"Історії із соцмереж" - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Максим Левада, археолог та історик:
Чомусь я завжди вважав, що військові поховання сакральні для всіх. І не важливо на якому боці билися воїни. Це повага до тих, хто загинув у бою. Особливо це стосується невідомих солдат. Але прочитав, що в Заліщиках на Тернопільщині демонтують пам’ятник радянським воїнам, а останки планують перепоховати десь на кладовищі. Поховано там 360 солдатів – майже по одному на кожен короткий день цілого року.
«До обговорення запросили представників духовенства, громадських та політичних діячів, істориків, учасників АТО, а також матерів загиблих воїнів. По закінченню дискусії усі одноголосно підтримали рішення про демонтаж».
Іще пишуть ось так: «Таке рішення у Заліщиках прийняли у зв’язку з масштабним вторгненням Росії на українську територію».
Як вторгнення Росії пов’язане з могилою 360 солдатів? І мені згадалося, як колись я потрапив у Радомишль. Там теж є подібний пам’ятник.
З Радомишльської землі походять аж четверо Героїв Радянського Союзу. Усі нагороджені посмертно. На пам’ятнику напис: «Славним синам Вітчизни, що загинули в боях при звільненні Радянської України». І імена. Старшому, підполковнику, 30 років. Два старлеї – 19 та 25 років. І молодший сержант – 21 рік. У війну Героя просто так не давали. Чотири Героя – від 19 до 30 років, зовсім молоді хлопці.
Вочевидь, вони не боролися за комунізм чи то за більшовизм. Вони билися з нацизмом. Проти тих, хто вбивав, ґвалтував та катував. Такі самі українці, як і ми.
Сьогодні чим далі від фронту, тим більше патріотичного героїзму. Але жоден з тих, хто закликає до демонтажу радянських військових поховань, навіть не поцікавився – а кому та чому їх звели?
Ті, хто ці пам’ятники демонтує, напевно, відчувають себе справжніми героями. Але мені здається, що Героя України за демонтаж пам’ятника їм не дадуть! Може, я і помиляюся, але є у мене таке передчуття. А та «радянщина», з якою вони борються, нікуди не дінеться – бо вона залишається в них…