Головна хранителька фондів художнього музею Галагана у Чернігові Марина Гриценко на початку війни разом із донькою вирішила жити у музеї, навіть незважаючи на те, що там немає комфортних умов та бомбосховища. Жінка впевнена: зберігачка завжди має бути поруч із експонатами в умовах війни. Про це пише zaxid.net.
Першого ж дня війни Марина разом із колегами кинулися демонтувати експозицію, всі предмети з виставкових залів сховали у надійному місці. Ситуація в регіоні розвивалася дуже стрімко, влада попереджала про можливість вуличних боїв, була загроза мародерства. У таких умовах про заклади культури ніхто не думав, тому поки люди тікали з міста, Марина на третій день війни вирішила переселитися та жити у музеї.
- Я забрала дитину, забрала кота, і ми із "тривожними рюкзаками" прийшли сюди, щоб тут постійно був присутній саме головний охоронець, – розповідає Марина Гриценко.
У музеї немає бомбосховища, там дерев'яні перекриття, адже це будівля кінця ХІХ століття, пам'ятка архітектури. Як і у всьому місті, там не було електрики та водопостачання. У підвалі тріснула батарея і частково затопила приміщення, і так не пристосоване для перебування людей. Продукти та воду до музею постачали волонтери, пізніше вони допомогли скласти імпровізовану піч на вулиці для приготування гарячої їжі в казанку.
6 березня близько 10-ї вечора пролунав вибух. За кілька метрів від музею впав снаряд, можливо, міна. Від вибухової хвилі у приміщенні посипалися шибки. Замість того щоб ховатися, жінка пішла перевірити приміщення, бо могло статися займання. Колекція не зазнала втрат, але через вибиті вікна порушився температурно-вологісний режим повітря. Тож уночі доводилося переміщувати експонати.
Охоронниці фондів допомагав музейний столяр. Він із віддаленого кінця Чернігова під обстрілами ходив на роботу, забив вікна, поставив дерев'яні щити у пошкоджених ділянках, щоб убезпечити приміщення. Крім того, реставратор та інші колеги Марини були на зв'язку, консультували телефоном.
Марина Гриценко прожила в музеї до самого визволення Чернігівщини та не виїжджала з музею, доки у місті не відновили зв'язок, електропостачання та не полагодили сигналізацію. Вона повернулася додому лише тоді, коли всі експонати були вже у безпеці.
Себе героїнею не вважає, але каже, що коли війна застала зненацька, про музейні колекції ніхто не думав – важливо було зберегти людські життя.
- Якщо йдеться про війну як про збереження життів, то у 2014 році всі б здалися і ніхто б не воював. Насправді йдеться про збереження незалежності держави. А маркером держави є мова та культура – те, що робить нас відмінними від інших. У нас зовсім інший культурний шлях, набагато давніша історія. Ми мали державу, коли у наших північних сусідів ще ведмеді бігали. І всі зазіхання сусіда цією нашою культурою можна спростувати, тому що у нас є докази цього – це пам'ятки, що зберігаються у музеях, – запевняє Марина Гриценко.
Жінка не сумнівається у перемозі України та обіцяє після завершення війни організувати спеціальну виставку для наших бійців.