Маріуполь оточений російськими окупантами від початку березня. Сотні людей перебувають у жахливих умовах без електрики, води, їжі та тепла. Серед тих, хто тижнями змушений був ховатись у підвалах під час обстрілів, була маріупольчанка Ольга, розповідь якої наводить радник голови МВС Антон Геращенко.
Коли почалася війна, Ольга з дітьми – синами 9 та 15 років – жила у новій квартирі на вул.Академіка Амосова. У міру наближення фронту вони вирішили переїхати до квартири до мами. До них приїхали сестра з дочкою та дідусь, бо його будинок було зруйновано під час обстрілів. Так і жили – 7 осіб у трикімнатній квартирі.
16 березня сім'я готувала на багатті їжу для дітей. Об 11.00 залпи та вибухи припинилися, і Ольга вийшла з квартири до вогню, щоб додати інгредієнти в суп та закип'ятити чайник.
- У момент коли я відчинила двері під'їзду і однією ногою вийшла з нього, пролунав хлопок... Раптом. Мене оглушило. Я зрозуміла, що не можу спертися на ногу, стала заповзати вглиб під'їзду і кричати, але не чула себе і думала, що мене ніхто не чує і не допоможе. Побачила, що моя права нога висить на шкірі, сильно тече кров. З лівої ноги теж текла кров, у неї потрапив уламок снаряда, - згадує Ольга.
Її крик почув сусід і вийшов на допомогу. Він перетягнув ременем від штанів ногу, і поки інші сусіди шукали автомобіль, щоб доставити до лікарні, хотів занести мене до квартири.
- Я попросила цього не робити, бо у квартирі був мій старший син. Я розуміла, що це дуже жахливе видовище. Ще я боялася, щоб молодшому синові нічого не сказали і щоб він не вийшов з підвалу. Я не хотіла, щоб мої діти бачили мене, спливаючу кров'ю з відірваною ногою. У них і так нервова система була на межі зриву, – наголосила Ольга.
Під час дороги до лікарні бомба впала на плавбасейн "Нептун", розташований поряд із шпиталем. Коли Ольгу оперували, бомби стали падати прямо на шпиталь, підірвали операційний блок.
- Мене з операційного столу забрали в підвал. Я дуже вдячна лікарям і всьому персоналу військового шпиталю, це дуже сміливі, сильні люди, професіонали своєї справи, з величезною самовіддачею, які часом ціною власного життя рятують інших. В одному із підвалів шпиталю мене дивом знайшла моя троюрідна сестра – вона знайшла машину, щоб перевезти мене додому, – розповіла Ольга.
Оскільки в Маріуполі за медичною допомогою звертатися не було куди, перев'язки жінці робила мама «у нелюдських умовах, у підвалі, під обстрілами, іноді пропускаючи їх тому, що у дворах нашого будинку велися вуличні бої».
Виїхати з Маріуполя сім'ї вдалося 29 березня. У Дніпро вони приїхали вночі 1 квітня та 2.04 звернулися до 4-ї лікарні. Лікар надав допомогу та дав рекомендації. 6 квітня Ользі зняли шви.
- Ми хотіли залишитися в Дніпрі, щоб розпочати реабілітацію та лікування, але постійні повітряні тривоги та звуки вибухів не давали відчуття безпеки. Діти були у постійній напрузі. На нервовому ґрунті ми не могли спати, їсти, відчували постійне почуття тривоги. Вирішили виїхати до Польщі, а потім до Данії. Їхня "визвольна" операція звільнила мене від усього: від здоров'я, від майна, звільнила моїх дітей від безтурботного дитинства, звільнила від друзів, від будинку, від улюбленої роботи, - підсумувала Ольга.
Війна в Україні триває 55-й день. Ситуація у Маріуполі – одна з найскладніших. РФ відмовляється відкривати гуманітарний коридор до міста, щоб випустити цивільних, серед яких багато дітей.