Вже понад місяць в Україні триває війна проти рашистських загарбників. Останні, розуміючи свою нездатність досягти успіху в боях, завдають ударів по цивільній інфраструктурі і, в буквальному розумінні, воюють із громадянським населенням України.
Деталі звірств поступово просочуються у ЗМІ. Кожна історія страшніша за попередню. Це страшно, але замовчувати нелюдськість окупантів теж не можна. Світ повинен знати, який насправді є «російським світом».
Стріляли дитині на думку. Але врятував капюшон
Буча до війни була тихим та приємним передмістям Києва. Але буквально з перших днів війни це прекрасне місто перетворилося на поле запеклих битв та битв.
14-річний Юра з Бучі розповів про пережитий ним жах. Окупанти на блокпості застрелили його батька, коли сім'я їхала по гуманітарну допомогу на велосипедах.
«Батько підняв руки та сказав, що у нас взагалі немає жодного озброєння, нічого такого, що може зашкодити. І батько, знаєте, якось повертається із цими піднятими руками до мене, і він (рашист) прицільно стріляє. У серце потрапило дві кулі», - згадує хлопчик.
Наступні постріли припали до самого хлопця. Підлітку прострелили руку. Але цього окупанту здалося замало.
«Пролунав ще один постріл, який мав потрапити мені в голову. Але на мені був одягнений капюшон. Не те щоб капюшон… Я колись упав, кофта сповзла трохи нагору. Між капюшоном та головою вийшов якийсь простір. І він стріляв точно в голову, але куля пройшлася капюшоном тільки», - каже Юра.
Після цього рашист ще раз вистрілив, добивши отця Юри.
Юра зміг зрештою дістатися додому, розповів усі матері. Удвох вони на візку забрали тіло батька від блокпоста. Перш ніж поховати покійного, рідні провели фото та відеофіксацію (як доказ злочинів росіян), тіло чоловіка загорнули в килим, разом із ним склали його документи.
Дивився, як живцем згорає мати
Чернігів – велике місто на північному сході від Києва із населенням понад 280 тисяч мешканців. Від нього до білоруської Нової Гути, звідки й прийшли російські окупаційні війська приблизно 70 кілометрів.
У ЗМІ потрапила історія 15-річного Андрія. Спершу їм у двір залетіло кілька снарядів, а потім увірвалися окупанти.
«Вони стріляли у двері, спочатку у вхідні, потім літньою кухнею, гаражем. Коли вони дісталися льоху, ми почали кричати, що тут сховалися мирні жителі. Нам погрожували кинути у льох гранату. Ми вилізли. Вони дістали наші телефони, перевірили повідомлення, контакти. Потім поламали сім-картки, а потім прикладами розбили телефони», – розповідає Андрій.
Але не це найстрашніше. Сім'я спробувала евакуюватись на автомобілі.
«Ми їхали, я встиг помітити на дорозі щось прибите сіном (мабуть, міна, - авт.), А через секунди... Пам'ятаю лише жовтий спалах і дзвін у вухах. Мене викинуло з машини. Я лежав на дорозі, обернувся і побачив – лежить моя мама та горить. І вона тоді була ще жива, коли горіла. У неї сіпалася нога», – розповів підліток.
Андрій вижив, але зазнав травми ноги. Його мати померла. Також загинули водій авто та його сестра.
21 день жили з немовлям у підвалі
24-річна Ганна Чугай незадовго до війни вперше стала матір'ю. Дівчина разом із чоловіком, батьками та бабусею жила у чотирикімнатній квартирі, але 3 березня будівлю розбомбила російська авіація.
«Того дня мама перебувала у квартирі та готувала обід. Вона вже втомилася бігати в підвал, коли вила протиповітряна сирена, лише йшла до коридору. Ми ж ховалися у підвалі будинку, – каже дівчина журналістам.
– Мама розповідала потім, що бачила, як летів гелікоптер, прогриміли вибухи. Їй в обличчя спалахнуло вогнем і відкинуло вибуховою хвилею».
У квартирі повністю зруйнувало фасадну стіну. Жити тут уже не було можливим, довелося перебиратися в підвал. Там сім'я провела 21 день: у вогкості та холоді, опалення не було, а обігрівачі толком-то й не гріли.
«Ми спали в курточках та взутих. А дитину замотували в ковдри, – згадує дівчина. - Я ніколи не забуду, як міняла памперс, коли вся будівля тремтіла від бомби, що вибухнула поруч. Дитина плаче, їй холодно, а в мене трясуться руки».
Потім зникли вода і світло… Сім'я вирішила на свій страх і ризик вибратися з Чернігова машиною по полях та бездоріжжю. І лише діставшись столиці, відчули полегшення. Врятовані…
Розстрілювали цивільних, які намагаються евакуюватися
Жителі Чернігова Олександр та його дівчина Діана пережили справжній жах та втратили близьких людей. Спочатку їх було четверо: 15-річний Максим, його старший брат 24-річний Олександр із дівчиною Діаною та її мамою.
9 березня біля села Количівка Чернігівської області їхня машина виїхала прямо на російський танк. Рашисти відкрили вогонь. Деталі цієї історії журналістам розповіла мама Максима та Олександра.
«За кермом був мій син Сашко. Діана сиділа поруч і тримала перенесення з котом. Ззаду сиділи Максим, мати Діани, а між ними собачка», - розповідала жінка.
Коли почалася стрілянина, Олександр звернув у поле, щоб сховатися від танка.
«Через 300 метрів машина затихла. Сашко крикнув усім вискакувати із салону. Усі вискочили, окрім Максима. Сашко повернувся за ним, хотів за каптур витягнути, але син уже не дихав», - продовжила вона описувати те, що відбувається.
Хлопець отримав кульові поранення грудей. Він там і лишився лежати біля машини.
Мама Діани проповзла метрів двісті, підняла голову і встигла лише крикнути «біжіть!» - і отримала кульове поранення у живіт. Рашисти відкрили вогонь услід Діани і Саші, що тікають. Хлопці сховалися у лісосмузі. Окупанти кричали: «Де ті су*і?» Але заходити до лісосмуги побоялися.
Дочекавшись, коли танки від'їхали, молодики стали пробиратися, Саші довелося підтримувати поранену Діану, дівчині прострілили 2 пальці на нозі (потім довелося ампутувати 4 пальці). Хлопці дісталися нашого блокпоста, де їм надали медичну допомогу.
Тіла загиблих Максима та мами Діани, мабуть, так і залишилися лежати біля розбитої машини. Доступу до цих територій поки що немає.
Гвалтують жінок на очах у дітей
34-річна мешканка одного із сіл Броварського району Київської області розповіла трагічні подробиці своєї історії. 9 березня російські військові увірвалися до них у будинок, незважаючи на вивішене біле простирадло, що означає, що в будинку беззахисні цивільні.
Рашисти спочатку застрелили їхнього собаку. Згодом убили 35-річного чоловіка жінки.
«Той, хто застрелив мого чоловіка, сказав мені роздягнутися. Потім вони обоє ґвалтували мене один за одним. Їм було байдуже, що мій 4-річний син плаче у котельні», - розповіла жінка журналістам.
Один із ґвалтівників представився Михайлом Романовим, був п'яний. Закінчивши знущатися з жінки, вони пішли, але потім все повторилося знову. Коли підонки заснули в кріслах, жінка забрала сина і зуміла втекти.