З часу звільнення Бучі пройшов майже місяць. Місто поступово повертається до нормального життя. Відкрилось кілька магазинів, запрацював місцевий ринок. І якщо у перші дні ціни там були дещо шокуючими – наприклад, помідори по 165 гривень за кілограм, а м'ясо по 250 – то сьогодні впали до київських.
Бракує побутової хімії
У банкоматах поки що немає грошей, але зняти готівку можна на касах супермаркету. Та й безготівковий розрахунок нехай не скрізь, але вже можливий. З кожним днем терміналів з'являється дедалі більше. Повсякденне життя у дрібницях, але стає простіше.
Однак до нормального мирного життя ще дуже далеко. Ті, хто пережив окупацію, постраждав від війни, як і раніше, потребують допомоги. Людям не вистачає елементарних речей, а не якихось вишукувань.
- Бракує гігієнічних засобів та продуктів. Але ми зараз питаємо, що справді людям потрібно. Якщо цукор – даємо цукор, якщо мука – то муку, - розповідає «КП в Україні» мешканка Бучі, заступник шеф-редактора сайту «Детектор медіа», а нині волонтерка Світлана Остапа. - Не кладемо у пакети те, що люди вже отримали із продуктів раніше. Наприклад, якщо через день давати цукор або борошно, то люди не встигають їх витратити за цей час. А комусь ці продукти потрібніші, у когось саме їх і немає.
Ще не вистачає побутової хімії, миючих засобів, прального порошку, а також миючих для унітазів. Але, можливо, вони з'являться найближчим часом.
Кількість тих, хто потребує, порахувати складно. Наприклад, перед Великоднем, за словами Світлани, допомогу отримали приблизно 420 людей. Через тиждень трохи більше за 200.
Нахабні халявщики
Зараз гуманітарку роздають у порядку живої черги, але незабаром залишиться лише адресна доставка. І це правильно – надто часто у місті стали з'являтися «професійні ходоки за халявою».
«На жаль, кількість незадоволених та професійних ходоків за халявою не зменшується. Чергові обурення малою кількістю консервів, неможливістю взяти по 5 літрів молока в одні руки, - описав ситуацію із роздачею допомоги член виконавчого комітету в Ірпінській міській раді Ярослав Храпський. - Вже активно починають працювати магазини у Бучі, тому вводитимемо фільтри для видачі допомоги. Коли в черговий раз люди приїжджають на «Лексусі» і стоять дві години у черзі за допомогою або молоді чоловіки розпихають чергу, щоб точно встигнути отримати пайок, це виводить із себе».
Наша співрозмовниця підтверджує – така поведінка в очах людей, які пережили окупацію, виглядає нелюдською.
– Ми надаємо гуманітарну допомогу майже три тижні. Якщо спочатку до нас приходили переважно ті, хто пережив усю окупацію у Бучі (а таких, за словами міського голови Анатолія Федорука, було десь 3,5 тисячі), то потім додалися ті, хто повернувся після визволення, – продовжує Світлана Остапа.
Таких людей неважко помітити - завжди чисто одягнені. Адже городяни, які залишилися в окупації, не могли ні помитися, ні речей випрати. У деяких мікрорайонах міста досі нема ні електрики, ні газопостачання. Людям, як і раніше, дуже важко.
- Мене трохи дивувало, коли щойно повернулися та вимагали дати їм все й по максимуму. Люди, які приїхали з місць, де працювали магазини, могли купити собі їжу хоча б на тиждень, – каже Світлана Остапа. - Розумію, ситуації бувають різні, можливо, немає грошей, ми не відмовляємо нікому. Але така зневага обурює. Особливо коли ти знаєш, в яких умовах довелося виживати тим, хто залишався в окупації.
До речі, ті, хто пережив окупацію, нічого не вимагають і виявляють подяку стосовно тих, хто надає допомогу. Люди кажуть: «Дякую за все, що дасте»...