Україна масово позбавляється пам'ятників, топонімів – всього того, що якось культурно чи історично пов'язує нас із окупантами. Нещодавно під знесення пішов монумент «Возз'єднання України та Росії» - один із елементів композиції "Арка дружби народів" у Києві. Сама дружба закінчилася давно. Наприклад, у 2018 році на арці зобразили тріщину на знак солідарності з українськими політв'язнями, яких путінський режим утримує у в'язницях.
Арку одразу назвали «ярмом»
Наразі влада столиці думає, як вчинити з іншими елементами композиції та ще з десятком інших пам'ятників і сотнею вулиць, які викликають далеко не дружні почуття. Своїм баченням цієї ситуації із «КП в Україні» поділився колишній головний архітектор Києва Сергій Целовальник.
- Наприкінці 70-х українські державні діячі, підтримуючи єдиний духовний порив ознаменувати 60-річчя створення Союзу монументальною пропагандою дружби народів, що до нього входять, довірили відомим київським «митцям» створити в самому серці історичного Києва «нетлінний» ансамбль, що уособлював би собою замовлений "апофеоз". Питання істинності дружніх почуттів українського та російського народів тоді, ясна річ, не ставилося, - іронізує Сергій Целовальник.
Особисто для себе архітектор давно визначився на цю тему.
- Пам'ятаю, здається, 2015 року, відповів журналістам на запитання про моє ставлення до долі арки-райдуги. Сказав, що згоден із пропозицією тодішнього тимчасового голови Київської адміністрації щодо її знесення. Як на мене тоді накинулися ЗМІ! Мовляв, як може архітектор, та ще й головний, нести таку нісенітницю? – пояснює наш співрозмовник. - Але вже тоді у мене не було сумніву, що арку з часом знесуть.
Тоді, це 1982 року, коли її звели, кияни одразу назвали її «ярмом». Скільки лише жартів про неї не складали - від колеса «надземно-підземного огляду» до першого у світі «вертикального міні-адронного колайдера».
- Але давайте подивимося на ансамбль із художньої та містобудівної точки зору. Арка, яка патетично випирає по осі Хрещатика поза будівлею філармонії, не «працює» як домінуючий у композиції монумента елемент, розрахований саме на сприйняття ансамблю з центральної вулиці Києва, - пояснює архітектор. - І слава богу! Не вистачало нам ще мати «руське ярмо» над центром столиці України! Останнє, що хотілося б додати, – нічого там не треба переробляти, щоб виправдати існування всієї композиції. Вимести це сміття (титан зберегти!) геть і забути! Тільки так!
Танки треба однозначно прибрати
З аркою справа зрозуміла. Дружби немає і близько, а отже, і не місце такій споруді у самому серці столиці. Дещо складніше справи з пам'ятниками конкретним особистостям, їхня доля носить характер культурологічний, а не містобудівний. Тому колишній головний архітектор Києва закликає підходити до цього питання розважливо і поки що не чіпати пам'ятники тому ж Миколі Ватутіну чи Миколі Щорсу.
Сергій Целовальник про "Арку дружби народів»: Не вистачало нам ще мати «руське ярмо» над центром столиці України! Вимести це сміття (титан зберегти!) геть і забути!
- Війна руйнує не лише життя людей, будинки, природу, але й культуру народу, країни. Тому кацапи й спалюють наші книги та музеї. Ми ж не такі. Наслідки російської культурної спадщини треба утилізувати обдумано. Не рубати з наскоку. Ну ось як бути з Максимом Горьким, який, до речі, писав: "Швидкість, негайність рефлексу потрібні, щоб закричати "ура!" або вдарити у морду".
Але щоб вбити в людський мозок усвідомлення, потрібні, окрім таланту, час, терпіння, любов до праці та майстерність», - розмірковує Целовальник. - Микола Ватутін. У Битві за Київ поклав у сім разів більше «своїх», ніж фашистів. Наразі ми воюємо та розуміємо співвідношення втрат. У 1943 році Київ звільнили до «жовтневих» свят (6 листопада). Ймовірно, людей гнали до «дати». Але все ж таки він увійшов до історії Києва. Або Микола Щорс. Теж більшовик. Хоч сам українець, рубав українців. А його образ увійшов до пам'яті народу як героя. Я б поки що не чіпав не лише ці, але й інші пам'ятники, за винятком тих, що явно шкодять нашій культурі та історії.
Інша справа – радянські пам'ятники, як правило, у вигляді військової техніки. Зазвичай це танк Т-34 часів Другої світової війни. Або винищувач.
- Ці військові атрибути не мають жодної художньої, містобудівної чи архітектурної цінності. Це просто нагадування про те, на чому москалі регулярно їздили "за кордон". Увічнення таких символів призводить до «тріумфу побєдобєсія». Краще позбавитися всього цього металобрухту і на його місці все гарно впорядкувати, - вважає архітектор.
Така сама доля має спіткати і найбільш масштабний київський монумент – «Батьківщину-Мати».
- Не зараз, але «Брунгільду» обов'язково знесуть. Так у молодості ми її називали через виразні «тевтонські», а не українські риси скульптури московського автора Вучетича. До речі, монумент у Трептовому парку Берліна з воїном-мечоносцем та дівчинкою на його руках, який став мемом – орк з унітазом замість дівчинки, - теж його робота, – каже наш співрозмовник. - Все треба знести і зробити прекрасний парк із відповідною цій історичній місцині повагою. І тим самим поставити крапку у суперечці: що вище – хрест Лаврської дзвіниці або меч «Брунгільди» (вона ж – «Лаврентіївна»: друге ім'я скульптури походить з її бажання придушити дзвіницю у силуеті Печерська).
Богдан Хмельницький також зрадник?
Якщо розглядати ситуацію з пам'ятниками максимально прискіпливо, то скульптура Богдана Хмельницького на Софійській площі може піти під знесення. Грубо кажучи, це ж він віддав Україну у владу московському цареві.
- Взагалі пам'ятники історичним постатям зносити чи переробляти вважаю докорінно неправильним. Згадайте Рим: якби італійці періодично зносили пам'ятники всім своїм гегемонам, що б ми там побачили? Нічого! – пояснює Сергій Целовальник. - Гетьман Богдан-Зіновій Михайлович Хмельницький – історична постать. Архітектор Ніколаєв та скульптор Мікешин створили у 1888 році його як пам'ятник-символ України.
Сергій Целовальник: Наслідки російської культурної спадщини треба утилізувати обдумано. Не рубати з наскоку.
Хоча пам'ятник і має певну похибку: у ньому є очевидна диспропорція, через що кінь під Богданом представлений дещо дрібнуватим. Але це поширена помилка скульпторів, з пам'ятником гетьманові Сагайдачному та сама історія.
- Я б залишив "Богдана" у спокої. До речі, він указує на московію булавою! А це щось таки означає, – зазначив архітектор.
Так само жваво обговорюються і пам'ятники російським письменникам. Однозначної відповіді колишнього головного архітектора столиці на це питання немає.
- Взяти хоча б Достоєвського – спірний письменник, але в нього є й таке про росіян: «Народ, який блукає Європою і шукає, що можна зруйнувати, знищити тільки заради розваги». Або Салтикова-Щедріна з його: «Якщо росіянам надати право обирати собі ватажка, вони обирають найбрехливішого, найпідлішого, найжорстокішого, разом з ним вбивають, грабують, гвалтують, згодом звалюють на нього свою провину. Згодом церква проголошує його святим». Ну хіба не попередження це було, скажіть? Тож за що ж їх карати? - запитує наш експерт.
А ось чого точно робити не варто, то це інсталяцій, присвячених мародеру-окупанту (меми, які ми могли бачити в мережі, де російський солдат стоїть з унітазом у руках). Жодного нагадування про цих «орків» не повинно бути на нашій святій землі. До того ж такі інсталяції, на думку співрозмовника, абсолютно антихудожні.