Країн НАТО вже найближчим часом може стати 32. Швеція та Фінляндія 16 травня, як і збиралися, подають заявки на вступ до Альянсу. А 17 травня, не відкладаючи у довгий ящик, шведський міністр закордонних справ Енн Лінде вже й підписала заявку на членство в НАТО.
Офіційно шлях до остаточного затвердження нових членів може розтягнутися до саміту НАТО у Мадриді, запланованого на 29-30 червня. Однак багато джерел стверджують – процес може бути пришвидшений.
Що це означає для геополітичних підходів у світі? Досить одного лише факту у разі вступу до НАТО цих країн – сухопутний кордон Альянсу з Росією збільшиться вдвічі: з 1215 до 2600 км (інформація до роздумів – довжина сухопутного кордону України з РФ - 1974 км).
Ми ж розбиралися, що дав цим державам нейтралітет, якого вони дотримувались так довго: Швеція - близько 200 років, а Фінляндія – 75.
Відмова від світового панування на користь процвітання
Шлях до нейтралітету Швеції був болючим, доводилося відмовлятися від імперських амбіцій. Північна війна (1700 - 1721 рр.), під час якої Шведське королівство намагалося завоювати території навколо Балтійського моря, фактично перетворивши його на внутрішнє, закінчилася поразкою. Російсько-шведська війна 1808-1809 років залишила скандинавів без Фінляндії та остаточно поставила хрест на імперських амбіціях.
Після цього й почала зароджуватися ідея державного нейтралітету. Шведи вирішили: навіщо нам ці чужі землі - своїх начебто вистачає. Позначили остаточні кордони та почали будувати країну за новим принципом. Виходило швидко й розумно.
Стали розвиватися демократичні інститути, виникли політичні партії, постійно реформувався парламент, удосконалювалося виборче право. З іншого боку, зростали міста, розвивалася промисловість, народ багатів, падав рівень смертності. Багато в чому завдяки цій стратегії (а за більш ніж 200 років Швеція не вступила до жодного військового союзу і жодного разу ні з ким не воювала) сьогодні це одна з найрозвиненіших, найбагатших і найдемократичніших країн у Європі.
Ситуація дещо змінилася за часів холодної війни. Дотримуючись загальної парадигми, Стокгольм таки зробив крен у бік проамериканської позиції. Так, тут, як і раніше, заявляли про неучасть у будь-яких збройних конфліктах, але потроху розпочинали співпрацю з НАТО. У 1994 році з Альянсом була підписана домовленість у рамках програми на захист миру. Крім того, Швеція активно удосконалювала та розвивала армію. Навіть збиралася стати ядерною країною, хоча відмовилася від цієї ідеї, вклавши виділені на неї гроші у вдосконалення армії. Миротворці Швеції брали активну участь у багатьох місіях ООН. Конго, Боснія, Косово, Афганістан - далеко не всі гарячі точки, де можна було зустріти її солдатів.
Швеція хоч і була двічі на межі участі у великих війнах (Першої та Другої світових), все ж таки завдяки політиці нейтралітету змогла уникнути руйнувань, репарацій, військових обмежень. Що дозволило державі побудувати "країну загального добробуту". Сьогодні вона володіє сучасним виробництвом, залучає та розвиває високі технології, нарощує капітали та, головне, створює одну з найкращих армій Європи, що базується на стандартах НАТО і забезпечена озброєнням власного виробництва.
Нейтралітет за потребою
Зовсім за іншим сценарієм приймалася стратегія нейтралітету у Фінляндії. Це був швидше вимушений захід, адже дві війни з однією супердержавою світу (1939 рік – радянсько-фінська та Друга світова війни) обґрунтовано передбачали окупацію країни радянськими військами після перемоги над Рейхом. Адже фінські частини спочатку брали участь у боях на території СРСР, зокрема під Ленінградом. Тим не менш вже після поразки під Сталінградом у Гельсінкі почали згортати присутність своїх частин у німецькій коаліції.
У парламенті було прибрано плакати про «Велику Фінляндію», розпочалися сепаратні переговори з СРСР, а Німеччині було відмовлено в укладанні чергового дружнього союзу. Зрештою у 1944 році з Кремлем було підписано договір про мир. У ньому фінській стороні довелося піти на поступки - частина територій залишалася під контролем СРСР, натомість гарантувалися суверенітет та державна незалежність більшої частини країни. Одразу після підписання цього документа фінські війська атакували колишніх союзників - німців, які не бажали добровільно залишати північну частину країни.
Після закінчення бойових дій політики почали формулювати свою стратегію нейтралітету, в якій був навіть запроваджений термін "відокремлена війна", що означав, що країна не брала участі в агресивних діях будь-якої з коаліцій, а боролася за власну незалежність. Частково це відповідає дійсності. Фіни наголошували на сепаратному характері війни, не пов'язуючи її з Другою світовою.
Це дало результат, СРСР не став включати Фінляндію у зону країн свого впливу, і навіть у 1948 між країнами був підписаний договір про дружбу.
Ось тільки самим фінам до розвалу Союзу доводилося лавірувати між інтересами близького їм за ментальністю Заходу і непередбачувано агресивного східного сусіда.
Після розвалу Союзу, коли ризики військового вторгнення зійшли нанівець, у Гельсінкі не стали змінювати зовнішньополітичну спрямованість країни. Нейтралітет став частиною її національної ідентичності. До того ж така стратегія північної держави влаштовувала увесь світ, як і саму Фінляндію.
Втім, суперечки, чи вступати до НАТО, велися тут з початку 2000-х. Як у будь-якій іншій справжній демократичній країні, політики спиралися на думку громадян, регулярно проводячи опитування на цю тему. Дані завжди коливалися плюс-мінус 5-10 відсотків у той чи інший бік. Каталізатором, коли громадська думка стала вирішальною, стала агресія Росії щодо України.
"За кілька тижнів до початку війни 50% фінів були проти вступу до НАТО, а 20% - за. Миттєво це змінилося: 50% стали "за" та 20% - "проти", - каже в інтерв'ю DW колишній прем'єр-міністр Фінляндії Александр Стубб. На його думку, ця підтримка найближчими днями збільшиться до 80%.
Сумнівів ні в кого не залишалося. Вступати! А де Фінляндія – там історично і Швеція...