Ленд-ліз сприймається сьогодні більшістю українців як панацея. Рішення США, безперечно, історичне. Ця допомога дає нам змогу повернути війну в Україні у бік перемоги. Поки що повною мірою невідомі деталі її постачання. Але ми спробували проаналізувати ту роль, яку зіграв ленд-ліз №1, який надається США СРСР та багатьом іншим країнам у ході Другої світової війни.
Останній шанс для Черчілля та раціональна ідея Рузвельта
Травень 1940 року. В Європі вирує війна, гітлерівські війська завойовують одну країну за іншою і всерйоз націлилися на Британію. Прем'єр країни Уінстон Черчілль розуміє – ресурсів своєї військової техніки (особливо кораблів) на повноцінний захист може не вистачити. Як останній шанс – звернення по допомогу до США.
«А що містере Рузвельт, чи не позичить твоя дружня країна нам 40-50 есмінців? Можна стареньких...» - швидше за все спитав сер Вінстон. Рузвельт спочатку розгубився, потім поцікавився - а навіщо це США потрібно? Черчілль навів залізний аргумент: «завиють нас, проблеми виникнуть і у вас!». Далі пішли торги, варіант віддати безоплатно - Штати не влаштував, другий варіант - американцям надається доступ до морських баз та аеропортів Британії? Рузвельт подумав і не погодився. Зійшлися третьому варіанті – оренда з наступною виплатою обумовленої суми – лізинг. Звідси і назва майбутнього проекту ЛЕНД-ЛІЗ (англ. lend-lease від lend - позичати і lease - здавати в оренду).
Вийшло. Есмінці прийшли, Великобританія відбилася. Сторонам проект сподобався. Вирішили розвинути співпрацю. Черчілль відчув себе впевненим у собі та захищеним. У Рузвельта мотивуючих факторів було більше. Він, відправляючи на фронт «залізо», не ризикував життям громадян країни, до того ж, подібні замовлення від уряду давали імпульс для розвитку промисловості США.
Вдарили по руках, і після неминучої бюрократичної тяганини 11 березня 1941 року президент США підписує закон про ленд-ліз.
Лідери Британії та США авантюрно підіграли Сталіну
Влітку 1941 року ситуація очікувано змінилася. Німеччина нападає на СРСР і акцент бойових дій зміщується на схід Європи. Втім, бойові дії продовжуються і за іншими напрямками. Черчіль розуміє – Британія ще не вистояла, але вже може мінімізувати бойові втрати. Головне - це допомогти Радянському Союзу, який перебуває на межі краху, з технікою. Розуміє це Рузвельт. Ось тільки в американському парламенті наполегливо не погоджуються підтримувати країну, ще недавно дружню до Німеччини (за пактом Молотова-Ріббентропа).
Що робити? Військове виробництво на заводах збільшено вдвічі, стратегічна зацікавленість у співпраці з Москвою є, а офіційного дозволу на відправлення – ні. Схитрили. Нову техніку відправляли нібито на потреби Британії, а вона вже передавала її Союзу.
«Лід рушив» у листопаді 1941 року, коли США офіційно включили СРСР у програму ленд-лізу. І хотілося написати – «і тут помчало». Ні, не помчало. Спочатку Штати виділяли техніку та комплектуючі для Союзу вкрай обережно, пояснюючи складнощі з постачанням збоями комунікацій та нестачею виробничих потужностей для виробництва необхідної зброї. Поставляли мінімум. Багато істориків припускають, що в цьому був і певний стратегічний задум – вичікували якогось перелому розвитку подій на Східному фронті. Визначальний перебіг війни обсяг поставок розпочався лише до середини 1942 року, і це стало справді важливим фактором, який вирішив результат протистояння.
Від кораблів до какао
Офіційна радянська історіографія згодом намагатиметься максимально знизити значення допомоги, отриманої через океан. Сталін сказав, «вона становила лише 4 відсотки від вітчизняного ВВП». Ніхто не згадував слова лідера СРСР, сказані ним на Тегеранській конференції у листопаді 1943 року.
- Я хочу сказати вам, що, з російської точки зору, зробили президент та Сполучені Штати для перемоги у війні. Найважливіші речі у цій війні – машини. Сполучені Штати довели, що можуть виготовляти від 8000 до 10 000 літаків на місяць. Росія може виробляти щонайбільше 3000 літаків на місяць. Англія виробляє 3000-3500 на місяць, переважно важкі бомбардувальники. Таким чином, Сполучені Штати є країною машин. Без цих машин, отриманих по ленд-лізу, ми програли б цю війну, – підняв Сталін тост на святковому банкеті в день закриття конференції.
Справді, кількість отриманої техніки вражає, хоч би що там казав Сталін. До 70% усієї автобази (як вантажної, так і легкової) радянська армія складалася з ленд-лізівської. Легендарні «Катюші» були встановлені на вантажівках «Студебекер». Цікаво, що вже в післявоєнні роки Микита Хрущов терміново вимагав підняти вітчизняне машинобудування, на його думку, це була ганьба, коли частини, що базуються в НДР, були укомплектовані нехай і ленд-лізівською, але американською технікою.
Кожен третій корабель флоту до кінця війни був американським, гармат – 18%, танків – 16%, авіації – 15%.
Але є момент, що залишився не таким помітним і публічним: постачання листової сталі, заводських верстатів, що комплектують до них, дозволили оперативно відновити роботу оборонних заводів і забезпечили випуск своєї техніки.
- Ось зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали, але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми не могли б формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну, – це слова вже опального «маршала Перемоги» Георгія Жукова, зафіксовані у повідомленнях агентів КДБ.
Адже була ще гуманітарна допомога: від легендарної тушонки, прозваної в народі «другий фронт», до шоколаду та какао, які багато солдатів і просто мирні люди в СРСР спробували вперше.
Так що даремно «товариш Сталін» кривив душею...
Борг повертали десятиліттями, яке підсумкова сума знизилася в рази
Постачання за програмою ленд-ліз було припинено 20 вересня 1945 року. Після чого почалися торги за сумами боргу та повернення грошей США. Йшлося тільки про вартість вцілілої техніки, все, що було втрачено в ході транспортування (найтрагічніший момент - це загибель конвою PQ-17, коли німцями було потоплено 22 судна з технікою) або знищено в ході боїв – до уваги не бралося.
У США порахували і в 1947 назвали суму - 2,6 млрд доларів. У СРСР промовчали. Через рік, 1948 року, Америка зменшила суму до 1,3 млрд. доларів. У Кремлі між варіантами «Борг платежем червоний» та «Кому я винен – усім прощаю» вибрали останній, запропонувавши 170 млн доларів відступних. Звичайно, Вашингтон не погодився. Треба пам'ятати, у розпалі була вже інша війна – «холодна», і переговори щодо боргів ленд-лізу стали її політичною частиною. Переговори йшли ні хитко ні валко і лише 1990 року привели до якогось результату. Тоді Михайло Горбачов та Джордж Буш-старший підписали документ, який зобов'язує СРСР заплатити за рахунками 674 мільйони доларів до 2030 року. Спілка розвалилася, але, за офіційними даними, борг був закритий у 2006 році правонаступницею СРСР. Така ось вийшла історія зі шлейфом більше ніж на півстоліття.
ДО РЕЧІ
Американські танки та літаки були гіршими за радянські?
Таку версію активно розганяла пропаганда в СРСР, щоправда, вже після закінчення війни. Нібито льотчики відмовлялися пересідати з вітчизняних Ла-5 на заокенські "Аерокобри", а танкісти - з Т-34 на "Шерман" М4А2. Сучасні експерти цього факту не заперечують, але пояснюють його причину. Справа в тому, що надіслана техніка була на порядок вищою за рівнем, порівняно з використовуваною в Червоній армії. Бойові машини, більш чутливі в управлінні і які вимагають дотримання складних технічних норм, не завжди були зрозумілі солдатам, підготовка яких часто обмежувалася рівнем «зліт-посадка» (пам'ятаєте, «У бій ідуть лише «старі»?). А ось аси та кадрові офіцери принадність отриманої техніки відчули. Легендарний тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін як здобув свою «Аерокобру» у 1943 році, так і долітав на ній до перемоги.