На 12 травня Естонія прийняла понад 37 тис. українців, які втекли від війни, хоча спочатку йшлося лише про кілька тисяч. Для країни з населенням лише 1,3 млн. це величезні цифри.
Чому українці обрали цю країну для тимчасового захисту і чи не шкодують вони про свій вибір? Про це ми поговорили з тими, хто знайшов притулок в Естонії. (Також і сама авторка кілька місяців тому евакуювалася в цю країну, так що заодно поділиться і тим, що випробувала особисто на собі – Ред.).
До родичів чи знайомих
Можливо, серед українців, які приїхали до Естонії для отримання тимчасового захисту, є ті, хто опинився тут випадково, але мені такі не зустрічалися. Абсолютна більшість приїхали до родичів, деякі – до друзів та знайомих.
Інна із 15-річним сином приїхала до мами в Тарту з Чернігова, у неї й зупинилася. Син ходить до школи, а Інна посилено вчить естонську, сподіваючись працювати за фахом – якщо не юристом, то хоча б помічником юриста. Розкладати товари на полицях супермаркету (на таку роботу беруть без знання естонського) вона поки що не готова. Але при цьому, докладаючи чималих зусиль, щоб знайти тут роботу, Інна планує поїхати додому, як тільки закінчиться війна – у Чернігові на неї чекає чоловік.
Крістіна приїхала до чоловіка із Запоріжжя, який у грудні 2021-го прибув до Естонії на заробітки. Чоловік працює на будівництві, а Христина влаштувалася на деревообробний завод. Робота важка, але Крістіна пишається тим, що працює практично з першого дня приїзду, і їй не довелося оббивати пороги соцслужб. Живуть вони з чоловіком у хостелі: своя кімната із санвузлом та спільна кухня. За словами Христини, їх усе влаштовує.
Світлана із 7-річною донькою приїхала до брата з Донецька.
- Чотири роки ми прожили в Німеччині, а минулого літа я повернулася до Донецька, щоб донька все ж таки пішла до школи вдома, - розповідає Свєта. – Тільки-но облаштувались і якось звикли, як знову довелося тікати. Вирішили їхати до брата, котрий працює тут уже півроку.
Світлана живе на допомогу: соцслужба частково компенсує їй оренду житла, а також платить допомоги – 150 євро на неї та 180 євро на доньку. Крім того, вона зареєструвалася в Касі з безробіття (так називаються місцеві центри зайнятості) та отримує допомогу з безробіття у розмірі 9,42 євро на день.
За словами Світлани, два місяці вона ніяк не могла зібратися і вжити будь-яких дій – хоча б сходити до лікаря. Єдине, на що вистачило сил – це віддати доньку до дитсадка та записати до школи наступного року. Але, за її словами, вона вже почала «оживати» і планує почати діяти. Повертатися в Україну більше не збирається, каже, що вона не має сил починати ще один раз життя з нуля.
Мої співрозмовниці зізнаються, що коли колись і думали про еміграцію, то Естонію для цього не розглядали. Але, приїхавши сюди, вони про свій вибір не пошкодували: спокійна та комфортна країна прийняла українських біженців у свої дружні обійми.
Маленька країна з великою душею
Маленька Естонія пропонує біженцям від війни в Україні все для того, щоб вони могли якнайшвидше адаптуватися в країні та справлятися з повсякденним життям доти, доки не з'явиться можливість повернутися додому.
Біженці з України можуть перебувати в Естонії на різних законних підставах – за безвізовим режимом, як короткостроковий працівник (за візою), на підставі термінового посвідки на проживання, як одержувач тимчасового або міжнародного захисту. Різні підстави перебування означають людям різні послуги, правничий та обов'язки.
У центрах прийому біженців надається перша допомога людям, які втекли від війни в Україні. Центри пропонують консультації, першу медичну допомогу, за необхідності допомагають одягом та сприяють у тимчасовому безкоштовному розміщенні. Подальшу допомогу біженцям спільно організовують держава та місцеві самоврядування.
В Естонії українським біженцям пропонують безкоштовне поселення (зазвичай на два місяці, надалі – часткову компенсацію за оренду житла), безкоштовний випуск банківської картки, проїзні на громадський транспорт. Крім того, одержувачам тимчасового захисту надається дозвіл на проживання на рік та до нього естонський ідентифікаційний номер - Eesti isikukood. Ця айді-карта надає право на реєстрацію в Касі праці, на роботу в Естонії, а також відкриває доступ до безкоштовної медицини. Дітей можна відправити до дитсадка чи школи, причому навіть у російськомовні, хоча це завжди доцільно. Докладно ми писали тут.
Тимчасовий захист також дає право на вільне пересування у межах Європейського Союзу.
Доброзичливість та акції на підтримку України
Естонці дуже трепетно ставляться до своєї національної ідентичності і переживають, що естонська мова знову може витіснятися з країни. Їх можна зрозуміти: країна маленька, і десятки тисяч російськомовних, що знову прибули, не надто сприяють «мовному оптимізму».
Тим більше, що зовсім недавно (природно, в масштабах історії) Естонія вже переживала русифікацію. Якщо до Другої світової війни естонці становили 97% населення країни, то 1992-го – лише 61%.
Але що цікаво: хайп із приводу того, що така кількість українців сприяє черговій русифікації, розганяється лише у російськомовних групах. Саме російськомовні під приводом «занепокоєння естонським питанням» публікують фейкові новини з росЗМІ, розганяють ворожнечу, обурюються закриттям російських телеканалів і великою кількістю українських прапорів на кожному розі.
Але, загалом, ставлення естонців до українців – і в держустановах, і в магазинах, і на вулиці – більш ніж доброзичливе. Неможливо зробити і кілька десятків кроків, щоб не побачити українську символіку – прапори, стрічки та навіть продукцію виробників, виготовлену у жовто-блакитних кольорах.
Найчастіше на центральних площах міст проводяться різноманітні заходи на підтримку України.
Неймовірні музеї і не лише
Тим часом естонська влада стурбована не так фізичними можливостями прийому такої кількості біженців з України, як здатністю українців до адаптації та готовністю естонського суспільства до інтеграції.
Для того, щоб українцям було комфортніше інтегруватися в естонський культурний простір, новоприбулим пропонують безкоштовні курси естонської мови на рівень А1.
До речі, за повідомленнями місцевої влади, сьогодні попит на вивчення естонського перевищує пропозицію, хоча, скажімо прямо, ця мова дуже складна. З 1 червня Естонія обіцяє збільшити кількість очних курсів та продовжувати підтримувати онлайн-навчання.
Українців запрошують до бібліотек по всій Естонії, де можна не лише взяти почитати книги, а й зняти копії з документів, скористатися інтернетом, залишити дитину в ігровому куточку. Багато бібліотек вже зібрали добірку літератури українською мовою.
Крім того, державні музеї та виставки Естонії надали для українських біженців право безкоштовного входу. І тут треба сказати, що естонські музеї – це особливе. Я назвала б це сумішшю історії, креативності, новітніх технологій і навіть гумору.
Найпростіші для музеїв виставки вражають уяву методами реалізації. Візьмемо для прикладу Естонський національний музей (Eesti Rahva Muuseum), багато експозицій якого є інтерактивними. Віртуальні персонажі яскраво та емоційно розповідають про ті чи інші історичні події від першої особи. А, наприклад, у відділі килимів можна вибрати на спеціальному моніторі епоху, регіон, потім – конкретний килим і послухати, як би зазвучав візерунок, якби він був музикою. Можна відсканувати та послухати навіть власну сукню! Звучить неймовірно, але втілення ще неймовірніше.
Крім того, купуючи квиток, відвідувач обирає мову спілкування (на сьогодні можна вибрати з восьми мов, і незабаром дев'ятою мовою стане українська). Відсканувавши свій квиток у кожного експоната, відвідувач бачить інформацію на спеціальному екрані обраною ним мовою.
У міністерстві культури Естонії пояснюють, що дбають про те, щоб ті, хто приїхав у країну, отримали можливість стати частиною культурного простору Естонії. Навіть якщо люди залишаться тут ненадовго, важливо, щоб вони залишилися позитивні спогади. Логіка проста: чим більше людей стануть частиною культурного простору країни, тим більше світ знатиме про Естонію.
PS від редакції Можливо, не все так безхмарно в Естонії, як описує наш автор. І прохолодно тут, і мова складна. Напевно, є інші неприємні моменти. Але це теж мистецтво – вміння помічати лише гарне, у країні, яка тебе дала притулок.