна під час воєнного стану. Так і сидимо, чекаємо...
Вітряні гори виправдовують свою назву. Вихори тут бувають знатні. Отак і сьогодні, коли розгулявся хіба що не ураган. Уламки балконів хитаються, деренчать, небезпечно розгойдуються шматки склопакетів, що звисають з них.
- Це ще нічого, раніше гірше було. Все, що погано трималося, вже полетіло. Щось у двір, щось на вулицю. Дивом нікого цими уламками не вбило, - ділиться мешканець сусіднього будинку, який назвався Миколою. – Хто повернувся, той свій балкон почистив. А у закриті квартири не потрапиш. І з вулиці на балкони не дістатися без пожежних сходів. Ми просили, щоб приїхали, почистили, – тиша.
Торцевій квартирі на 5-му поверсі пощастило. І балкон цілий, і вікна теж. Навіть скло є, а не дірки, як у інших. Одна біда – дірявий дах над головою. Підуть грози зі зливами - все всередину потече.
- Вже текло, коли сніг танув. Ми це питання першим порушували перед комісією. Просили хоч плівкою, хоч руберойдом ці дірки прикрити, – продовжує Микола. - Від вологи будинок ще більше псуватиметься. А ця експертна комісія, яка була, не те що на дах - на фундамент не подивилася: а раптом він просів і все впаде? Ні, кажуть, можна жити. Усі ремонти - після війни.
Ось так і живуть люди у напівруїнах, кому більше нема де притулитися. Очікують на закінчення війни, підбадьорюються від оптимістичних прогнозів, журяться від песимістичних.
Зрозуміло, що це не Буча і не Ірпінь, масштаби руйнувань порівняно з ними мізерні.
Та й у Києві такий дворик не один. Днями заступник голови КМДА Микола Поворозник повідомив, що у Києві російськими бомбами пошкоджено понад 400 будівель, з яких 200 – житлові будинки. На все про все потрібно 70-80 мільйонів євро, і це лише попередні підрахунки.
Тому на розі Межової та Свободи не сильно й нарікають. Ремонтують пошкоджені меблі, затягують вікна плівкою, забивають фанерою. Вони навіть згодні до перемоги чекати.
Тільки потрібно зовсім трохи невідкладної допомоги – захистити від дощів розбитий уламками дах, убезпечити балкони нежитлових квартир. Думаю, для Києва це посильне завдання.