Музикант Тамерлан із дуету TamerlanAlena став на захист України з перших днів війни – пішов до тероборни, допомагає ЗСУ, був у найгарячіших точках Київської області, доставляє гуманітарну допомогу.
Навіть наш дзвінок застав Тамерлана у дорозі – артист віз бійцям необхідні речі на передову. Перед цим він брав участь у зачистці Бучі та Бородянки.
У Бородянці страшно просто перебувати
- Тамерлане, ви - один із тих, хто бачив Бучу на власні очі. Від фото холоне кров, боюся навіть говорити про те, що відбувається з людиною, яка бачить це наживо. Як потім із цим жити?
- Я теж ставлю це запитання собі і багатьом людям. Я на власні очі бачив не тільки Бучу, але й Бородянку - ми зачищали місто. Буча мене шокувала тим, які звірства там відбувалися – жорстокі, невиправдані вбивства мирного населення. А Бородянка шокувала своїми руйнуваннями. Те, що там відбувалося, важко навіть уявити. У мене в Бородянці були родичі, я їх евакуював. Там, в одному з будинків, пройшло моє дитинство – я проводив у Бородянці кожне літо.
Звичайно, коли ти дивишся фото або відео в планшеті або на телефоні - це одне, але коли ти бачиш все на власні очі - це дуже моторошно.
- Я не знаю, як можна з цим впоратися...
- Це складно насправді навіть прийняти. Коли ми там були, очі просто відмовлялися вірити в те, що це правда, що вони це бачать. Все одно є якийсь блок - "ні-ні-ні, це неможливо". Але ось воно – все перед твоїми очима. Виявляється, можливо.
- Ви кажете, що у Бородянці пройшло ваше дитинство. Ви звідти родом?
- Я родом з Одеси, але у нас у Бородянці є родичі по маминій лінії, і щоліта нас відправляли туди як до табору. Ми ходили гуляти на ставок, на городі допомагали копатися.
Бородянка, на мою думку, наразі найбільш постраждала у плані інфраструктури, там дуже страшно. Там страшно просто перебувати.
Тамерлан: На другий день, як мені видали зброю, по нас почав стріляти снайпер. Тоді я зрозумів, що все по-справжньому.
Ми саме дозачищали там територію, і коли вже у другій половині дня приїхали журналісти, всі були, якщо можна так висловитися, просто в ахері від того, що вони побачили. Правда, це дуже страшно. Зараз ДСНС працює, дуже багато замінованих об'єктів, розбирають завали, гадаю, там ще перебувають сотні людей, на жаль.
- Ваші усі рідні, близькі, знайомі живі- здорові?
- Когось із наших побратимів уже немає з нами, комусь відірвало кінцівки, наразі ми саме займалися забезпеченням потреб цих людей.
Сім'ю я одразу вивіз до Західної України. Альона з сином (солістка дуету TamerlanAlena Альона Омаргалієва. – Прим. авт.), її мама та сестра з дітьми були якийсь час там, а два тижні тому поїхали до Польщі, щоб діти могли ходити до школи і не бачили всього цього жаху, не занурювалися в нього.
А я одразу ж прийняв рішення повернутися до Києва, допомагати та захищати. Тато Альони у Черкасах у теробороні.
Відмовчуватися та відсиджуватися я б не зміг
- Ви зізнавалися, що вже тричі за час війни святкували свій день народження… (День народження Тамерлана – 28 січня).
- Уже чотири. Двічі ми потрапили під перестрілки на Житомирській трасі. Інакше як пощастило і не скажеш.
Коли там були танкові бої, ми вибігли на розвідку. Наші підбили чотири танки, а один забуксував, відстав, і піхота почала тікати до лісу. І ми відкрили по цій піхоті вогонь. Це було на другий день, як мені видали зброю. Але з лісу по нас почав стріляти снайпер. Один раз пролетіло поруч, другий - куля просвистіла прямо над головою. Ось тоді я дійсно зрозумів, що все по-справжньому. Перші дні ти увесь на адреналіні тримаєшся і все одно не до кінця розумієш, що відбувається. А тоді зрозумів, що це справжня війна.
Буквально нещодавно дізнався, що практично на тому самому місці, де були ми, снайпер убив двох цивільних.
- Ви коли-небудь тримали в руках зброю? Багато артистів теж пішли захищати країну. І мені завжди здавалося, що у творчих людей трохи інший світ – ніжніший, чи що.
- Так, це ви правильну оцінку дали: "ніжніший" - це точно (сміється). Я ж до музики спортом займався, боротьбою, дзюдо, я кандидат у майстри спорту з дзюдо та самбо. Щодо зброї – намагався завжди бути від неї подалі. Були якісь стрільбища, тир, але це любительська історія. А так, щоб бути до цього близько, - такого не було.
Але коли я привіз до Західної України наших дітей та дружин, не міг знайти собі місця і одразу ж вирішив, що їду назад. Як би страшно не було. Я знаю себе. Відмовчуватися і відсиджуватися, тим більше в якійсь іншій країні, як багато інших, я не зміг би.
- Чи проходили якийсь курс підготовки?
- Так, звісно. Нас інструктували, у нас тут дуже хороші командири, які пройшли кілька військових кампаній, круті хлопці, професіонали своєї справи. Вони нас швидко ввели в курс справи, ми попрактикувалися. Щотижня збираємося відстрілювати свою зброю, щоб точно нею володіти та відчувати. Зброя – це дуже індивідуально, тому її треба відчувати, так би мовити, бути з нею на одній хвилі.
- Ваш будинок, здається, знаходиться десь у районі Житомирської траси. Уцілів?
- З нашим будинком, дякувати богові, все гаразд, він цілий. Поряд прилітали «Гради», є сусідні будинки, які постраждали чи згоріли.
Я періодично раз на 4-5 днів потрапляв додому, щоб попрати і подивитися, що та як.
- Із сином говорите про війну? Чи намагаєтесь відволікати його іншими розмовами?
- Ні. З Тимуром (хлопчику 8 років. – Прим. авт.) ми розмовляємо на спортивну тематику, про футбол, він у нас футболіст. Син грає у футбольній команді, бере участь у турнірах, тому ми з ним розмовляємо лише на такі теми. Знайшли у Польщі футбольну школу, зараз продовжує займатися там.
Бували моменти, коли ти просто фізично спустошувався
– Ви видали новий трек «Моя Україна» – прем'єра відбулася на 21-й день війни, 16 березня. Яка картинка була перед очима, коли ви писали цю пісню?
- З цією піснею вийшла цікава історія. Ми її готували до 30-річчя Дня Незалежності. Не пам'ятаю, з яких причин, але ми її так і не записали. Хоча завжди хотіли з Альоною випустити щось патріотичне, щоб брало за душу, щоб було чим пишатися.
Коли почалася війна, три тижні всі трималися на якихось мотиваційних запалах, а потім люди почали трохи підсаджуватися, бо втомилися, бо думали, це тиждень-два... І я зрозумів, що це саме той час, коли треба трішки підбадьорити всіх, щоб ніхто не падав духом.
Тамерлан: Коли ти після авіаударів виживаєш, то вже нічого не боїшся. Це психологічний шок, і ти вже не відчуваєш цієї тонкої межі.
Альона написала свої куплети, я - свої, записали на диктофон десь у тихому місці. Тобто так ми ще не творили! На диктофон записувати пісню – це щось нове (сміється). Але за відчуттями вийшла, мабуть, одна з найсильніших та найглибших пісень за всю нашу кар'єру.
- А вас просять заспівати товариші по службі, коли є така можливість? Багато хто співає, щоб якось підбадьорити.
- В нас такого немає. Якісь зіркові статуси відійшли на задній план із першого ж дня. У нас зараз інша робота, ми всі розуміємо, заради чого ми це робимо. Максимум – якісь фотографії чи відеопривіт дружині передати. Усім сім'ям нині важко, коли вас розділяють відстані, емоції накаляються, хтось свариться, тому намагаємось і тут бути корисними.
Щодо якихось пісень та танців – ні, наразі не той час. Але у нас максимально дружня атмосфера.
- Що вам допомагає перезавантажуватися, якщо є вільний час?
- Коли є вільний час та зв'язок, а зв'язок буває не завжди, було, що й 5 днів без зв'язку, потрапляли під обстріли, не було електрики, то з великим задоволенням дзвоню дружині та синові.
Але були моменти, коли ти просто фізично спустошувався і обнулявся. Є багато ситуацій, коли від тебе нічого не залежить і ти вже подумки прощаєшся з усіма. Це дуже страшно. Але коли ти після авіаударів виживаєш, то нічого не боїшся. Це такий психологічний шок, і ти вже не відчуваєш цієї тонкої межі.
Тому, звісно, бували моменти відчаю, не без цього. Але рідні та близькі завжди піднімали настрій та не давали опускати руки.
Розповідати про війну – це громадянський обов'язок кожного
- У багатьох змінилося чи змінюється коло близьких людей, бо війна показує, хто є хто. У вас були розчарування?
- Звісно, не без цього. Дуже багато людей розкрили себе, так би мовити, з іншого боку. Як із доброго, так і з жахливого.
– Ваша думка як музиканта, артиста. Що скажете про тих артистів, особливо українських, котрі після всього жаху, що з Україною творить росія, просто мовчать? Де їм місце після нашої перемоги?
- Вважаю, мають створюватися списки цих людей, щоб усі могли з ними ознайомитись. Хоча всі ми й так знаємо цих людей. Вважаю, що розповідати про війну – це громадянський обов'язок кожного. І якщо хтось примудряється мовчати, щоб не втратити своїх робочих місць, бізнес-контрактів і так далі, то таких людей потрібно позбавляти громадянства без задньої думки. Мені здається це правильно.
Адже є якісь зобов'язання перед країною! Як мінімум ця країна дала тобі те, що ти маєш, а ти при цьому намагаєшся всидіти на двох стільцях. Але це не той випадок. Коли на нашій землі йде війна – як можна мовчати? Коли гинуть люди, коли руйнується інфраструктура, а ти при цьому постиш відео якогось гардеробу чи якісь конкурси, у мене це взагалі не вкладається у голові.
- Ми всі дуже чекаємо на наш День Перемоги. Ми не знаємо, яким він буде, але всі мріємо. Якою ви бачите нашу перемогу?
- Перший крок до нашої перемоги ми вже зробили – ми вибили з Київської, Сумської, Житомирської областей цих нелюдів, які прийшли сюди без запрошення, зі зброєю та війною, бомбардують наші міста, грабують наші будинки, гвалтують жінок, убивають дітей. Друга наша головна перемога буде, коли ці нелюди капітулують і ми повністю виженемо їх за наші кордони. Вони все життя платитимуть Україні репарації. Німеччина виплачувала десятиліттями, те саме чекає і на російську федерацію. По іншому ніяк.
Сподіваюся, буде розроблено якусь програму по житлу. Проблема в тому, що багатьом навіть немає куди повертатися. Але, впевнений, все буде правильно та продумано у цьому плані.
Зараз головне - вибити цю нечисть із нашої країни, а там і займемося благоустроєм. Вже в новій та улюбленій нашій країні. Все буде добре.