Війна чітко розділила життя українців на «до» та «після». Одним довелося залишити свій будинок, інші його втратили назавжди, третя війна позбавила рідних людей. Але навіть ті, кому пощастило не втратити близьких і, як і раніше, жити у своїй квартирі, почуваються як у страшному сні. Про те, як змінилися життя та поведінка українців під час війни, розповіли травневі дослідження.
Кожен сьомий виїхав назавжди
Більшість наших знайомих, які виїжджали з України наприкінці лютого – на початку березня, говорили, що повернуться додому за першої ж нагоди. Багато хто щиро вірив, що вони навіть облаштуватись на новому місці не встигнуть, як війна закінчиться і треба буде вирушати у зворотний шлях.
Тепер настрої трохи змінилися. Так, усі як один вірять у Перемогу України, але оптимізм щодо швидкого повернення йде.
- Найбільше у світі я хочу додому - до чоловіка, - зізнається знайома, яка третій місяць живе у інститутської подруги у Відні. – Але дуже боюся, що ми поспішаємо з цим рішенням і нам із донькою знову доведеться поспішати евакуюватися, якщо раптом ситуація загостриться. Та й чоловік наполягає, щоб ми залишалися у безпечному місці до кінця війни.
Знайома з Дніпра, яка зараз живе в Тарту, каже, що коли приїхала і почала шукати житло, хотіла його зняти на кілька тижнів. Щиро вірила, що оренда на місяць їй не потрібна і на початку квітня вона вже буде вдома. Але дні йшли днями, певності не з'явилося. У результаті 10 травня – рівно через два місяці після приїзду до Естонії – вона підписала договір на оренду квартири на півроку та зареєструвалася у місцевому центрі зайнятості – Töötukassa.
- Це не означає, що я вирішила залишитися тут зовсім! - Заспокоює вона саму себе. - Це означає, що я дуже втомилася від цього "підвішеного стану".
Опитування, проведене 20 квітня компанією Gradus, показало: сьогодні чимало українців, які виїхали за кордон, не поспішають. У той час як 77% вимушених емігрантів кажуть, що повернуться за першої ж нагоди, 13% (тобто кожен сьомий-восьмий) зізнаються, що, швидше за все, поїхали назавжди.
Все по іншому
Навіть ті, хто нікуди не виїжджали і продовжують жити і працювати начебто у звичному режимі, зазначають, що тепер усе по-іншому.
– Я продовжую жити у своїй квартирі і навіть щодня їжджу на роботу, – розповідає киянка Євгенія. – Змінилося найголовніше: мої улюблені дочка та однорічна онука поїхали до Іспанії. Розлука з ними і невизначеність щодо майбутнього – зовсім незрозуміло, коли ми зможемо побачитись – наче видавили з мене все життя. Я живу та працюю як зомбі – здається, що зовсім нічого не відчуваю.
Дослідження, проведене тим самим Gradus наприкінці квітня, показало, що безсилля, яке відчуває Євгенія, далеко не найпопулярніша емоція серед українців. Найчастіше наші співгромадяни говорять про набагато агресивніші відчуття – гнів, напругу, роздратування. Також до популярних «почуттів воєнного часу» увійшли страх, розчарування, образа, безсилля, паніка.
Серед усіх цих відчуттів образа стоїть окремо – якось не зовсім зрозуміло, на кого саме ображаються опитані?
Психологи кажуть, що найімовірніше йдеться про близьких.
Приятелька, яка поїхала з Южноукраїнська у першій половині квітня, каже, що терпіла до останнього, але страх, який переростає в паніку, не давав їй ні спати, ні їсти.
- У нас там поруч АЕС, і з першого дня війни я вмовляла маму поїхати, пояснюючи їй, який жах я відчуваю і нічого не можу з цим вдіяти, - розповідає Марта. - Мама відмовлялася. Для неї страх дороги, побутових незручностей, невизначеності на новому місці виявився набагато сильнішим, ніж страх близькості атомної станції. У результаті я поїхала сама, а до мами переїхав мій старший брат.
За словами Марти, незважаючи на те, що її 40-річний брат не може виїхати з країни за законом, а мама сама прийняла рішення залишитися, вони обоє відчувають по відношенню до неї сильну образу.
- Мама в розмові кілька разів сказала, що я їх «кинула», а брат минулого тижня упустив, що навряд чи зможе мене колись вибачити. Але за що? Через те, що через півтора місяці війни я обрала власну психіку, а не мамині примхи? Та й брат у мене – цілком самостійний та самодостатній чоловік, я не вважаю, що я їх покинула.
Споживчі настрої
Серед іншого автори дослідження з'ясували, як змінилася споживча поведінка українців та які товари вони купують найчастіше. У трійці «призерів» ті самі лідери: продукти, ліки, одяг/взуття. Також у воєнний час українці досить часто купують засоби гігієни, побутову хімію, товари для тварин та дитячі товари.
– У період війни люди відмовляються від надмірностей через невизначеність у житті, – прокоментував для «КП в Україні» результати дослідження аналітик компанії «Центр біржових технологій» Максим Орищак. - До числа непотрібних предметів зараховані зазвичай популярні предмети великої та дрібної побутової техніки, ремонтні матеріали для дому, а також автомобілі та мотоцикли. Надмірностями також виступають нове сезонне взуття та одяг, якщо старе ще придатне для носіння. Дитячі іграшки, коляски, предмети інтер'єру, парфумерія, меблі, товари для дозвілля – все це стало другорядними потребами у період війни.
Люди не займаються покращенням умов життя, а думають лише про збереження життя і про те, що їхня сім'я буде їсти завтра, продовжує експерт. Багато хто знову посилено починає копити на «чорний день» - тобто день, коли гроші закінчуватимуться, а роботи не буде. Відповідно, мало хто купуватиме в будинок нові рослини, робитиме ремонт або облагороджуватиме територію. Звичайно, такі люди є, адже ми всі різні. Але таких все ж таки меншість.
– Невизначеність у житті на даний момент виявляється у тому, що люди не розуміють, як сьогодні правильно зберігати гроші, – каже Орищак. - Чи буде у людей робота та зарплата, як складеться найближче майбутнє, чи залишиться у них це житло та цей автомобіль чи вони будуть знищені бойовими діями? Усе це без відповідей. До того ж усі розуміють очевидне: якщо все ж таки доведеться переїжджати в інший регіон або навіть в іншу країну, з собою багато не понесеш. Тобто нові фундаментальні покупки поки що робити не варто.
Аналітик Олексій Кущ зазначає: саме відмовою від багатьох покупок та скороченням витрат до найнеобхіднішого пояснюється той парадоксальний факт, що заощадження населення у воєнний час зростають. Йдеться, звичайно, не про найбідніших, а про суспільство загалом. Середній клас та бізнес перестають витрачати гроші у довоєнному обсязі, чимало людей продовжують працювати та отримувати зарплати, але витрачати гроші їм нікуди, зараз виросли доходи у військових.
Зберегти ці накопичення у воєнний час важко, але спробувати можна. Про те, як це зробити, ми писали тут